— Ось і я, — сказала Світлана, заходячи до палати. — Сподіваюсь, ви пожартували?
— Вона ще й підслуховує! — обурилася Ніна. — Ні, ми не пожартували. Йди поскаржся своєму Елеку! Або Сергієві.
З інтонації голосу Світлана здогадалася, що Ніні теж подобається бути поряд з Елеком та Сироїжкіним. Можливо, як і їй, Ніні зрозуміліший Сергій, адже він такий смішний... Ну й що ж тут особливого, якщо дві дівчинки краєм ока спостерігають за одним хлопчаком? Хто не сходить з розуму за кіноартистами? Головне, що кіногерої виявилися не вигадкою, а живими хлопчаками. Це не кожного дня трапляється.
Усмішка зникла із Світланиного обличчя, дівчинка почервоніла, похнюпилася.
— Нікому я не скаржитимусь, — промовила новенька.
— Можеш написати ще одного листа за підписом "Світлана К.", — іронічно кинула Ніна.
А дівчатка підхопили:
— Світлана К., Світлана К. ... От сучасний стиль листа...
І тут Світлана зрозуміла, що Ніна лідер у цій палаті. Он дівчата навіть підперезуються, як і вона, — червоними поясками. І зачіски в них однакові — з акуратними чубчиками. А вона патлата-препатлата.
Світлана уміла бути в центрі будь-якої компанії. Але досягала цього по-своєму: якщо й висміювала когось, то делікатно, справедливо, без усякої образи у відповідь.
Не може бути в одній палаті двох лідерів. Новенька під смішки дівчат вийшла. А в коридорі відчула себе зовсім самотньою. Добре, що дівчата не бачили її.
— Переходь до нас, — запропонувала Електроничка, вислухавши дещо безладну Світланину розповідь.
Елечка давно засвоїла, що не можна нікого кривдити без усякої причини. Напевне, так би вчинила й Майя, пебачивши заплакану дівчинку.
— Хіба я винувата, що мені подобається Сергій? — зітхнула Світлана.
— Звичайно, не винувата, — підтримала Елечка. — Мені теж подобається Сергій. І Електроник, — додала вона.
Світлана витерла сльози, наважилася на відчайдушне признання:
— Звідки я знаю... може, я ще покохаю його... Хіба я винувата?
— Покохаю? — Дівчинка з неусмішливими очима пильно дивилася на Світлану. — Що таке кохання?
Світлана спалахнула, махнула рукою: хіба так просто, в коридорі, поясниш? Та вона й сама до пуття не знала. А Елечка здогадалася, що це дуже важливий для людини стан, коли він спричиняє і сльози, й усмішку. Вона запам'ятала нове слово, рішуче сказала:
— Ми приймаємо тебе в гру.
Тієї ночі, коли Світлана перебралась до палати волейболісток, і народилася жартівливо-серйозна клятва про те, як перемогти команду Електроника. Дівчатка по кісточках перебрали хлопчаків і вирішили не відволікатися на всякі неприємності й дрібниці на зразок закоханості. Світлана перша промовила голосним шепотом знамениту фразу: "Я ніколи не закохаюсь у Сироїжкіна". І Майка нічого їй не заперечила, навпаки — підтримала нову подругу: "Ні-ко-ли!" Решта дівчаток на мить принишкли, а потім дуже зраділи: "Ні-ко-ли!" — оце справжня солідарність, без усяких там зітхань, сліз і безглуздих ревнощів. І Електроничка, яка прислухалася до подруг, погодилася, що всі сили треба віддати перемозі.
Світлана виявилася незамінним гравцем у центрі майданчика. М'яч наче сам прагнув потрапити до її рук. А навколо були чуйні подруги, які розуміли кожний її жест.
— Бачиш, який вона талант? — сказала якось Еля Ніні.
— Талант? — Ніна знизала плечима. — Це просто Світланка, й більше ніхто.
— Ти образила людину! — сказала Еля, не уточнюючи нічого.
— Людину! — Ніна презирливо засміялася. — Теж мені вчителька знайшлася!
— Черствяк! — кинула їй Майка. — Знай, за Світланку ми горою!
— Я вивчатиму тебе! — чесно попередила Ніну Електроничка. — Поки не збагну, чому ти така.
— Що ж, вивчай, будь ласка, — відповіла Ніна й пішла геть погордливою ходою. — Я не Світланка! — гукнула вона, оглянувшись. — Я не поскаржуся.
Елечка й Майя довго дивилися їй услід. А Ніна розпитувала потім подруг, що таке "черствяк", поки їй не пояснили: це засохлий, черствий хліб. Тільки тоді Ніна образилась і задумалася, навіщо її вивчатимуть...
...Елечкину команду впізнавали не тільки на спортмайданчику.
Вранці, після сніданку, коли загони з піснями йшли в поле працювати, ця команда перша зробила марш-кидок на своє робоче місце. Багатоскоком — з ноги на ногу — збігала лісовою стежкою. Стрибала через канави. Перехоплювалася через тин. Повзла по-пластунському під кущами. Кидала камені через яр. На повній швидкості виривалася на поле, вмить розхапувала лопати й ганчірки. І от лунає командирський голос над вервечкою працюючих:
— Не тремтіти колінами!.. Геть слабкості! Вирівняти поставу!
Елек відзначив подумки, скільки нових команд, крім знаменитого заклику "На старт!" з'явилося в Елечки. На його подив, у відповідь на кожний грізний окрик капітана розлягається дружний сміх її дівчат.
Звичайно, хлопчаки відразу вловили, що дівчата перестали звертати на них увагу. Та вони не надали цьому особливого значення. Хлопчаки теж посилено тренувалися.
НІЧНА ПРОГУЛЯНКА РОБОТІВ
Ночами, коли табір затихав, Електроник і Електроничка прогулювалися околицями.
Одного разу, коли Елечка лежала на заправленій постелі, у вікні показалася розкудлана хлопчача голова.
— Чого лежиш? — спитав пошепки Ел і запропонував: — Ходімо подихаємо свіжим повітрям.
— Свіжим повітрям? — перепитала, підводячись, Електроничка. — Навіщо?
— Так заведено в людей, — пояснив Електроник, і вона прийняла запрошення.
Досі Елечка не знала, що робити ночами, коли подруги сплять. Вона лежала з розплющеними очима й уявляла собі той величезний, складний світ, у якому опинилася. Для чого вона тут — маленький спортивний робот, винайдений хай навіть самим генієм — професором Громовим, для чого? Щоб тренувати дівчаток? Будь ласка, вона ладна працювати і вночі, та коли смеркало, її подруги, пошепотівши й посміявшись над денними враженнями, міцно засинали. На думку Елечки, це було нераціонально. Елечка почувала себе вночі самотньою. В неї не було двійника, який бачив би за неї сни...
І ось, як і при знайомстві, вони з Елеком вибігли на заміське шосе. Вночі світ відкривався Електроничці зовсім-зовсім іншим. Над темною стіною лісу повисло місячне кружало, що відбивало промені невидимого сонця. Фіолетова пара клубочилася над болотами. Рівнини заливала біла пінява туману. Загострилися всі запахи — лісу, полів, поснулих квітів. Сяяли, відбиваючись в очах Елечки, зірки Північної півкулі. І туди, до зір, у таємничий ілюмінатор місяця, вела мандрівників світла нічна дорога.