— Не переконуйте мене, Ізабелло. Я домовилася з міс Тілні. Я не можу поїхати.
Це не допомогло. Брат і сестра знову заходились атакувати її тими самими доводами: вона зобов'язана поїхати, їй слід поїхати, ні про які заперечення і мови не може бути.
— Адже це так просто — сказати міс Тілні, що у вас уже була домовленість, ви просто забули про неї, і попросити її відкласти прогулянку до вівторка.
— Ні, це не просто. Я не можу цього зробити. Такої домовленості не було.
Ізабелла зробилася більш наполегливою і говорила з нею якнайлагідніше, і називаючи її найніжнішими іменами. Вона впевнена, що її обожнювана, найчудовіша Кетрін не зможе серйозно відмовити в дріб'язковому проханні своїй подрузі, яка її так ніжно любить. У її улюбленої Кетрін, вона знає, таке добре серце й такий м'який характер, що вона легко зробить поступки тим, кого любить. Але все було марно: Кетрін відчувала, що вона чинить правильно, і, страждаючи від цих ніжних і улесливих умовлянь, не дозволяла собі піти на повідку в них. Тоді Ізабелла вдалася до іншого засобу. Вона почала дорікати Кетрін, що та більш прихильна до міс Тілні, хоч знає її так мало, ніж до своїх найкращих і найдавніших друзів, що вона холодна й байдужа до своєї найкращої подруги.
— Я не можу не ревнувати, Кетрін, коли бачу, як мною нехтують заради малознайомих людей, мною, яка так безмежно вас любить! Ніщо не може похитнути мої почуття, коли вони вже виникли! Мабуть, я відчуваю сильніші почуття, ніж будь-хто інший. Безперечно, вони занадто сильні, тому можуть тільки завдавати мені шкоди. Коли я бачу, що малознайомі люди для вас рідніші, ніж я, клянусь, у мене серце кров'ю обкипає. Ці Тілні віднімають у мене все!
Цей докір здався Кетрін дивним і недобрим. Чи годиться подрузі таким чином відкривати свої почуття в присутності інших? Ізабелла виглядала людиною невеликодушною та себелюбною, байдужою до всіх, окрім власної персони. Ці думки, сповнені гіркоти, промайнули в її голові, але вона змовчала. Тим часом Ізабелла приклала до очей хусточку, і засмучений Морланд не міг утриматися, аби не сказати:
— Кетрін, не можна бути такою впертою. Це не така вже й жертва. Не поступитися подрузі… Я перестану вірити у твою доброту, якщо ти відмовишся.
Вперше її брат відверто виступив проти неї. Не бажаючи його засмутити, вона запропонувала примирне рішення. Якщо вони відкладуть свій план до вівторка, що їм легко зробити, бо це залежить від них самих, вона могла б з ними поїхати, і всі були б задоволені. Але у відповідь одразу ж пролунало:
— Ні, ні, ні! Це неможливо, бо Торп ще не знає, може, йому у вівторок доведеться поїхати до Лондона.
Кетрін відповіла, що, на превеликий жаль, нічим не може йому зарадити. Запанувала коротка тиша, яку порушила Ізабелла, сказавши з холодним роздратуванням:
— Гаразд, ми вимушені відмовитися від поїздки. Якщо Кетрін не їде, я теж не поїду. Адже не можу я бути єдиною жінкою серед чоловіків. Це був би нерозумний учинок з мого боку.
— Кетрін, ти зобов'язана поїхати, — сказав Джеймс.
— Але чому містер Торп не може взяти з собою одну з сестер? На мою думку, кожна з них з радістю поїде.
— Красно дякую, — вигукнув Торп, — але я приїхав до Бата не для того, щоб катати своїх сестер і виглядати в очах у всіх дурнем. Ні, якщо ви не хочете, бодай мій слід запав, якщо я поїду. Я б коли й поїхав, то лише заради того, щоб покатати вас.
— Своєю люб'язністю ви не робите мені приємності.
Її слова, однак, не дійшли до Торпа, бо він раптом кудись зник.
Усі інші продовжували нестерпну для бідолашної Кетрін прогулянку. Її супутники то мовчали, то знову починали атакували дівчину благаннями й докорами. Рука Кетрін як і досі підтримувала руку Ізабелли, але їхні серця були в стані війни. У якісь хвилини Кетрін пом'якшувалась, у якісь була роздратованою, та весь час залишалася засмученою й непохитною.
— Я й не знав, що ти така вперта, Кетрін, — сказав Джеймс. — Тебе завжди було так легко переконати, ти була найдобрішою і найпоступливішою з сестер.
— Сподіваюся, я й тепер залишилася такою, — відповіла вона палко, — але я справді не можу поїхати. Якщо я й помиляюсь, я, однак, роблю те, що вважаю вірним.
— Здається мені, — тихо сказала Ізабелла, — що при цьому вам не доводиться довго з собою боротися.
Серце Кетрін переповнилося. Вона вивільнила свою руку, і Ізабелла не супротивилася. Минуло десять довгих хвилин, аж доки до них знову приєднався Торп, який, підійшовши до них з веселим виглядом, сказав:
— Що ж, я улагодив цю справу, і завтра ми всі можемо їхати з чистою совістю. Я бачив міс Тілні й переказав їй ваші вибачення.
— Ви не могли цього зробити! — вигукнула Кетрін.
— Зробив, клянусь своєю душею! Щойно до неї підійшов і сказав: ви, мовляв, просите переказати, що маєте відкласти вашу сумісну прогулянку до вівторка, бо на понеділок ще раніше призначили поїздку з нами до Кліфтона. Вона погодилась і сказала, що вівторок її так само влаштовує, як і понеділок. Отже, більше немає ніяких перешкод. То як я все владнав, га?
На обличчі Ізабелли знову з'явились благодушність і усмішка, і Джеймс теж знову здавався щасливим.
— Та й справді, чудова ідея! А тепер, моя люба Кетрін, усі наші тривоги позаду. Ви з честю звільнилися від зобов'язання, і в нас буде чудова поїздка.
— Це неможливо, — відповіла Кетрін. — Я не можу цього дозволити. Мені негайно треба побігти до міс Тілні й усе їй пояснити.
Проте Ізабелла схопила її за одну руку, Торп — за другу; і всі троє заходилися несамовито протестувати. Навіть Джеймс розгнівався. Тепер, коли все було залагоджено й міс Тілні сказала, що вівторок її так само влаштовував, як і понеділок, продовжувати чинити опір просто смішно, просто безглуздо.
— Не в цьому річ. Містер Торп не мав права переказувати неіснуюче доручення. Якби я вважала правильним відкласти прогулянку, я б сама поговорила з міс Тілні. А так вийшло дуже незграбно. І звідки я знаю, що містер Торп… а раптом він знову помилився. Через його помилку в п'ятницю мені вже були непереливки. Відпустіть мене, містере Торп. Ізабелло, досить мене утримувати.
Торп сказав їй, що шукати містера й міс Тілні вже немає сенсу, оскільки він наздогнав їх на розі Брук-стріт і зараз вони вже вдома.