Настає пора в людському житті, коли батьки міняються ролями з дітьми: підопічні стають опікунами. Різниця тільки в тому, що у першому варіанті опікуни проявляють куди більше серця і терпеливості.
А САМЕ!
— Дріб'язкова причина? Надто бурхлива реакція? Навіщо ви це говорите мені, докторе? Ви скажіть це моїм нервам!
ЗНАЄМО ПО СОБІ
В молодості любов може обійтися і без взаємності: її запасу вистачає на двох.
ФАТАЛІСТ
— Я фаталіст, — сказав ледар. — Що має бути, те й станеться.
— Воно вже сталося, — вставив до слова двірник, вручаючи йому повідомлення про виклик на товариський суд.
НЕ ОБІЙШЛА ДОЛЯ
— Я не мала дітей, а ви їх мали, — злостиво сказала незаміжня сусідка до самотньої матері, — а тепер, на старість, ми обидві однакові.
— Так, але я бодай мала коротку радість, коли мої діти малими були при мені, а ви й того не знали.
— Правда ваша. Але не зазнавши материнських радощів, я не скуштувала й гіркоти розчарування.
— Що ж, — відповіла покинута мати, — тоді доля не обійшла жодну з нас.
ВІРИТИ — НЕ ВІРИТИ
— Недобрий, чому ти не писав мені?
— Пробач, але я боявся образити наше кохання. Те, що уклалося б на папір, — бліда тінь того, що почувало моє серце.
ЛЮБЛЮ ЩИРІСТЬ
— Чоловіка добре мати хоч би тому, — сказала новоспечена молодичка, — що вже не треба промишляти, як дістати б його.
НЕПЕВНІСТЬ
— Чого ж ви так боляче реагуєте на жарт про вашу мову? — спитав мене один космополіт.
— А як би ви реагували, коли б у вашій присутності образили вашу матір? — відповіла я питанням на питання, не маючи певності, чи в нього взагалі була коли-небудь мати.
І ЦЕ МИНЕ
Хвалитися комфортабельною ванною у квартирі — це не так брак культури, як прикрий пережиток минулого.
ЯКБИ
Коли б ми так прощали гріхи своїм ближнім, як самим собі, то ми давно втратили б пошану у своїм колективі як люди абсолютно безпринципні.
УВАГА!
Перша книга — одноразова, а не постійна перепустка в літературу.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ
— Не знаєте, які найкращі ліки проти старості?
— Знаю. Ігнорування її!
МОЖЕ БУТИ
Стрункість думки в якійсь мірі залежить і від справності авторучки.
НЕ СПРОЩУЙТЕ, ХЛОПЦІ
"Усі ми тільки люди". Ач які хитрі! А боротьба за якість?
ОТ БІДА
Єдина чеснота, якою не можна похвалитися, це — скромність.
КРАЩЕ ПІЗНО, НІЖ НІКОЛИ
— Усе життя виправляючи чужі думки, кінець кінцем можна викривити і свої власні, — сказав редактор, ідучи на пенсію.
* * *
— Бабусю, ви замолоду мали багато поклонників? — спитала лукаво внучка, не даючи віри, що хто-небудь міг любити цю негарну, вицвілу жінку.
ПІДОЗРІЛО РОЗСУДЛИВА
— Подаруй мені, кохана, своє фото.
— А навіщо? Коли ти кохатимеш мене, то мертвий папірець не заступить мене живої. Коли ж розлюбиш, то мертвий папірець не воскресить мене у твоєму серці.
ТА, ТРЕТЯ, НЕБАЖАНА
Пишучи любовного листа, завжди май на увазі й ту… третю особу, яка може прочитати його.
НЕ СМІЙТЕ СМІЯТИСЯ
Не смійтеся, коли людина глузує з себе. Це не з надміру веселощів.
ДОБРІ ЛІКИ
— Мене не любити, перш за все, — поганий смак, — сказала жінка, яку зрадив чоловік. — Чого це мені падати в розпач від того, що в "когось" там погані смаки?
МУЗИКАЛЬНЕ
— Чого ти плачеш, дитино?
— Ой, мамо! Ми розробляли з учителем "Патетичну сонату" Бетховена, а потім він сам заграв її. Ух, як страшно стало, мамо! Розумієш… громи і блискавки наполохали табун коней, що паслися на галявині… Коні з відчаю почали стрибати з високого берега просто у пінистий водопад… Громи виривали, ти чуєш, мамо, дуби з корінням… А дерева, як смолоскипи, неслися із свистом у повітрі… І раптом десь почувся плач дитини, і хтось, — хто міг то бути, мамо? — хтось заграв на сопілці… Ух, як страшно було, мамо!
— І тому ти плачеш, доню?
— Не тому, мамочко, не тому… Я оце пробувала заграти сама. І… Ти чуєш мене, мамо?.. Зникли кудись коні… пропав водопад… не стало того, хто грав на сопілці, тільки вітер колише житом і ледве чутно квилить немовля…
— Це зрозуміло, — серйозно відповіла мати, — заки ти прийшла з музичного училища додому, буря стихла.
І ЦЕ ДОБРЕ
Найвищим авторитетом для своїх дітей стаємо тоді, коли їм треба нашими вадами прикрити свої помилки.
ЗГОДИЛОСЯ
— Ніколи не тиняйся темними завулками, — повчала мати доню на зорі її дівування.
Наука матері згодилася і ген-ген пізніше. Йшлося не тільки про дівочу честь.
А ЯК БУТИ?
— Скільки разів ти мене не послухало, завжди впадало в халепу, з якої я мусив пізніше витягувати тебе, — журив своє серце, а про себе думав: "А скільки разів я не йшов за твоїм покликом, завжди гірко розкаювався".
ПРИСЛІПКУВАТА
Невірно, що любов залишається сліпою до кінця днів своїх. Вона згодом прозріває, хоч стопроцентного зору, як правило, не відзискує ніколи.
* * *
Для успіху у мистецтві мало самої "божої іскри". Потрібна ще й "щаслива зірка".
ОБЕРЕЖНО НА МОСТІ!
Спогади — дірявий місток між минулим і сучасним.
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
Типове розходження теорії з практикою: теоретично можна й учневі директора покритикувати, а мені — мого начальника.
СИМПТОМ
Одним з яскравих проявів міщанського світогляду є панічний страх перед так званими "міщанськими смаками".
З СОБОЮ — ВАЖЧЕ
Як ми можемо бути щирими з іншими, коли часто-густо нам не вистачає відваги на щирість із собою?
А МИ ПРОТИ ФАТАЛІЗМУ
Правда завжди перемагає. Інша річ, що деколи перемога може прийти з фатальним запізненням.
І ПОЕТИ МОЖУТЬ ПОМИЛЯТИСЯ
В юності повірила поетам, що не можна любити не поважаючи. Коли дійшла своїх літ, зрозуміла, що можна любити — й не поважати, поважати — й не любити.
АЛЕ — ЩО З ТОГО
Старий черевик не тисне й не муляє, але що з того, коли вже нікудишній?
ЗООЛОГІЯ І ПОЕЗІЯ
— Я закоханий в народну пісню, а от ту, що починається із слів "дівчино-рибчино", — терпіти не можу.
— А то чому?
— Та тому, що у риби холодна кров.
УНІФОРМА
— Що за конфуз, — шепнула Ромашка своїй подрузі, — всі наші прийшли на бал весни в однакових платтях!
* * *
Коли діти обзивають нас відсталими і консервативними, потішимося тим, що наші внуки відомстять їм за нас.
НА ЖАЛЬ
Змагання у винахідливості між медициною і військовою технікою відбирає в пересічної людини повагу до вчених XX віку.
ВСЕСВІТНЯ ПОЖЕЖА