Цей Штанько виявився не дуже ретельним читачем, бо ж читав він кожного дня потрошку, тобто по одному розділу, внаслідок чого читання в нього тривало довгий час. Він уже почав забувати, що книга ця не його власна, а бібліотечна, але все-таки коли закінчив читання, то згадав, що книгу треба віддати.
Урешті-решт Штанько прийшов у бібліотеку й розказав бібліотекарці, що знайшов книгу на вулиці. Бібліотекарка глянула по списку й виявила, що книга "Кумедні пригоди чудового гусеняти Яшка" була видана малюкові Листочку й саме того дня, коли він пропав.
Таким чином, було встановлено, що Листочок узяв книгу в бібліотеці, після чого пішов по Східній Вулиці й загубив книгу недалеко від свого будинку. Що сталося з ним далі, досі лишається невиясненим. Може, з Листочком трапився такий самий випадок, як з міліціонером Свистунчиком, і він проживає де-небудь під чужим іменем.
Ми ще раз просимо кожного, хто знає що-небудь про місцеперебування Листочка, скоріше повідомити про це в редакцію нашої газети".
Дочитавши статтю до кінця, Кнопочка задумалась і сказала сама собі:
— Що ж це діється? Отже, Незнайко збрехав мені, що перетворив Листочка знову на коротульку. Нічого не скажеш, добрі справи!
У цей час повернулися Незнайко й Пістрявенький.
— Усе гаразд! — закричав Незнайко, сяючи від радості. — Автомобіль наш знайшовся. Ми поставили його на вулиці біля готелю. Завтра можна буде їхати.
— Це куди ти зібрався їхати? — насупилася Кнопочка.
— Як — куди? Додому, в Квіткове місто. Ми ж вирішили…
— "Вирішили"! — передражнила його Кнопочка. — Накоїв тут усяких див! Зіпсував усім життя, а сам утікати!
Незнайко витріщив на неї очі:
— Яких це я див накоїв? Кому життя зіпсував?
— Ніби не знаєш кому! А вітрогони, від яких нікому в місті нема спокою — це чия робота, по-твоєму?
— Чия? — здивовано запитав Незнайко.
— Твоя!
— Моя? — Від подиву Незнайко навіть роззявив рота.
— Нічого тут рота роззявляти! — сердито сказала Кнопочка. — Почитай ось краще газету.
Незнайко мерщій схопив газету, сів за стіл і почав читати. Пістрявенький підійшов ззаду й заглядав у газету через плече Незнайка.
— Ну й дива! — засміявся він. — Цей професор Кузька, звичайно, бачив нас біля ослячої. загорожі. Тільки він не догадався, що в Незнайка в руках була чарівна паличка, й подумав, ніби осел сам собою перетворився на коротульку.
— Годі тобі базікати! — сердито відповів Незнайко. — І без тебе все ясно.
Прочитавши до кінця статтю професора Кузьки, Незнайко крякнув з досади й, винувато глянувши на Кнопочку, почухав п'ятірнею потилицю.
— Он що, виходить, накоїв! — знічено пробурчав він.
— Це ще не все! — знову спохмурніла Кнопочка. — Ти ще про Листочка прочитай.
— Про якого Листочка?
— Читай, читай! Наче не пам'ятаєш?
Незнайко став читати в газеті про Листочка, а Пістрявенький знову примостився ззаду й зазирав через плече.
— Отже, Незнайко замість Листочка перетворив на коротульку справжнього осла, потім ще двох, а Листочок так і лишився ослом, — сказав Пістрявенький, трясучись від сміху.
— Та-а-а-а-к! — сказав Незнайко, прочитавши статтю. — Бач, яка штука вийшла! Що ж тепер робити?
— Що? — сердито перепитала Кнопочка. — По-перше, треба Листочка скоріше перетворити на коротульку. Бідолашна Буквочка, мабуть, геть змарніла. А по-друге, всіх трьох ослів, котрих ти перетворив на коротульок помилково, треба перетворити знову на ослів.
— Правильно! — підтвердив Незнайко. — Завтра зранку підемо в зоопарк і пошукаємо там Листочка. Якщо його не виявилося серед тих трьох ослів, виходить, десь іще має бути осел. А от як знайти трьох справжніх ослів, яких я перетворив на коротульок? Це, мабуть, важче буде…
— Нічого! — суворо сказала Кнопочка. — Будемо ходити по місту, поки не знайдемо всіх трьох.
— Як це — будемо ходити по місту? — здивувався Пістрявенький. — Ми ж вирішили завтра виїхати?
— Доведеться зачекати з від'їздом.
— Зачекати? Е-ге! — закричав Пістрявенький. — Мені тут за комір холодну воду литимуть, а я ще маю чекати?
— Виходить, по-твоєму, краще, коли вітрогони всіх мучити будуть, а Листочок назавжди ослом залишиться? А йому ж, крім нас, ніхто не допоможе. Ні в кого чарівної палички нема, розумієш?
— Ну гаразд, — махнув рукою Пістрявенький. — Робіть, як знаєте, тільки не сподівайтеся, що так просто мене спекаєтесь! Ви мене привезли сюди, ви й назад повинні одвезти!
— Одвеземо, можеш не хвилюватися, — відповів Незнайко.
— От-от! І висадите мене на тому самісінькому місці, де взяли, інакше я не згоден! — заявив Пістрявенький і пішов спати.
Розділ двадцять дев'ятий
Зустріч з давніми приятелями
Тієї ночі Незнайко довго не міг заснути. Йому знову почала докоряти совість.
"Я ж не винен, що так вийшло, — виправдовувався Незнайко, перекидаючись у ліжку з боку на бік. — Я не знав, що все так погано вийде".
"А чому ти не знав? Ти повинен був знати. Чому я все знаю?" — казала совість.
"Ну то ти, а то — я. Ніби не знаєш, що я Незнайко!"
"Не хитруй, не хитруй! — з насмішкою сказала совість. — Ти все чудово розумієш, тільки вдаєш дурника-незнайка".
"І зовсім я не вдаю! Навіщо мені вдавати?"
"Сам знаєш, навіщо. Адже дурникам завжди менше перепадає. Ото і вдаєш дурника, щоб тобі все з рук сходило. Але мене, голубчику, не обдуриш! Я ж бо добре знаю, що ти не такий уже дурник!"
"Ні, я дурник!" — уперто торочив Незнайко.
"Неправда! Ти й сам не вважаєш себе дурником. Насправді ти значно розумніший, ніж здаєшся. Я тебе давно розкусила, тому не старайся мене обманути — однаково не повірю".
"Ну гаразд!" — роздратовано відповів Незнайко. — Дай мені поспати. Завтра я все виправлю".
"Виправ, голубчику, будь ласка! — сказала вже лагіднішим голосом совість. — Сам бачиш, як усе недобре вийшло. Через тебе стільки коротульок даремно мучаться… У місті так погано стало… А як же добре було, поки ти не з'явився тут із своєю чарівною паличкою!"
"Ну гаразд, гаразд! Сказав: виправлю — значить, виправлю. Скоро знову все добре буде".
Совість переконалася, що пробрала Незнайка як слід, і замовкла.
Наступного ранку Кнопочка прокинулася раніше за всіх і одразу розбудила Незнайка й Пістрявенького: