безголосий голос.
— А тобі що, — Горила стенула плечима. — Ти не живеш на деревах! '
— Звичайно, — погодився Крокодил, — я живу у воді, але тепер у моїй воді твої дерева...
Татко Біа теж зважився:
— Збирайтесь, ми йдемо звідси.
— Чому? — здивувався Африка.
Татко Біа підвів його до узлісся і показав суху порепану рівнину, якою Африка їхав на вантажівці безконечні дні і ночі.
— Тут, — пояснив Татко Біа, — ще недавно були джунглі аж до виднокраю. А тепер вирубали усі дерева. А коли немає дерев, немає й дощу. І нічого не росте. Земля така тверда, що навіть собака не може загребти в ній кістку.
Зненацька Татко Біа ткнув пальцем у землю.
— Дивись.
Африка прослідкував, куди вказував палець Татка Біа, і побачив щось дуже манюнє, чорненьке, блискуче і люте, яке вперто пхалося до лісу, розмахуючи над головою ятаганом.
— Навіть Чорному Скорпіонові не до вподоби ця посуха!
Татко Біа замовк. Гарячий подув вітру підняв хмарку пилюки.
— Ось що стане з нашої галявини... У них пересохли губи.
— Ну що, — мовив Татко Біа, — пішли.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
ІНШИЙ СВІТ
Отак Татко Біа, Мама Біа та їхній син Африка переселилися сюди, до нас, до Іншого Світу. У нашому місті мешкав їхній родич. Родич купив газету, аби допомогти Татку Біа знайти роботу. Татко Біа ладен був робити будь-що.
Але в газеті писалося, що майже ніякої роботи і не було.
— Не турбуйся, — підбадьорювала його Мама Біа, — ти обов'язково щось знайдеш.
І одного дня родич справді знайшов.
— Ось, — він обвів кульковою ручкою оголошення в газеті, — те, що тобі треба!
І Татка Біа взяли на роботу до муніципального зоосаду "доглядати тропічну оранжерею".
— Що таке "тропічна оранжерея?" — поцікавився він.
— Щось на зразок скляної клітки, куди вони зачиняють наші дерева, — пояснив родич.
1
Дерева майже позасихали. Татко Біа їх виходив.
Всеньке життя Африка пригадуватиме той день, коли він уперше прийшов до зоосаду. Він і уявити собі не міг, що то таке.
— То сад зі звірами, — сказала Мама Біа.
Африка не дуже розумів, як можна насаджати звірів у саду. До того ж він сумував. За галявиною і Зеленою Африкою. Він почувався ув'язненим в мурах нашого міста. І таким самотнім! Таким самотнім...
Та варто йому було зайти за залізні ворота зоосаду, як його зупинив знайомий голос: v
— Здоров був, пуцьвірінку! То ти, зрештою, відшукав мене? Я й не сумнівався!
Кілька секунд Африка не міг і слова вимовити. Неймовірно. Він не вірив ні очам своїм, ні вухам.
— Казанок!
Перед ним справді стояв Казанок посеред обнесеного сіткою майданчика.
— Казанок! Що ти тут робиш?
— Як бачиш, чекаю на тебе. Я і з місця не зрушив, відколи Toa мене продав.
— Не зрушив?
— Як і обіцяв тобі. Усі намагалися примусити мене йти, а я не ступив і кроку, відтоді як нас розлучили.
Африка, у якого завмерло серце, все ще не міг повірити.
— Але ж як ти дістався сюди? Казанок тихенько захихотів:
— А що покупцеві робити з верблюдом-паралітиком? Африка аж підскочив:
— Тебе ж могли віддати різникові!
— Не переймайся, чоловік вирішив, що краще мене перепродати!
— Кому?
— Яка різниця? Іншому покупцеві, який теж вирішив мене перепродати.
— А потім?
— А потім від покупця до покупця потрапив я до постачальника зоосадів. Він саме шукав нерухомого дромадера. За мене він заплатив дуже дорого.
Він знову захихотів.
— Я пройшов великий шлях, аби дістатися сюди, мене везли на кораблі, на поїзді, на вантажівці і навіть підіймали підйомним краном! (Отой кран пересадив мене до загороди.) Як і обіцяв, я ні кроку не ступив без тебе, пуцьвірінку! Жодного кроку!
"Я зараз заплачу, — подумав Африка, — зараз заплачу!"
— Але тепер я зможу розім'яти ноги! — скрикнув Казанок. І давай підстрибувати на місці, гасати щодуху вздовж огорожі, а потім почав качатися в пилюці і, балансуючи на своєму горбі, крутитися, як дзиґа, дриґаючи ногами в повітрі і регочучи з утіхи.
Той регіт поширився від клітки до клітки, а тоді Африка і собі зареготав. Звір, який сміявся голосніше за інших, сказав:
— Гей, дромадере, ти що уявив себе Абіссинською Голубонькою?
"Цей сміх я знаю", — подумав Африка. У десяти метрах від нього, за товстими залізними ґратами, голосніше від усіх реготала Гієна з Сірої Африки. Тут вона гукнула звіра з сусідньої клітки:
— Гей, Плаксію, тобі не смішно? Подивись на дромадера!
— У мене немає часу забавлятися, — відказав голос, який Африка негайно впізнав, — я пастух, і мені треба пасти кізоньку!
І той голос (ой, який він був сумний!) додав:
— Якби ти сама краще її стерегла, ми не опинилися б отут.
— Я зробила усе, що могла, огризнулася Гієна, — ти пастушив не краще за мене!
Африка, що прибіг на місце сварки, вкляк, мов укопаний, глибоко вдихнув і пробурмотів:
— Добридень, Гепарде, це тебе вона називає "Плаксієм"? Не сумуй, тепер я з вами...
— Добридень, пастуше, я не сумую, я трохи втомився. Адже вдень і вночі я наглядав за Голубонькою, відколи її і он "те" полонили мисливці за живими тваринами.
Африка всміхнувся Гієні, якій стало незручно:
— Африко, я зробила все, що могла, але вони наставили мені пастку з м'ясом; ти ж знаєш, я не іцожу втриматися...
— А я, — озвався Гепард, — сам дався їм до рук, аби не кидати напризволяще Голубоньку. Дивись, яка вона гарна!
Він хитнув головою у напрямку загороди метрів за десять, де Абіссинська Голубонька вибрикувала на честь Африки.
— Я ні на секунду не зводив з неї очей, — повторив Гепард. — Удень і вночі! А раз ти прийшов, я нарешті зможу перепочити... І він негайно заснув.
Вони були усі там. Африка відшукав їх усіх у зоологічному саду Іншого Світу. Сіру Горилу Саван і її родича з Джунглів ("Що ти хочеш, вони забирали мої дерева, то я вирішив і собі здатися! Диви, які вони: мої дерева кинули до однієї клітки, мене до іншої...), Старого Лева з Сірої Африки, Крокодила з боліт, Синього Папугу з червоним хвостом, а за лискучим склом в акваріумі лютий Чорний Скорпіончик, який тоді тікав від посухи, розмахував своїм ятаганом. Тут був навіть купець Toa! Тепер він продавав морозиво. Але він не змінився, до пальців йому липла солодка вата, і він лаявся:
— Ат! Інший Світ! Не кажіть мені про Інший Світ! Еге, Африка знав усіх мешканців зоосаду, за винятком