— Де Касабланка?
— Прямуй цим самим курсом. Щасливого плавання! — кричать мені з корабля.
Вівторок. Я відчуваю, як гнів душить мене. Ще б пак! Тільки вісім годин я йду під вітрилом, а шістнадцять доводиться чекати вітру, бо навколо мертвий штиль. І коли ж, нарешті, я зустріну отой знаменитий пасат? На щастя, наді мною час від часу пролітають літаки — отже, мій напрямок правильний. Без сумніву, я наближаюся до мети. Коли вітер не зрадить мене, я доберуся до Касабланки цього ж вечора або завтра вранці. Я вже починаю підраховувати, скільки в середньому потрібно часу, щоб пропливти від Канарських до Антільських островів. Виходить щось п'ятдесят чи шістдесят днів. Настрій поліпшується…
Риби й далі супроводять "Єретик". Велика "брама раї", рятуючись од виру за човном, вистрибує з води і падає, на своє лихо, прямо в човен. Але я починаю вже міят про смачну печеню.
О 14-й годині 30 хвилин, коли в промінні сонця заблищали нафтосховища Федали, я занотовую в своєму щоденнику: "Цього вечора або завтра вранці я питиму прісну воду".
О 20-й годині 30 хвилин я вже перебував за сто метрів од молу Касабланки. Мені не вдалося ввійти в порт, бо неспокійна зиб не дала змоги побачити сигнальні буї. Нічого не вдієш, доведеться ще й цю ніч провести в океані. Гуркіт хвиль, що розбиваються об мол, я сприймаю недовірливо, але все-таки вкладаюся спати. Нарешті якось засинаю. І справді, краще вже спати серед океану, ніж біля берегів! Для мореплавців берег інколи небезпечніший, ніж море!
В середу, 20 серпня, я прокидаюсь і бачу, що океан гладесенький, мов виметений. Скрізь панує спокій. Я відчайдушно гребу, входжу в порт і причалюю біля яхт-клубу, де моя поява викликає справжню сенсацію. Мені показують ранкову газету, де жирним шрифтом набрано: "Загибель "Єретика" в Кадіській затоці". Отакої! Що ж це я теж повинен оплакувати власну нещасливу долю, чи що? Комісар Ораду виконав усі потрібні формальності в поліції і митниці (адже для воскреслого з мертвих, судіть самі, це було б нелегко зробити!), а директор риболовецької служби Марокко доктор Фюрнестен подарував мені планктонну сітку. Незалежно від обставин я вирішую вирушити далі в неділю, 24 серпня, о 10-й годині ранку.
КАСАБЛАНКА — ЛАС-ПАЛЬМАС
Навколо моєї експедиції знову виникають ті ж суперечки, що й на початку плавання. Лише два чоловіки, доктор Фюрнестен і гірничний інженер П'єр Еліссаг, після довгих розпитувань, які вкрай змучили мене, переконавшись, що я непохитний у своїх намірах, підбадьорливо сказали:
— Ну що ж, пливи! Ти готовий до цього.
Мене оточують тепер нові друзі, стривожені й заклопотані. Ніхто з них не намагається відрадити мене. Тільки три чоловіки — президент яхт-клубу, капітан рятувального корабля і власник катера, який повинен вивести "Єретик" в океан, — докладають усіх зусиль, щоб затримати мене, і для цього, звичайно, змовляються.
У вітальні яхт-клубу я мимохіть почув розмову двох журналістів.
— Ми даремно гаємо час. Він нікуди не попливе!
— Як це — не попливу? — дивуюся я. — Навпаки, я тільки чекаю, щоб розсіявся туман і підійшло буксирне судно.
— Вам його не дадуть.
Як виявилося, президент яхт-клубу попередив усіх, що коли якесь судно зважиться вивести мене в океан, то у нього відберуть вимпел клубу. Дізнавшись про це, я йду до президента.
— Вибачайте, — кажу йому, — але мені доведеться пошукати якогось іншого буксира, бо я твердо вирішив пливти саме сьогодні. Тепер вам нема чого хвилюватися — якщо я навіть загину, то ви завжди доведете свою непричетність до цієї справи. Адже всі знають, що ви проти моєї експедиції.
Незважаючи на перешкоди, які чинить адміністрація яхт-клубу, я йду шукати суд-відбуксирувало б "Єретика" з Касабланки. Нарешті знаходжу. Це невеличка яхта "Маева".
Повільно виходимо з порту Касабланки. Багато катерів супроводжують "Єретика". Я прощаюся з друзями, і ми входимо в туман.
Відтепер починаю вести щоденник свого самотнього плавання.
Неділя, 24 серпня. Буксир залишає мій човен на рейді Ель-Ханка. Океан спокійний. Туман. Я ситий, і мене не спокушають безліч тунців, що вистрибують з води і граються навколо. До смерку вітер вщухає, туман розсіюється. Через рівні проміжки часу з темряви мені підморгує маяк Ель-Ханка.
Понеділок, 25 серпня. Ранок. Я на тому самому місці. Незабаром здіймається сприятливий вітер. Він дме у напрямку норд-норд-вест. Але ж який туман! Неможливо визначити відстань до берега…
14-та година. На півдні видно якусь землю. Що це за земля?
18-та година. Я все ж думаю, що це Аземмур. От коли б це справді було так! Ловлю рибу. її вже стільки, що не знаю, куди й дівати. Через якихось п'ятнадцять миль я повинен побачити вогні маяка Сіді-Бу-Афі. Вони мають спалахувати на південному заході.
21-ша година. Чудово! Онде й вогні маяка!
Вівторок, 26 серпня. Ранок. Я наближаюсь до Мазагана. Ясна, тиха днина. Можна оминути мис Ханк з півночі. Якби мене не зносило, то довелося б іти до мису на 240° протягом семи днів. Чи вистачило б моєї хоробрості? Все більше призвичаююсь до секстанта. Прокладаю свій курс на карті. Цього вечора я маю помітити вогні маяка на мисі Кантен. Тепер я не бачитиму землі аж до Канарських островів…
Вечір. Здається, берег наближається до мене, а насправді я пливу паралельно йому. Ніч, а мису Кантен ще не видно. Маяк його світить на тридцять миль, отже, я ще далеко від нього. В темряві страшенно клює риба: зловив боніту і "брама раї".
Перша година ночі. Вогонь маяка мису Кантен на зюйд-зюйд-вест від мене. Чудово!
Середа, 27 серпня. Добре видно берег. Повітря надзвичайно чисте й прозоре. Я впізнаю кожну звивину берегів за "Морехідним довідником"12. Видно мис Сафі. Значить, я роблю близько шістдесяти миль щоденно, коли не рахувати неділі.
Риба клює дуже добре, здобичі багато. Незабаром земля зникне. Я пливтиму курсом вест-зюйд-вест протягом шести днів. Поки що ознак виснаження організму немає.
Біля Могадора добре видно берег. Схоже на те, що мене жене на захід. І хоч вночі вітер вщухає, це аж ніяк не міняє справи. Нелегко допливти до визначеного місця.
Я й досі без хвилювання не можу перечитувати записи з свого щоденника подорожі.