— Було б нерозумно з нашого боку відмовлятися після того, як ми самі опублікували оголошення, в котрому запрошували таких охочих.
— Це ваше останнє слово?
— Так, останнє!
— Тим гірше для вас! — і, грюкнувши дверима, Артур Леслі вийшов з контори.
3. БЕЗУТІШНИЙ ПЛЕМІННИК
Першу спробу анабіозу людини вирішено було зробити в самому Лондоні, в спеціально найнятому приміщенні, публічно. Широка реклама зібрала у великий білий зал силу-силенну глядачів. Хоч зал був повнісінький, у ньому штучно підтримували температуру нижче нуля. Щоб не справляти неприємного враження на публіку, операцію вливання в кров людини спеціального розчину, який мав надати їй властивостей крові холоднокровних тварин, вирішили провести в іншій кімнаті. Туди могли заходити тільки рідні і друзі осіб, з якими робили експеримент.
Едуард Леслі прибув, як завжди, з астрономічною точністю, хвилина в хвилину, рівно о дванадцятій годині дня. Карлсон злякався, побачивши його, — так астроном змарнів. Гарячковий рум'янець розлився на його щоках. Кадик судорожно рухався на тонкій шиї, коли Леслі дихав, а на хусточці, яку професор підносив до рота, як тільки починався приступ кашлю, з'явилися плями крові.
"Поганий початок", — думав Карлсон, ведучи астронома під руку в окрему кімнату.
Слідом за Едуардом Леслі йшов його племінник. Вираз обличчя в нього був такий, як у пригніченого горем родича, що проводжає на кладовище любимого дядечка.
Натовп жадібно розглядав астронома. Клацали фотоапарати репортерів газет.
За Леслі зачинилися двері кабінету. І публіка в нетерпеливому чеканні почала оглядати "ешафоти", як назвав хтось пристосування для анабіозу, що стояли високо посеред залу.
Ці "ешафоти" скидалися на величезні акваріуми з подвійними скляними стінами. То були два скляні ящики, вставлені один у другий. У менший ящик мали покласти людину, а між стінками обох ящиків містився пристрій для зниження температури.
Один "ешафот" призначався для Леслі, другий — для Мере, який з поетичною неточністю спізнився.
Поки лікарі готувалися в кабінеті до вливання рідини в кров і вислухували в Леслі пульс і серце, Карлсон кілька разів нетерпляче вбігав у зал довідатись, чи прийшов Мере.
— От бачите! — на високих нотах звернувся Карлсон до Гільберта, втретє вбігаючи в кабінет. — Я був правий! Мере не прийшов!
Гільберт здвигнув плечима. Але в цю мить двері кабінету з шумом розчинилися, і на порозі з'явився поет. На його обличчі і одязі були сліди бурхливо проведеної ночі. Блукаючі очі, дурна усмішка і нетверда хода свідчили про те, що нічний чад ще далеко не весь вийшов з його голови.
Карлсон гнівно накинувся на Мере.
— Слухайте, це ж неподобство! Ви п'яні.
Мере осміхнувся, похитуючись.
— У нас у Франції, — відповів він, — є звичай: виконувати останню волю приреченого на смерть і частувати його перед покаранням стравами і винами, яких тільки він забажає. І багато хто, ідучи на смерть, до смерті і напиваються. Мене ви хочете "заморозити". Це — ні життя ні смерть. Тому я і пив серединка на половинку: ні п'яний ні тверезий.
Розмова ця була перервана несподіваним криком хірурга.
— Почекайте! Дайте свіжий розчин! Влийте його в новий стерильний кухоль!
Карлсон оглянувся. Напівроздягнений Едуард Леслі сидів на білому стільці, важко дихаючи. Запалі груди його судорожно рухались. Хірург затискував пінцетом уже розрізану вену.
— Бачите? — нервував хірург, звертаючись до сестри милосердя, яка високо тримала скляний кухоль з хімічним розчином. — Рідина скаламутніла! Дайте інший розчин! Рідина має бути абсолютно чиста!
Сестра швидко принесла бутель з розчином і новий кухоль. Рідину було влито. — Як ви себе почуваєте?
— Спасибі, — обізвався астроном. — Терпимо. Після Леслі таку ж операцію вливання зробили і Мере.
В легкому одязі, який вільно пропускав тепло, їх ввели в зал.
Схвильований натовп затих. По приставній драбині Леслі і Мере зійшли на "ешафоти" і лягли в свої скляні труни.
І ось, уже лежачи на білій простині, Мере несподівано продекламував хрипким голосом епітафію Сціпіону римського поета Еннія:
Тут похований той, кому
Ні громадяни, ні чужоземці
Не могли скласти шани,
гідної його.
Сказавши це, він ураз захропів, поринувши у важкий сон охмелілої людині.
Едуард Леслі лежав як мрець. Риси його обличчя загострилися. Він часто дихав короткими віддихами.
Хірург, стежачи за термометром, почав охолоджувати повітря між скляними стінками.
Із зниженням температури почало стихати і хропіння Мере. Дихання Леслі було ледве помітне. Мере раз чи двічі ворухнув рукою і затих. У Леслі очі лишалися напіврозплющеними. Нарешті, обидва перестали дихати, а в Леслі очі затуманилися. В цю мить скляні віка було насунуто на "труни". Доступ повітря припинився.
— Двадцять один градус за Цельсієм. Анабіоз настав! — пролунав голос хірурга серед цілковитої тиші.
Публіка повільно виходила з залу.
Гільберт, Карлсон і хірург пройшли в кабінет. Хірург відразу ж засів за якийсь хімічний аналіз. Гільберт хмурився.
— Зрештою, все це справляє гнітюче враження. Я мав рацію, наполягаючи на тому, щоб публіці показати тільки видовище пробудження. Цей похорон відіб'є у будь-кого бажання піддавати себе анабіозу. Добре, що хоч той шалапут Мере вніс комічну ноту в похоронний хор.
— Ви праві і неправі, Гільберт, — відповів Карлсон. — Картина вийшла невесела, це правда. Але публіка повинна бачити все з початку до кінця, інакше вона не повірить. Біля наших "покійничків" встановлено контрольне чергування. На них можна подивитися у всякий час дня і ночі. І якщо ми програли на похороні, то вдвічі виграємо на воскресінні. Мене бентежить інше: операція вливання досить неприємна і складна. Для масового заморожування людей вона непридатна. Але мені писали, що професор Вагнер знайшов простіший спосіб змінювати кров — вдиханням спеціальних парів.
— Хай йому чорт! Я підозрював це! — раптом вигукнув хірург, піднімаючи пробірку з якоюсь рідиною.
— У чому справа, лікарю?
— А в тому, що весь наш експеримент і саме життя професора Леслі висіли на волосинці. Як ви пригадуєте, під час вливання хімічного розчину я звернув увагу на те, що рідина стала каламутною. Цього не повинно було бути ні в якому разі. Я сам готував розчин в умовах цілковитої стерильності. Тепер я хотів встановити причину помутніння рідини.