Олексій Корнієнко

Сторінка 26 з 131

Чайковський Андрій

Ми з Кодака...

Ходили на лови? Ну, гарно.

Ми по наказу команди. На те й служимо, щоб слухати. Ми православні і не по волі служимо.

Побачимо, що з вами зробити... Ну, котрий з вас має охоту повісити пана ротмістра... того зараз ослобоню...

Усі посхапувались з землі.

Добрих маєш драгунів, пане ротмістре,— сміявся Обух,— не можуть навіть допустити, щоб хто-небудь чужий доторкнувся біленької шиї їхнього старшого...

Допік він нам до живого,— каже один драгун.

Підете з нами на Січ?

Усі до одного. І так нема нам чого вертатись у Кодак.

Розв'яжіть їх.

Освободжені драгуни справилися вмить з своїм ротмістром, хоч він кричав, і лаяв, і грозив, і просив. Повис на вербі, що тут росла. Всі посідали на коні й поїхали далі. Дальша дорога була вже без пригоди, аж поки заїхали близько Томаківського острова, де тоді була Запорозька Січ.

VIII

ЗА СВОЄ ПРАВО

Богдан Хмельницький, дотепер генеральний писар реєстрового козацтва, що стільки прислужився Польщі, свою кров за неї проливав, під Цецерою рідного батька втратив, в полон попав і два роки в турецькій неволі мучився,—дослужився того, що не лише втратив батьківський Суботів і те, що своєю працею придбав, втратив жінку й сина та ще з тяжкою бідою втік з руки ката. Тепер він скиталець бездомний, переслідуваний від своїх ворогів. І той Хмельницький не міг ніде знайти права супроти такого ледаря, пройдисвіта і п'яниці Чаплінського лише тому, що Чаплінський — шляхтич і католик, а він православний.

Його серце було переповнено по край жовчю та обуренням на неправду. Шукав тепер месників за свою кривду. Та не лише за свою. Бо ледве чи за кривду Хмельницького зірвався б увесь народ до кривавої розправи з гноби-телями-катами.

Втікаючи з Чигирина, Хмельницький не думав, щоб чаша горя українського народу була вже така повна, така глибока, що, виллявшись, заллє усю Україну і цілу Польщу огненною повінню. Коли б був знав, може, був би налякався такого спустошення та з затисненим кулаком, з заціпленими зубами був би терпів далі, як і увесь український народ, аж до смерті. У нього було зразу на думці помститися лише на Чаплінськім.

Не будь справи з Чаплінським, ледве чи прийшло би зараз до того великого народного зриву. Хмельницький був би і далі жив спокійно в Суботові і далі служив Польщі, як і досі.

Провидіння, якому було вже досить такої сваволі й безправства, напутило Чаплінського на злочин, а чорт підшепнув панам думку, щоб признати право за Чаплінським і з кривди Хмельницького поглумитися.

В історії України є Хмельницький караючою десницею невидимої Немезіди за кривди гнобленого українського народу.

Втікав на Низ, куди не сягала панська рука;— їхав шукати помічників до виконання своєї помсти, їхав, щоб роздивитися, яка тут земля під посів на послух своєї жалоби. Тут застав приготовлений грунт під той засів, який гадав перенести. Тут застав таке, якого навіть і він не сподівався.

Втікачі з України приносили страшні вісті про панські утиски й сваволю. Пороху й сірки накопичено тут доволі. Хмельницький мав своєю рукою підпалити цей великий костир народного гніву. Усюди, куди лише приїхав, знаходив однодумців, співчуваючих.

Його усюди знали. Свою воєнну кар'єру розпочинав під рукою славного козацького гетьмана Петра Конаїиевича

Сагайдачного. В тім часі, як Конашевич врятував Польщу під Хотином від розгрому, Хмельницький руйнував турецькі міста над Чорним морем. Тож не диво, що всюди Хмельницького радо приймали і поміч обіцювали. Такого самого щирого прийняття дізнав і на Січі. І тепер виринула у нього думка, що настав час під посів нового великого повстання проти панів-короленят. Тільки на жнива треба трохи підождати.

Але, щоб не мати нічого на своїм сумлінні, хотів піти ще на легальну дорогу, поїхати до короля й пожалітися на свою кривду. Його приятелі, як ось Чорнота, відраджували йому того. Може, вони справді боялися, що Хмельницькому в Варшаві признають право. А тоді б Хмельницький заспокоївся і сидів тихо. Пропала б добра нагода. Вони тоді втратили б Хмеля для своєї справи, а, по їх думці, він один мав спроможність таке велике діло доконати, ніхто другий. Його ж сам король вважав за великого чоловіка, йому дав грамоти, котрих Хмельницький у своїй подорожі вживав як агітаційний засіб. А в цих грамотах було писано, щоб козацтво збиралося буцімто на турка, а на ділі, щоб панів-короленят приборкати, а королеві дати в руки владу самодержавця.

Тепер Хмельницький передумував над тим, як йому перебратися через те осине гніздо у Варшаву. Догадувався, що на нього полюють, що Конецпольський та Чаплінський наставили сіла, щоб його піймати та в Чигирин привести.

Такий приказ прийшов справді й на Січ. Та Хмельницький знав, що запорожці його не видадуть.

Втікаючи з Чигирина, оставив там усе, забрав лише найстаршого сина Тимоша, свою батьківську гордість...

На Січі Корнієнко розпитував за сотником Хмельницьким. Знайшов його в кошового батька. Хмельницький придивлявся йому, начеб не пізнав.

Я Олексій, батьку,— і поцілував його в руку.

Здоров, хлопче! Чи й Чорнота приїхав?

Ні, він по дорозі відстав од нас. Нас привів Максим Обух. Приїхало нас шістнадцять чигиринців, пристало до нас десять драгунів, а по дорозі ми відбили від ляхів п'ятьох бранців.

Це вже розкаже нам сам Обух. А що там в Чигирині, чи дуже слідкують за мною?

Здається, що ні. Ваше чудовне визволення наробило великого шуму та дива. Всі вірять, що ви, батьку, характерник, кажуть, що один Хмельницький зможе піднести на панів руку й очистить Україну від ворогів...

— Дуже гарно. А що сталося з Онацьким?

Нічогісенько. Здається, що сам Чаплінський повірив, що вам якась надприродна сила помагала. Сам він дуже боїться і на ніч при дверях сторожу ставить. Те говорив Онацький Серпанці.

Має чого боятися,— каже кошовий,— на, випий, хлопче, чарку меду! А хто це той Онацький?

Це старостинський гайдук,— каже Хмельницький,— проворний з біса, закрався в ласку Чаплінського і нашим багато помагає.

І нашим усе доносить,— додав Олексій.

Треба було й його на Січ забрати,— каже кошовий.

Він прийде ще, та не сам, а ще й гайдуків приведе. Пан Чорнота казав йому ще остатися на місці до слушного часу.