Я здивовано вп'явся в нього очима.
— Бачите,— почав Маттеї,— після свого відкриття я зразу подався в кантон Граубюнден. Начебто цілком логічно. Та швидко я збагнув, що почав по-дурному. Кантон Граубюнден надто великий, і важко відшукати в ньому чоловіка, про якого тільки відомо, що він високий на зріст і їздить на чорній машині старої американської марки. Понад сім тисяч квадратних кілометрів, понад сто тридцять тисяч людей, розпорошених по безлічі долин,— хіба ж тут даси ради?
Якось холодного дня, не знаючи, до чогб взятися, я сидів на березі Інна, в Енгадіні, і знічев'я спостерігав за хлопцями, що крутилися на березі. Я хотів був уже піти, коли помітив, що хлопці пильно дивляться на мене. Вони наче перелякались і розгубилися. Один хлопець тримав у руках саморобну вудку. "Та рибаль собі",— сказав я. Хлопці недовірливо перезирнулись. "Ви з поліції?" — спитав рудий веснянкуватий хлопчик років дванадцяти. "Хіба я схожий на поліцейського?" — "А хтозна!" — відказав він. "Ні, я не з поліції",— запевнив я і почав дивитися, як вони кидають у воду принаду. Хлопців було п'ятеро, і всі захопилися своїм ділом. "Не клює",— трохи згодом розчаровано завважив веснянкуватий, виліз на берег і підійшов до мене. "Чи немає у вас сигарети?" — спитав він.. "Овва! В твоєму віці?"— "А ви схожий на такого, що дасть сигарету".— "Доведеться дати",— і я простяг йому пачку "Парі-з'енн". "Дякую, сірники в мене є". Хлопець почав пускати дим через ніс. "Сигарета заспокоює по такій фатальній невдачі з риболовлею",— солідно проказав він. "Ну, в твоїх товаришів начебто терпіння трохи більше. Вони он вудять і щось, мабуть, таки впіймають".— "Нічого вони не впіймають, хіба якого харіуса".— "А ти, звісно, хотів би тільки щупака вловити",— піддрочив я хлопця. "Щупаки мене не цікавлять,— заперечив він.— Тільки форель. Та на неї треба грошей".— "Навіщо? — здивувався я.— В дитинстві я ловив форель руками". Він зневажливо похитав головою. "Певне, маленьку. А спро-буйте-но спіймати руками дорослого хижака. Форель теж хижа риба, як і щупак, тільки ловити її куди важче. Та ще треба мати на неї патент, а він чимало коштує".— "Ну, вий без патенту ловите",— засміявся я. "Найгірше те, що справжні місця не для нас,— пояснив хлопець.— Там сидять рибалки з патентами".— "А які ж це справжні місця?" — спитав я. "Ви зовсім не тямите в рибальстві",— визначив хлопець. "Таки не тямлю". Тепер ми вдвох сиділи на стрімкому березі. "Ви гадаєте, що байдуже, куди закинути вудку, аби тільки у воду — і край?" — "А хіба ні?" — здивовано спитав я. "Типово для початківця,— проголосив веснянкуватий і знову пустив дим через ніс— Рибалка повинен зважати на Дві речі — на місце й на принаду". Я уважно слухав. "Припустімо, ви хочете вловити форель, дорослого хижака,— провадив хлопець.— Насамперед ви повинні подумати, де саме вона водиться. Звісно, в такому місці, Де можна захиститися від течії, а по-друге, де течія Дужча, бо там пропливає більше харчу; отже, десь униз по річці, за великим каменем або ще краще — за мостовими підпорами. Та всі такі місця позаймали рибалки з патентами".— "Тоді треба чимось загатити течію",— сказав я. "О, зметикували",— згорда похвалив він. "А принада?" — спитав я, "Це залежить від того, чи хочете ви вловити хижака, чи якихось вегетаріанців — харіуса або вугря. їх можна взяти навіть на вишню. А хижаки — форель чи окунь — ловляться тільки на щось живе. На комара, черв'яка чи маленьку рибку".— "На щось живе! — задумано повторив я і підвівся.— Візь. ми! — Я простягнув хлопцеві всю пачку "Парізєнн".— Ти їх заробив. Тепер я знаю, як мені впіймати рибу. Спершу я повинен знайти місце, а тоді принаду".
Маттеї замовк. Я довго нічого не говорив, пив вишнівку, дивився на гарний яскравий день з тріскотнявою за вікном і знову запалив пригаслу сигару.
— Маттеї,— почав я нарешті,— тепер я збагнув, чому ви казали, що рибалите. Ця автозаправна станція — зручне місце, а дорога — річка, еге ж?
Маттеї був незворушний.
— Той, хто хоче потрапити з Граубюндена до Цюріха, мусить проїхати тут, якщо не надумає зробити гак через Верхньоальпійський перевал,— спокійно відповів він.
— А дівчинка — принада? — спитав я і сам злякався.
— її звати Аннемарі,— відказав Маттеї.
— Тепер я знаю, на кого вона схожа. На вбиту Грітлі Мозер.
Ми знову замовкли. Надворі потеплішало, гори мріли в імлистому серпанку, тільки стрілянина не вщухала — певне, десь відзначали свято стрільців.
— А чи це не диявольський задум? — нарешті нерішуче спитав я.
— Можливо.
— Ви поклали чекати тут, поки вбивця їхатиме цією дорогою, побачить Аннемарі і попаде в пастку, що ви йому поставили?
— Так, убивця проїде тут неодмінно. Я задумався.
— Гаразд,— сказав я по хвилі,— припустімо, що ви мали слушність і такий убивця справді існує. Не виключено, що саме так воно і є. В нашій роботі все можливе. Та чи не здається вам цей метод надто ризикованим?
— Іншого методу немає,— відповів Маттеї і кинув у вікно недопалок.— Я нічого не знаю про вбивцю, не можу його шукати. Отже, я мусив знайти його наступну жертву, дівчинку, і виставити її як принаду.
— Чудово, свій метод ви запозичили в рибалок. Але ж цілком наслідувати їх вам не випадає. Ви ж не можете весь час тримати дівчинку як принаду біля дороги, їй треба ходити до школи, та й сама вона хотіла б, певне, втекти якнайдалі від вашої клятої дороги.
— Незабаром почнуться шкільні канікули,— вперто проказав Маттеї.
Я похитав головою.
— Боюсь, аби через цю ідею ви не з'їхали з глузду. Навіщо сидіти тут і чекати подій, які, може, ніколи й не стануться? Припустімо, що вбивця таки справді проїде тут, але це ще не означає, що, кажучи вашими словами, він клюне на принаду. А ви будете чекати й чекати...
— Коли рибалиш, доводиться чекати,— правив він своєї.
Глянувши у вікно, я побачив, що Геллер обслуговує Обергольцера. За свої злочини той просидів шість років у Регенсдорфській в'язниці.
— А Геллер знає, навіщо вона тут?
— Ні. Я сказав їй тільки, що мені потрібна господарка.
Я почувався якось дивно. Цей чоловік імпонував мені, його метод був незвичний, ба навіть незвичайний; я схилявся перед Маттеї, бажав йому успіху, бодай заради того, щоб принизити мерзенного Генці. Та разом з тим я вважав його план нездійсненним, ризик надто великим, а шанс на виграш надто малим.