Піп говорив з такою певністю у голосі, що всі йому повірили. Він дрижав і просив, щоб йому дали їсти. Пани збентежились, тепер і втекти не буде куди.
Того дня рано розпочалася пам'ятна битва під Пиляв-цями, і пани переконалися, що піп говорив правду. Лише число татар перебільшив, бо тих прийшло лише 4 000. Але Хмельницький порадів собі на те, бо багато козаків переодяг у татарську одежу і помішав з татарами, і вони страшно аллахкали.
Тих усіх татар післав гетьман на той бік річки, і вони з великим криком кинулися на' праве крило польського війська. Того ніхто не сподівався, щоб татари, перейшовши таку дорогу, не спочили, а зараз ішли у бій, це було для всіх несподіванкою. Команда, не сподіваючись тепер наступу, не видала жодних наказів, і ніхто не знав, що йому робити. Кожний командував на свою руку. Виходили суперечні накази, і ватажки стали між собою сваритись.
Уся увага польського командування звернулася на праве крило, на котре налягали татари, про інші фронти забули. Цілу греблю по обох боках залягла густа мряка. З того скористав Чорнота. Він перейшов греблю аж на другий кінець і вдарив на поляків з фронту в саму середину польського табору. І на це ніхто не був приготований, і в тім місці козаки не знайшли великого опору. У тім місці кинувся проти Чорноти судомирський полк ВитовськогО, а за ним мінський полк молодого Оссолін-ського. Тоді Чорнота наказав сурмити до відступу, між козацтвом почулася команда: "Завертайсь!" І та ціла хвиля, закрита мрякою, завернула назад. Ніхто не міг зміркувати," яка то сила.
— Ми горою,— гукали пани,— далі за ними і не щадити нікого!
А козаки втікали все далі, навіть не відстрілювались. Цей відворот подобав на паніку,— і так собі це толкували поляки. Треба було використати цю важну хвилю і покласти боротьбі край. Тому-то щораз нові сили перли на греблю, один попихав другого, а все в густій мряці, що не можна було бачити на довготу руки. У такій мрячній темряві, у такій збитій масі людей на ширині греблі не можна було стріляти. Ватажки підганяли до поспіху, щоб чимшвидше перейти греблю, розкинутися по другому боці у широкий фронт і налягти на козацький табір. Чорнота все уступався, поки станув по цім боці греблі. Тепер сталося щось несподіване. Повіяв вітер раз і другий, і мряка стала розступатися. Показалося сонце, стало ясно. З козацького боку почувся громовий голос козацького гетьмана:
— За віру, молодці, за віру, за вашу й ваших онуків волю, за ваше життя!
І тепер побачили поляки щось таке, від чого кров у жилах ціпеніла. Перед ними стояло козацьке військо у дві лави з мушкетами напоготові до стрілу. Затим грянули стріли раз і другий. Перші польські лави лягли від того, мов скошена трава. А затим з боків заревли козацькі гармати. Важкі кам'яні кулі падали у збиту масу. А тут нікуди рушитись. Поки задні лави завернули, маса падала від куль. Настало пекло. Серед густого рушничного і гарматного вогню прийшлось відступати. Кому було ближче, скакав у воду або болото, того, коли не втопився, досягала з берега куля. Мішалися в страшний гул пекельний крик козацтва, зойки і стогін ранених. Кликали рятунку, та нікому було рятувати, бо кожний був у небезпеці і думав про себе. До того гармати стали обстрілювати другий кінець греблі. Хто туди спрямувався, йшов на очевидну смерть. А іншої дороги не було, хіба в непроходиме грузьке болото. Тепер станув на чолі козаків Чорнота:
— Ану-ко, молодці! Ляхи втікають, а ми їх підженемо, щоб швидше втікали собі на загибель.
Зі скаженим завзяттям погналися козаки за втікачами. Шаблями, списами, келепами, а то й дрючками били, рубали усіх без розбору. Били по позолочуваних та посрі-блюваних панцирях та шоломах, аж дзвонило. А в другий кінець греблі падали важкі гарматні кулі. Поранені ватажки, Витовський і Оссолінський, повскакували в болото, ледве їх жовніри витягли.
А Чорнота з своїми молодцями пруться далі і далі ниеред, перескакують копищі трупів, топчуть по ранених. Підганяйте їх, хлопці, підганяйте, вже недалеко.
І прогнали їх через усю греблю аж до польського табору. Тоді засурмили до відвороту, і козаки стал к уступати. Аж тепер мали нагоду побачити, якого чосу завдали ворогові. Уся довга гребля застелена трупом і раненими, що вже не могли рушатися. Лежать трупи на греблі, над болотом і в болоті та в річці. На мості зламане поруччя. Трупи звисають головою з моста вниз. Не могли впасти, бо їх інші трупи прилягли. Тут полягли два полки — судомирський і мінський, до ноги. І тим коруг-вам, які прислано на підмогу, дісталося теж. Кривоніс, бачачи, що на греблі твориться, налягав з усієї сили. Битва скінчилася з полудня. Поляки вскочили у свій табір.
Осіннє ярке сонце освічувало криваве поле змагань гордих панів з гнобленим українським народом.
В козацькому таборі — велика радість з віднесеної побіди. Гетьман переїздив по таборі, де вітало його військо радісними окликами.
— Дав нам Бог побіду, братики, спочиньмо трошки і далі до роботи!
— Кінчай панів, пане гетьмане, не втрачаймо часу! Чернь вітала його радісно, та сама химерна чернь,
котра вчора готова була видати його ворогові на мучени-чу смерть, за таку ж химерну, непевну обіцянку. Та сама чернь витягала тепер із скриток похованих нею самою вчора перед гнівом гетьмана емісарів і вбивала їх без пощади. Не такої співали у польському таборі. Такого обороту справи ніхто не сподівався. Як так далі піде, то много-надійне діло скінчиться повним розгромом. До того ще якийсь пійманий татарин зізнав, що велика орда з самим ханом Іслам-Гіреєм вже недалеко, що Хмельницький з татарами змовився натиснути на польський табір з другого боку і загнати їх у болото.
Пани зібралися на нараду. Один шляхтич говорив:
Бог зсилає на нас кару за те, що нема між нами згоди, ні єдності, ні порядку, що наші регіментарі не розуміють воєнного діла. Чого нам було з-під Глинян рушати? Кому прийшло на думку у тім багні слави добувати?
Мене у тому не винуйте,— боронився Заславський,— я пішов з-під Глинян за військом, котре мене покинуло, шукаючи собі інших богів. Та тепер не час говорити про те, що було. Нам треба вирішити, що нам тепер робити, щоб з кретесом не пропасти. Рушимо тепер з табором, то ворог наскочить на нас по дорозі і геть знищить.