Вона байдуже обвела рукою схили. Вони гуляли всього кілька годин.
Делорес робила знімки. Вони з гідом одразу порозумілися. Моррісон не хотів їхати в Єрусалим. Він хотів відпочити в Греції, але Делорес наполягла на своєму. Єрусалим біблійний, сказала вона йому. Він — частина історії.
Вони вирушили на прогулянку Старим містом, почавши з Єврейського кварталу. Кам'яні східці. Зачинені крамниці. Дешеві сувеніри. Повз них пройшов чоловік, одягнений у величезну хутряну шапку чорного кольору і тепле пальто. Моррісон поморщився.
— От він, напевно, спарився.
— Вони носили такий одяг у Росії, — сказала гід. — Тому носять його і тут. Вони вдягають хутряні шапки на свято. Деякі носять ще більші, ніж ви оце бачили.
Делорес поставила перед ним чашку з чаєм.
— Про що задумався? — запитала вона.
— Згадую відпочинок.
— Покинь це діло, — відказала вона. — Просто забудь та й усе. Чому б тобі он краще не вигуляти собаку?
Він випив чай. Коли чіпляв ошийник, собака очікувально поглянув на нього, наче збирався щось сказати.
— Гайда, хлопче, — мовив Моррісон.
Він звернув ліворуч і пішов по авеню у напрямку Пустища. Воно було зеленим. Єрусалим був золотим: це місто піску і каменю. З Єврейського кварталу вони рушили до Мусульманського, проминаючи метушливі крамниці, набиті під зав'язку солодощами, фруктами та яскравим одягом.
— І простирадла нема, — розповідала гід Делорес. — Єрусалимський синдром.
— Ніколи про таке не чула, — відповіла вона.
А тоді запитала в Моррісона:
— А ти чув?
— Я щось замріявся, — відповів Моррісон. — А що он те означає? Ті двері з купою візерунків?
— Це привітання для когось, хто має повернутися з паломництва до Мекки.
— Ну от, — сказала Делорес. — Наше паломництво було до Єрусалима. Інші люди відвідують інші місця. Навіть на Святій землі є свої паломники.
— Зате Лондон ніхто не відвідує, — відказав Моррісон. — Принаймні заради паломництва.
Делорес вдала, що не чула.
— Отже, його нема, — звернулася вона до гіда. — Дружина повертається з крамниць або музею, а простирадла нема.
— Саме так, — відповіла гід. — Вона спускається до стійки реєстрації і каже, що не знає, де її чоловік.
Делорес взяла Моррісона під руку, неначе хотіла заспокоїти себе, що він не зник.
— І де ж він?
— У нього розвинувся Єрусалимський синдром. Він стоїть на розі, одягнений в саму лише тогу. Це і є простирадло. Він проповідує — зазвичай про те, що треба творити добро і славити Господа. Ну, і любити ближнього свого.
— Приїздіть до Єрусалима і втрачайте клепку, — мовив Моррісон. — Таке собі рекламне гасло.
Гід осудливо поглянула на нього.
— Між іншим, — заявила вона, як здалося Моррісу, з гордістю, — це єдине психічне захворювання, обумовлене місцевістю. А також єдине, яке легко вилікувати. Знаєте, як це зробити?
— Забрати в людини простирадло?
Гід завагалась, але потім всміхнулася.
— Майже. Треба вивезти людину з Єрусалима. І їй одразу стане краще.
— Добридень, — привітався чоловік в кінці дороги. Вже одинадцять років вони кивали один одному, а він досі не мав жодного уявлення про його ім'я. — Бачу, ви трохи засмагли. Їздили відпочивати, га?
— Були в Єрусалимі, — відповів Моррісон.
— Брр! Я б туди нізащо не поїхав. Не встигнеш і оком кліпнути, як тебе вже підірвуть чи викрадуть.
— З нами такого не сталося, — заперечив Морріс.
— Однаково вдома спокійніше, чи не так?
Моррісон завагався. А тоді поспіхом затараторив:
— Ми пройшли через хостел і спустилися до підземного, гм… — він забув слово. — Місця, де зберігають воду. Воно існує з часів Ірода І Великого. Воду зберігали під землею, щоб запобігти випаровуванню. Сто років тому хтось проплив човном весь підземний Єрусалим.
Забуте слово застигло в глибині думок, наче дірка в словнику. П'ять складів, починається на "В", означає лунке місце глибоко під землею, де зберігають воду.
— Ну, до зустрічі, — попрощався сусід.
— До зустрічі, — відповів Моррісон.
Зелене Пустище спадало пологими схилами, які розділяли дуби і буки, а також каштани і тополі. Він уявив світ, у якому Лондон був поділений, у якому Лондон був містом, котре намагалися завоювати у хрестових походах — втрачаючи та відвойовуючи, а потім знову втрачаючи, і так раз за разом.
Мабуть, подумав він, справа не в божевіллі. Мабуть, там просто глибші тріщини чи небо тонше, і через нього чути, як Бог говорить до Своїх пророків. Але ніхто більше не зупиняється послухати.
— Водосховище, — промовив він уголос.
Зелень Пустища стала сухою й золотавою, а шкіру обдало жаром так, наче відкрили духовку. Здавалося, ніби він не полишав Єрусалим.
— У мене болять ноги, — казала Делорес. А тоді додала: — Я повернуся до готелю.
На обличчі гіда виникло занепокоєння.
— Я просто хочу трохи відпочити, — запевнила Делорес. — Стільки всього треба перетравити.
Вони проходили повз крамницю "Christ prison shop".[37] Там продавали сувеніри та килими.
— Я піду натру ноги. Ви двоє погуляйте без мене. Зайдете по мене після обіду.
Моррісон хотів заперечити, але вони найняли гіда на цілий день. Її шкіра була темною й обвітреною, а усмішка, коли вона всміхалась, вражала білизною. Вона повела його до кав'ярні.
— Отже, — почав Моррісон, — як у вас йдуть справи, добре?
— Туристів поменшало, — сказала вона. — Ще з початку інтифади.[38]
— Делорес, моя дружина, завжди хотіла тут побувати. Побачити святі місця.
— Так, у нас їх чимало. Знайдеться щось для кожного віруючого: християнина, мусульманина чи юдея. Це священне місто. Я тут прожила все життя.
— Гадаю, ви не можете дочекатися, коли нарешті все це вирішиться, — мовив він. — Е-е… Ну, тобто, палестинський конфлікт. Політичні питання.
Вона стенула плечима.
— Це не має значення для Єрусалима, — відказала вона. — Люди приходять. Вірують. А потім убивають одне одного, щоб довести, що Бог їх любить.
— Що ж, — сказав він. — Чим тут зарадиш?
Вона всміхнулася своєю білосніжною усмішкою.
— Іноді, — мовила вона, — я думаю, що було б краще, якби місто розбомбили. Щоб залишалася лише пустеля з радіацією. Кому б тоді воно було потрібне? Та потім я думаю, що люди однаково приходили б і збирали радіоактивний пил, який може містити атоми Куполу Скелі, Храму або Стіни, до якої притулявся Ісус, коли йшов до Хреста. Люди б воювали за право володіти отруйною пустелею, якби цією пустелею став Єрусалим.