До хати зайшов Гриць Духота. Він помітно схуд: троє дітей і дружина так само, як він, не мали тепер де заробити і по черзі ходили на села вимінювати на останнє шмаття борошно. Але в очах Духоти не згасали іскорки, які надавали іншим сили.
Заставши всіх біля каганця над "Кобзарем", Духота вдоволено посміхнувся:
— От добре — учітеся, читайте, як сказав Тарас Григорович. — Привітавшись з усіма за руку, він затримав Хариту і передав їй маленький клуночок.
— Та що ти, Грицю, — не бажаючи брати, відказала Харита, — вам же й самим нема що їсти!
Духота відповів їй щось пошепки, поклав клуночок на ослін і звернувся вже до Гордія:
— Що ви там вичитали цікавого?
— Шпичку в ніс Вариводі вичитав. Чув? Нову владу проповідує. Петлюру вже вигадав замість гетьмана. І все віршиками, віршиками підбива. Я теж знайшов, чим його припечатати. Теж про владу, яка людом торгує.
— Треба вам Леніна почитати. Я дам таку книжечку, там ясно сказано, що зараз можлива й потрібна одна влада: робітничо-селянська влада більшовиків.
— А Варивода плеще, чув оце, що й Петлюра проти панів.
— А ви б йому сказали: "Бреши, та знай міру". Петлюрівська армія повна царських офіцерів. А з кого раніше виходили офіцери?
— З кого ж, як не з поміщиків.
— Так чого ж вони будуть іти проти себе? Тільки іншим прапором прикрились, та й усе.
— Ну а селяни як? Варивода співа, що вдоволені.
— Куркулі, звичайно, вдоволені. Самі настановили Петлюру, а бідняки вже розбивають економії, отак вони вдоволені!
— А що я чула, ніби й до нас іде Петлюра, — сказала Харита.
— Кажуть! Вже на Мандриківці стоїть ешелон з його військом. От де, мабуть, до біса зброї. — І Духота по-змовницькому підморгнув Байді. — Ви підете в Платонівку, дядьку Гордію?
— Завтра ховатимуть старого Панасенка. Десять років разом працювали. Обов'язково піду.
— Розкажете й мені, що там буде.
— А ти не збираєшся?
— Маю тут дещо зробити. Максим же поїхав.
— Як ти гадаєш, надовго його забрали від нас?
— Та, мабуть, в губернії залишать.
У неділю вранці в Платонівку із станції Мандриківки приїхав невеликий загін вершників у сивих шапках з червоними шликами. Люди зацікавились і вийшли на вигін, до обмерзлої криниці. Під вершниками гарцювали невиморені коні. Шахтарі, яких багато жило в Платонівці, запитливо дивилися на непрошених гостей.
Прийшло багато шахтарів і з Калинівки попрощатися з небіжчиком. Вони теж вийшли на вигін. Дівчата, запнуті картатими хустками, стояли окремо купкою, лускали насіння і пересміювались. Кілька сільських парубків наблизились до вершників і хазяйновито, з виглядом знавців, почали ляскати коней. Козаками верховодив сотник у добрій бекеші, з кривою шаблею при боці. Чорняве його обличчя вигравало усмішками, а тонкі козацькі вуси п'явками ворушилися під горбатим носом. З-під шапки, над правим вухом, оселедцем звисав чуб.
— Здоровенькі були, добродії!
Не раз уже шмагані й биті шахтарі, та й платонівські дядьки, топталися на снігу без особливого бажання поділяти сотників настрій. Але й серед них знайшлись такі, що й собі посміхались до сотника.
— Чого це ви смутні-невеселі? Хіба сьогодні не неділя? Коли ж і поспівати, як не в свято, у неділю. Ану, дівчата! Тільки нашу, українську.
— А таку можна: "Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає"? Це теж українська! — сказала одна дівчина.
— Або: "Дорогі гості, та в середу трапились", — додав шахтар.
Сотник закашлявся і зробив вигляд, що не розчув.
— А скажіть, товаришу, ви… — почав Байда, але сотник, враз нахмурившись, перебив його:
— Який я тобі товариш?
— Я про це й хотів довідатись, а ти й сам здогадався.
— Про "товаришів" забудьте! А тобі, старий, треба було б про штани подумати. Голим тілом світить, а й собі про політику. — І задоволений сотник згорда позирнув на дівчат.
Але його дотеп ні в кого не викликав посмішки: не один Байда світив грішним тілом. Тільки сам Байда зніяковів і криво посміхнувся:
— Отож я весь час і думаю про штани, а виходить — політика.
— Ну, а яка ж ваша політика, пани-добродії? — спитав Гнат Убогий.
— Україна для українців. Зрозуміло?
— Зрозуміло, тільки не зовсім. Значить, ви й пана Розаліон-Сошальського збираєтесь виселяти, і княгиню Браніцьку, і нашого Дзіковського чи тільки робітників?
— Не твого розуму діло! — огризнувся сотник. — Який грамотний знайшовся.
— А приміром, шахти, то ість усяка недвижимость, як земля, так яка об них ваша програма? — спитав Кіндрат Сусідка, сховавшись перед цим за людські плечі.
— І ти, діду, далеко забігаєш. Дай попереду ворога подолати, а потім подивимось.
— Що ж то за ворог такий — чи німець, чи француз? Так німців же прогнали. І гетьман накивав п'ятами.
— Накивають і Петлюри, — буркнув Байда.
Сотник яструбиним поглядом зазирнув у натовп, навіть трохи підвівся на стременах:
— На який це ти лад пісню заводиш? Щось ніби не нашим тхне. Чи ти вже замовк? І ви мовчите, дівчатка? Ex, тяжко, важко…
— Мабуть, тобі, сердешному?
Сотник, оком не моргнувши, продовжував:
— Поналазило сюди різних чавоків…
— Та й роблять, сердешні, мало не за спасибі на таких, як ти, — перебив його голос із натовпу.
— Та у вас тут, бачу, мабуть, більшовики завелись?
— А то ж хто, думаєте, балака? — вигукнув парубок із Платонівки, який і собі заломив шапку по-козацькому. — Ви на них не звертайте уваги.
— А то нам робити більше нічого! — сказав сотник, пхекнувши. — Давайте краще заспіваємо, — і завів пісню "Гуля Максим, гуля батько…", парубок загув без слів, як джміль, але інші тільки посміхались.
— Це й ви гуляєте? — сказав учитель Безуглий із натовпу. — То гуляйте собі десь далі, а тут людям не до співів.
Посмішка збігла з сотникового обличчя, вуси, як чорні п'явки, зав'юнились під горбатим носом. Він, мабуть, не сподівався на такі наслідки і розгубився. Кіндрат знову висунувся з-за спин і, як уперше, задьористо спитав:
— Скажи краще, хто ви і звідкіля ви?
Сотник наморщив чоло і вже похмуро відказав:
— З цього б і починали. Козаки Мазепинського куреня. Чули, що в нас тепер Директорія? Самі тепер будемо хазяйнувати. Годі й вам на печі сидіти!
— Спасибі за раду: теплий кожух, тільки шкода — не на мене шитий! — знову вигукнув учитель Безуглий. — А ваше слово брехнею підбите! — Від обурення його очі заблищали, а на білявому обличчі спалахнули червоні плями.