– І нікого там не зустріли?
– Нікого, – ледь повагавшись, відповіла Інна.
Чутливе вухо комісара вловило її деяке збентеження. Все-таки, він був дуже досвідченим спеціалістом. І тому уточнив ще раз.
– Можливо, ви випадково бачили когось зі своїх знайомих?
– Ні, – вже твердіше відповіла жінка, вислухавши переклад питання, – я нікого не бачила.
– Вони не сварилися з покійним? – вирішив змінити тактику комісар.
– Ні. Ми любили одне одного. Якщо він вважає, що я його вбила, то дарма втрачає час, – знову гарячкувала Інна, – я говорю правду. В момент убивства я тут не була і не можу знати, хто міг це зробити.
– Крім вас на курорті були і ваші знайомі. Ви приїхали всі разом? – запитав комісар.
– Так. Всі восьмеро.
– Ви разом працюєте? Чи ви родичі? Чи сусіди?
– Чоловіки працюють разом. Віктор і Юрій брати, власники фірми. Рауф їх компаньйон. А Олег, думаю, займає якусь фінансову посаду, але достеменно я не знаю.
– А жінки?
– Ми просто подруги, – відмахнулася Інна, – нічого серйозного.
– Всі "нічого серйозного"? – запитав Дронго вже від себе.
– У нас свободна любов, – трохи нервово відповіла молода жінка. – А чому це вас так цікавить? Він не ставив мені питання про наші стосунки.
– Він ще поставить його, – пообіцяв Дронго, – просто я хочу пояснити йому характер ваших стосунків.
– Свободний характер, – пояснила вона.
– Вона говорить, що поміж чоловіками і жінками в їх групі були вільні стосунки, – пояснив Дронго, – тут не було подружніх пар.
– Неподобство, – пробурмотів комісар, – типове падіння нравів. Ці іноземці нічого хорошого нам не привезуть. Пробачте, – згадав він про Дронго, – звісно, не всі іноземці.
– Пусте, – посміхнувся Дронго, – нічого страшного, я не образився. І потім, я приїхав на курорт зовсім один і, навіть, трохи заздрю цим молодим людям. У них такі прекрасні супутниці.
– А потім вони ще дивуються, що їх убивають, – сказав комісар, – при таких стосунках може статися що завгодно.
– Ви абсолютно праві, комісар – згодився Дронго, – та все одно я трохи їм заздрю.
Чоловіки посміхнулися один одному, а Інна нервово потяглася за сигаретами.
– Хай вона погляне, чи все на місці, – запропонував комісар. – У її друга були гроші чи цінності?
Інна спантеличено огляділась. Їй тільки тепер прийшло в голову, що вбивство могло бути пов'язане з пограбуванням: прониклий в їх апартаменти вбивця міг зацікавитися її прикрасами чи грошима Віктора. Вона розглянулася.
– Мої речі лежали там, – показала вона на тумбочку поряд з ліжком.
– Ви дозволите? – запитав Дронго у комісара, ступивши до тумбочки.
Нахилився, відкрив дверцю. Дістав невелику шкатулку, протягнув її Інні. Вона уважно все переглянула. Годинник, браслет, дві пари сережок, каблучки. Так, все було на місці. Помічник взяв шкатулку, поклав на стіл.
– Все гаразд, – кивнула вона, – у мене нічого не пропало. Сподіваюсь, їх у мене не відберуть?
– Ні, – заспокоїв її Дронго, – вони просто все перепишуть. У них такий порядок, щоб опісля ви не подали претензії відносно пропажі своїх речей.
– А у вашого друга нічого не пропало? – запитав комісар. – У нього були які-небудь цінності?
– У нього був годинник "роллекс", – кивнула жінка і враз ошелешено поглянула на них. – Авжеж, звісно, у нього були цінності. У нього були гроші. Багато грошей. Він завжди возив при собі готівку.
– Яка сума у нього була? – спохмурнів комісар. Невже версію про побутовий злочин доведеться відкинути, і натомість з'явиться версія про вбивство з пограбуванням? Тоді про майбутнє курорта можна буде і не мріяти.
– На мою думку, п'ятдесят чи сто тисяч доларів, – відповіла жінка.
– Скільки? – ахнув комісар. – Він мав при собі таку суму готівкою?
Жінка здивовано поглянула на нього.
– Чому він так нервує? – запитала Інна у Дронго. – Вважає, що це надто велика сума?
– Фікрет-ефенді, – пояснив, стримуючи усмішку, Дронго, – у росіян свої правила. Вони не довіряють кредитним карточкам і воліють носити готівку при собі. У них просто такі звички.
– Але пятдесят тисяч доларів, – простогнав комісар, – це колосальна сума!
– Тільки не для них, – пояснив усміхнений Дронго, – в Росії їх називають "новими руськими". Це мільйонери, які зробили свій бізнес на різниці внутрішніх і зовнішніх споживчих цін на газ, нафту, різного роду кольорові метали. Багато з них казково розбагатіли за кілька місяців, ставши володарями багатомільйонних статків. Тому вони не звикли рахувати гроші і зазвичай возять їх при собі пачками. Невже вам це не зрозуміло?
– Не дуже, – зізнався комісар. – Убитий був мільйонером?
– Убитий був "новим руським", – знову пояснив Дронго, – і він не звик рахувати свої гроші. Щоб жити на такому курорті, треба мати багато грошей. Ви знаєте, скільки коштують такі апартаменти за добу?
– Як на мене, ви також не бідний, – нагадав комісар. – Скільки коштує ваша вілла?
– Згоден, – розсміявся Дронго, – але я заробляю трохи іншим способом. Принаймні, я не замовляю собі в номер чорну ікру і фірмовий коньяк о третій годині ночі. І не ношу годинників "ролекс".
– Еге ж, – зітхнув комісар, – наша опозиція говорить, що цей курорт треба закрити. Він справжній розсадник розпусти і розтління нашої молоді. Іноді мені здається, що вони говорять правду. Запитайте, де убитий тримав свої гроші?
– Де Віктор тримав свої гроші? – переклав Дронго.
– В "дипломаті", – відповіла Інна, – він привіз його з собою з Москви. А потім переклав до сейфу.
В апартаментах були вмонтовані сейфи, котрі зачинялися з допомогою кода, відомого тільки власнику номера.
– Покличте менеджера, – наказав комісар, звертаючись до свого помічника, – і відкрийте сейф. Мені треба знати, що там знаходиться.
Помічник кивнув і хутко вийшов з кімнати.
– У вашого друга були серйозні розбіжності з другими членами вашої групи? – запитав комісар.
Дронго переклав і з цікавістю чекав, що саме скаже молода жінка.
– Ні, – знову трохи повагавшись, відповіла вона, – у нашій групі були рівні, приємні взаємини. Ніяких суперечок не було. Ми приїхали сюди відпочивати всі разом.
– Ви працюєте у фірмі вашого друга? – запитав комісар, і Дронго перепитав у Інни, чим вона займається.