— Не розходьтесь нікуди, зайдіть по вечері в майстерню, а там прийде майстер і щось вам скаже.
Так і зробили. Туди прийшов старий і схвильованим голосом розповів їм, яка напасть над його старою головою коїться.
Еге ж! — каже один челядник.— Захотілось собаці біленької паски... Не бійтеся, пане майстре, за нашу панночку всі постоїмо.
Ех! Яка шкода, що між нами Панаса немає...
Нічого,— каже другий,— я піду в місто між хлопців і приведу кількох таких, як ведмеді...— І не ждучи, чи його план буде одобрений, метнувся на вулицю.
А за хвилю прийшло кілька міщанських парубків. Вони дуже раділи, що раз перелапають тих злодюг, що стільки лиха людям накоїли. В майстерні таки навпомацки стали ррзбирати поміж себе люшні, ручиці, поколене дерево, сокири. Кожний пробував, що йому буде добре до руки.
Всі були раді, бо те, чого так довго шукали, лізе їм саме до руки. Поділились на гуртки: одні засіли в хаті, другі в майстерні, треті в клуні. Челядники позабирали собак з собою на Ланцюгах і мали їх аж тоді поспускати, як робота почнеться.
А славних собак держав Серпанка. їх поприводили перед чужих парубків і дали їх обнюшити, казали їх погладити і дати по куску хліба. Такий був вже безпечний, що пес на нього не кинеться. В цілій оселі стало тихо, мов в могилі. Жінки, не почуваючи нічого, полягали спати. Старий, що все вставав раніше всіх, поклався теж, не роздягаючись...
Та довгенько прийшлось ждати. Люди стали куняти, сидячи на землі. Аж десь перед першими півнями почувся на вулиці якийсь рух. Заїхала хура і стала подалі. Відчинилась хвіртка, і хтось посвистував стиха на собак. Потім почулось тихе ступання. Хтось обходив хату довкруги, пси стали непокоїтись, та їм позатикали писки і змусили мовчати. Зараз потім прийшло на подвір'я більше людей, підступили під двері, стали їх виважувати, та двері не були позамикані. Гультяї наважили двері силою, вони відчинилися прожогом і всі влетіли відразу до сіней.
Тоді один челядник здер прислону з свічки і стало ясно. Гультяїв осліпило зразу світло, та тепер стали їх бити киями та ломаками, куди попало. На той крик вилетіли другі з клуні та майстерні і поспускали з ланцюгів собак. В першу чергу відтяли їм дорогу від вулиці. Зчинився пекельний галас. Собаки, мов голодні вовки, кинулися на напасників, кусали по ногах, і руках і рвалися до горла. А парубки били та й били збентежених гультяїв. Розбивали голови, ломили руки й ребра. Від крику побудилися сусіди, по хатах заблимали світла, люди повибігали на вулицю, питались один другого, що сталося?
А коли дізнались, що на Серпанків напали розбишаки, зчинився страшний гвалт в місті. А далі стали собі переповідати міщани, що напала орда, лиш не знати, з котрого боку.
Вдарили у дзвони на тривогу. Люди збігалися, кожний хапав, що під руки попало, і біг у місто. Тепер становище гультяїв ставало скрутніше. Сусіди заступали їм дорогу, і хоч би котрому повезло вирватися з того пекла, то попадав до рук розбішених міщан і йому добре діставалося.
Галас і крики дійшли-до замку. Староста з Чаплінським налякались дуже. Вони думали, що то, певне, Хмельницький напав на Чигирин. Чаплінський сховався до льоху і дрижав, мов пес на морозі. Онацький зібрав роту гайдуків, приказав засвітити смолоскипи і так марширував вулицями, а тепер люди ще більше налякались. Як Онацький прийшов до Серпанків, то вже було по всьому.
Гультяї лежали побиті на землі, а кількох навіть околі-ло. Живих міщани пов'язали. Повозка втекла заздалегідь.
Онацький забрав пов'язаних і замкнув до льоху.
Був уже день, міщани стояли гуртками і розказували собі нічну подію з різними додатками й прикрасами.
Онацький пішов до старости. Його зараз пропустили, бо так староста наказав, щоб йому складено було звіт, що сталося. Старості й на думку не приходило, щоб це була штука Оржеховського. Почувши від Онацького, він зрадів, що то не Хмельницький, але сердився дуже, що його так непотрібно вночі налякали, і поклав собі гультяїв приладно покарати.
— Я туди зараз прийду і їх перепитаємо. За той час бережи їх добре і нікого не допускай, під горлом. Здається, що то товариші з якоїсь більшої ватаги гультяїв, що непокоїть околицю...
Онацький був з того радий і зараз обставив в'язницю доброю сторожжю.
Згодом і Чаплінському сказали, що то не Хмельницький і нема чого лякатися. Він вийшов з льоху. Довідався, що то якісь гультяї напали на Серпанку. Але й того Чаплінський налякався. Він же давав Оржеховському підмогу з-поміж своїх гайдуків. Коли це виясниться, то може вийти халепа, бо Серпанка був в місті всіма поважаним чоловіком. Може через те втратити ласку в старости, а то може поганіше скінчитися. Треба справу якось зам'яти. Побіг зараз до тюрми, хотів туди зайти, та сторожа його не пустила.
— Хто вам тут старшина? — спитав люто.
— Онацький. Онацький з'явився зараз.
— Твої люди, либонь, дурману наїлися, що мене не пускають до тих гультяїв.
А чого вашій милості там треба?
Хочу їх перепитати...
— Не можна". Зараз прийде сюди сам пан староста. Такий від нього наказ маю, щоб нікого, під горлом, не пустити.
— То пан староста вже про це знає?
— Так. Знає це від мене. Пан староста післав мене на стежу, як вашої милості тут не було; я, як привів пов'язаних гультяїв, йому склав звіт...
Чаплінський узяв набік Онацького.
— Слухай, Онацький, ти знаєш, як я тебе люблю. Через мене ти старшим став над гайдуками. Пусти мене до них, ще заки прийде сюди пан староста. Ніхто про це не буде знати, хіба ми з тобою, а я тобі ніколи цього не забуду.
— Служба, ваша милість,— каже Онацький, розводячи руки,— пан староста не знає жартів, а я хочу ще довго їсти старостинський хліб і не сидіти в тюрмі або піти під руку ката. Пан староста заборонив під горлом... Не лише ми два про це знали би. От скільки тут свідків, міг би хто виговоритися... Я би радив вашій милості, щоб пішли звідси, поки прийде пан староста, а він прийде ось-ось.
Чаплінський закусив губи і зараз відійшов та подався зараз на квартиру Оржеховського. Оржеховський ще спав під периною.
— Уставай, вашмосць, і випивай пиво, що наварив, щоб не довелося нам обом випити.