Така піднесеність дружніх почуттів була для Кетрін недосяжною.
— Ви так схожі на вашого милого брата, — продовжувала Ізабелла, — що з тієї самої хвилини, як я вас уперше побачила, я за вами душі не чую. Але так зі мною завжди буває — перша мить вирішує все. Першого ж дня, коли Морланд приїхав до нас минулого Різдва, першої хвилини, коли я його побачила, моє серце більше мені не належало. Пам'ятаю, тоді я була в жовтій сукні, а моє волосся було заплетене в коси. Коли я увійшла до вітальні і Джон його мені відрекомендував, я подумала, що ніколи раніше не бачила вродливішого юнака.
Тут Кетрін подумки визнала величезну силу кохання, бо хоча вона дуже любила свого брата й небезсторонньо ставилася до його чеснот, вона ніколи в житті не вважала його красенем.
— Того вечора, пам'ятаю, з нами пила чай міс Ендрюс, і на ній була сукня з червонасто-брунатного шовку, і вона виглядала так божественно, що я подумала, що ваш брат обов'язково в неї закохається. Думаючи про це, я протягом усієї ночі повік не стулила. О, Кетрін, скільки безсонних ночей я провела, думаючи про вашого брата! Я б не побажала вам і половини тих страждань, що випали на мою долю! Я знаю, що страшенно схудла. Але не стану завдавати вам болю, описуючи мої муки. Ви їх самі бачили. Мені здається, я постійно себе викривала. Я так необережно зізналася вам у своїй небезсторонності до людей духовного спрямування! Але я була впевнена, що вам я завжди можу довірити будь-яку таємницю.
Кетрін знала, що ніщо не могло б бути більш втаємничено; але, соромлячись своєї недогадливості, вона не сміла заперечувати хитру проникливість і душевну симпатію, які їй приписувала Ізабелла. Вона зізналася, що її брат збирається якнайшвидше поїхати до Фуллертона, щоб розповісти батькам про все, що сталося, і спитати їхньої згоди. І саме це було причиною справжнього занепокоєння Ізабелли. Кетрін намагалася переконати її, що, як вона сама була переконана, її батько й мати ніколи не супротивитимуться бажанням сина.
— У цілому світі, — сказала вона, — немає батьків, які були б добрішими до своїх дітей або більше бажали б їм щастя. У мене немає жодного сумніву, що вони одразу ж погодяться.
— Морланд каже те саме, — відповіла Ізабелла. — І все ж я не смію сподіватися. Я така незаможна. Ні, вони ніколи на це не погодяться. Адже ваш брат може одружитися з ким завгодно!
Тут Кетрін знову подумала про могутність кохання.
– Ізабелло, ви себе недооцінюєте. Хіба різниця в майновому стані може мати якесь значення?
— О, люба Кетрін, для вашого шляхетного серця, я впевнена, вона нічого не означає, але ми не можемо розраховувати на ту саму безкорисливість кожної людини. Що ж до мене, я б з радістю помінялася з вашим братом ролями. Якби в мене були мільйони, якби я була володаркою цілого світу, я б і тоді вибрала тільки його!
Цей чарівний вияв почуттів, що викликав у Кетрін захоплення не тільки завдяки почутим словам, але й завдяки його новизні, щонайприємнішим чином нагадав їй про всіх знайомих героїнь. І вона подумала, що її подруга ніколи не здавалася їй такою прекрасною, як тоді, коли висловлювала свою шляхетну думку.
— Я впевнена, що вони погодяться, — часто повторювала Кетрін. — Я впевнена, що вони будуть від вас у захопленні.
— Стосовно мене, — сказала Ізабелла, — то мої бажання такі скромні, що я б задовольнилася найменшим статком. Коли люди кохають одне одного по-справжньому, то і бідність є набутком. Я ненавиджу розкіш. Нізащо у світі я б не оселилась у Лондоні. Якою щасливою я була б, якби жила десь у котеджі у віддаленому селі. Біля Річмонда є чарівні маленькі вілли.
— Річмонд! — вигукнула Кетрін. — Ви обов'язково повинні оселитися біля Фуллертона. Ви повинні жити поблизу нас.
— О, я буду нещасною, якщо ми не зможемо цього зробити. Аби лиш бути мені поряд з вами — і більшого не треба. Але все це пустопорожня балаканина! Я не дозволю собі про це думати, доки ми не матимемо відповіді від вашого батька. Морланд каже, якщо він сьогодні надішле листа із Солсбері, завтра ми його одержимо. Завтра! Я знаю, що в мене забракне сміливості розпечатати цього листа. У ньому — все моє життя.
Висловивши таке переконання, Ізабелла замислилася. Потім вона знову заговорила, щоб пояснити, яку весільну сукню вона збирається собі замовити.
Їхню бесіду перервала поява власною персоною схвильованого закоханого — він прийшов, щоб попрощатися з коханою перед від'їздом до Уїлтшира. Кетрін хотіла його привітати, але не знала, що сказати, отже, красномовними були тільки її очі. У них, однак, досить виразно сяяли всі відтінки мови, і Джеймсові було не важко відтворити їх у потрібному порядку. З нетерпінням чекаючи здійснення пов'язаних з поїздкою надій, він прощався недовго. І прощання було б іще коротшим, якби кохана не затримала його наполегливими проханнями, щоб він прискорив свій від'їзд. Двічі вона повертала його вже від самих дверей, благаючи вирушити негайно.
— Справді, Морланде, я маю вас випровадити. Подумайте, як далеко вам їхати! Я не можу бачити, як ви баритеся. Бога ради, не гайте більше часу. Вирушайте, вирушайте швидше! Я на цьому наполягаю.
Дві подруги, чиї серця були тепер зв'язані міцніше, ніж будь-коли, весь день були нерозлучні; радісно будуючи плани майбутніх родинних стосунків, вони не помічали, як минає час. Місіс Торп та її син, які про все знали і які, здавалося, чекали тільки згоди містера Морланда-старшого, щоб визнати заручини Ізабелли найщасливішою сімейною подією, яку тільки можна собі уявити, були допущені до участі в їхній нараді і внесли свою лепту багатозначними поглядами і таємничими натяками, які довели невтаємничених молодших сестер до останньої межі цікавості. Цей дивний спосіб збереження таємниці здався Кетрін, з її простими почуттями, недоброзичливим і ненадійним. І вона б висловила свою думку про його жорстокість, коли б не переконалася в тому, що він не досяг мети. Енн і Марія невдовзі заспокоїли її серце своїми проникливими вигуками: "А я все знаю!" І вечір минув у своєрідній інтелектуальній дуелі, у ході якої родинна винахідливість виявилась однаково успішно в удаваній втаємниченості, з одного боку, й туманних здогадах, з іншого.