— Куди вони летять? — запитала Наталка, і в її голосі прозвучав розпач.— Вони ж позамерзають!
— Хіба вони знали, що знову випав сніг?.. Е-ех!..
І Пилип, приклавши долоні до рота, закричав угору, в небо, де летіли журавлі. Він просив їх вернутись. Але птахи не чули. А якби й почули, то вже не змогли б повернути назад.
— Ходімо,— сказала Наталка, заспокійливо кладучи йому на плече руку, коли журавлиний ключ розтанув над лісом.
Вони розминулись на городах. Коли Пилип наближався до своєї хати, тільки й думав про те, що завтра на уроки не піде, а знову подасться у ліс розшукувати журавлів, бо сніги, крига ще не зійшла, птахи можуть позамерзати.
Мабуть, і до Наталки зайде, щоб удвох рушити, як і сьогодні.