Якби Шухову дали карцер за що інше, де б він заслужив — не було б так образливо. А то й образа була, що завжди він вставав між першими. Але відпроситися в Татарина не можна було, він знав. І, продовжуючи відпрошуватися просто для порядку, Шухов тим часом натягнув ватяні штани (вище лівого коліна на них теж був пришитий затяганий, забруднений шмат1, і на ньому виведений чорною, уже збляклою фарбою нумер Щ-854), надів тілогрійку (на ній таких ну— мерів було два — на трудях один і один на спині), вибрав свої повстяники з купи на підлозі, шапку надів (з таким же шматком і нуме— ром спереду) і вийшов слідом за Татарином.
Уся 104-а бриґада бачила, як виводили Шухова, але ніхто слова не мовив: ні до чого, та й що скажеш? Бригадир міг би трошки боронити, та його вже не було. І Шухов теж нікому ні слова не мовив, не став дратувати Татарина. Сніданок доглянуть, догадаються.
Так і вийшли вдвох.
Мороз був з імлою, що стискає дихання. Два великих прожектори били по зоні навхрест з далеких кутових вишок. Світили ліхтарі зони і внутрішні ліхтарі. Так багато їх настромляли, що вони засліплювали зорі.
Риплячи повстяниками по снігу, швидко пробігали зеки у своїх справах — хто у вбиральню, хто в кацтьорку, інший — на склад посилок, той крупи здавати на індивідуальну кухню. У всіх них голова влізла в плечі, бушлати загорнені, і всім їм холодно не так від морозу, як від думки, що й цілий день бути на цьому морозі. А Татарин у своїй старій шинелі з заяложеними голубими петлицями ішов рівно, і мороз наче не брав його.
Вони пройшли повз високу дощану загороду навколо БУР-у — кам'яної таборової тюрми; повз колючий дріт, що охороняв таборову пекарню від ув'язнених; повз ріг штабного барака, де, підхоплена товстим дротом, висіла на стовпі вкрита інеєм рейка; повз другий стовп, де в затишку, щоб не показував дуже низько, весь укритий інеєм, висів термометр. Шухов з надією стрельнув оком на його молочно-білу рурку: якби він показував сорок один, не випадало б ви— таняти на роботу. Тільки ніяк сьогодні не витягало на сорок.
Увійшли в штабний барак і зразу ж — у наглядацьку. Там виявилося, як Шухов уже й зметикував по дорозі: ніякого карцера йому не було, а просто підлога в наглядацькій не вимита. Тепер Татарин оголосив, що прощає Шухова, і наказав йому вимити підлогу.
Мити підлогу в наглядацькій було справою окремого зека, якого не виводили за зону, — безпосереднє діло днювального по штабному бараку. Але, давно в штабному бараку обжившись, він був ухожий у кабінетах майора, і начальника режиму, і кума, прислужував їм, деколи чув таке, чого не знали й наглядачі, і з деякого часу вважав, що мити підлоги для простих наглядачів йому випадає ніби й низько. Ті покликали його раз, другий, зрозуміли, в чому справа, і стали смикати на підлоги з роботяг.
У наглядацькій жарко палилася піч. Роздягнувшись до своїх брудних сорочок, два наглядачі грали в дамки, а третій, як був, у підперезаному кожусі й повстяниках спав на вузькій лавці. У куті стояло відро з ганчіркою.
Шухов утішився і сказав Татарину за помилування:
— Спасибі, громадянине наїчальнику! Тепер ніколи не буду залежуватися.
Тут закон був простий: закінчиш — підеш. Тепер, коли Шухову дали роботу, ніби й ломити перестало. Він узйв відро і без рукавиць (у поспіху забув їх під подушкою) пішов до колодязя.
Бриґадири, що ходили в ППЧ — "планово-производственная часть" — збилися коло стовпа, а один, з молодших, колишній Герой Радянського Союзу, зліз на стовп і протирав термбметр.
Знизу радили:
— Ти тільки набік дихай, бо підійметься.
— Фуїметься! — підійметься !.. не впливає.
Тюріна, шуховського бриґадира, між ними не було. Поставивши відро і сплівши руки в рукавах, Шухов з цікавістю спостерігав.
А той хрипко сказав з стовпа:
— Двадцять сім з половиною, хріновина.
І ще раз поглянувши для певности, сплигнув.
— Та він неправильний, завжди бреше, — сказав хтось. — Хіба правильний у зоні повісять?
Бриґадири розійшлися. Шухов побіг до колодязя. Під опущеними, але не зав'язаними навушниками пошпигувало вуха морозом.
Зруб колодязя був укритий товстим нальодом, так що ледве пролазило в діру відро. І вірьовка стояла кілком.
Рук не чуючи, з паруючим відром Шухов повернувся в наглядацьку і встромив руки в колодязьну воду. Потепліло.
Татарина не було, а наглядачів збилося четверо, вони облишили дамки і сон і сперечалися, по скільки їм дадуть у січні пшона (у ви— селку з продуктами було зле, і наглядачам, хоч картки давно скінчилися, продавали деякі продукти окремо від виселкових, за знижкою).
— Двері притискай, ти, падло! Дме! — повернувся один з них.
Шяк не випадало зранку мочити повстяники. А й перевзутися ні
в що, хоч і в барак побіжиш. Різних порядків із взуттям набачився Шухов за вісім років сидіння: бувало, і зовсім без повстяників зиму переходжували, бувало, і черевиків тих не баїчили, тільки лапті та ЧТЗ (з ґуми взуття, слід автомобільний). Тепер ніби з взуттям підладилось: у жовтні одержав Шухов (а чому одержав — з помбриґади— ром разом у каптьорку вчепився) черевики кремезні, твердоносі, з місцем на дві теплі онучі. З тиждень ходив, як іменник, усе новими закаблуками постукував. А в грудні повстяники надійшли — житу— ха, вмирати не треба. Так якийсь же чорт у бухгальтерії начальникові нашептав: повстяники, мовляв, хай одержують, а черевики здадуть. Мовляв, не порядок — щоб зек дві пари мав відразу. І довелося Шухову вибирати: або в черевиках усю зиму наскрізь, або у повстяниках, хоч і в відлигу, а черевики віддай. Доглядав, солідолом зм'якшував, черевики новісінькі, ах — нічого так не було шкода за вісім років, як цих черевиків. На одну купу кинув, на весні уже твої не будуть.
Зараз Шухов так зметикував: моторно виліз з повстяників, поставив їх у кут, кинув туди онучі (ложка брязнула на підлогу; хоч як швидко споряджався в карцер, а ложки не забув) і босоніж, щедро розливаючи ганчіркою воду, кинувся під повстяники наглядачам.
— Ти! гад! легше! — похопився один, підбираючи ноги на стілець.
— Риж? Риж іде за іншою нормою, з рижем ти не рівняй!
— Та ти скільки води набираєш, дурню? Хто ж так миє?