Прибравши таку позу, Незнайко всіляко намагався заснути. Якийсь час він прислухався до плавного шуму реактивного двигуна. Йому здавалося, що двигун потихеньку шепче йому на вухо: "Чаф-чаф-чаф-чаф!" Ці звуки поступово заколисали Незнайка, й він заснув.
Минуло кілька годин, і Незнайко відчув, що його хтось торсає за плече. Розплющивши очі, він побачив Пончика.
— Прокинься скоріше, Незнайку! Біда! — бурмотів Пончик злякано.
— Яка біда? — спитав, уже зовсім прокинувшись, Незнайко.
— Біда, братику, ми, здається, проспали вечерю!
— Тьху на тебе з твоєю вечерею! — розсердився Незнайко. — Я думав, хтозна-що трапилось!
— Дивуюся твоїй безтурботності! — сказав Пончик. — Режим харчування порушувати не можна. Все треба робити вчасно: і обідати, і снідати, і вечеряти. Все це не жарти!
— Ну, гаразд, гаразд, — нетерпляче мовив Незнайко. — Ходімо спочатку на Місяць подивимось, а потім можеш хоч обідати, хоч вечеряти й навіть снідати заодно.
Друзі піднялися в астрономічну кабіну й зазирнули у верхній ілюмінатор. Те, що вони побачили, приголомшило їх. Величезна світна куля висіла над ракетою, затуляючи небо з зірками. Пончик так злякався, що у нього затряслись і губи, й щоки, і навіть вуха, а з очей потекли сльози.
— Це що?.. Це куди?.. Зараз об це вдаримося, га? — забелькотів він, чіпляючись за рукав Незнайка.
— Тихше ти! — прикрикнув на нього Незнайко. — По-моєму, це просто Місяць.
— Як, просто Місяць? — здивувався Пончик. — Місяць же маленький!
— Авжеж, Місяць. Просто ми підлетіли до нього близько.
Незнайко піднявся під стелю кабіни і, припавши до верхнього ілюмінатора, розглядав поверхню Місяця. Тепер Місяць було видно так, як буває видно в телескоп з Землі, і навіть краще. На його поверхні досить добре можна було розгледіти й пасма гір, і місячні цирки, й глибокі тріщини або розломи.
— Піднімайся, Пончику, сюди, — сказав Незнайко. — Подивишся, як добре видно Місяць.
Пончик знехотя піднявся вгору й почав спідлоба позирати в ілюмінатор. Те, що він побачив, не принесло йому полегкості. Він помітив, що Місяць тепер не стояв на місці, а наближався з помітною швидкістю. Спочатку його було видно як величезний, зазбільшки з півнеба, сяючий круг… Цей круг поволі розростався і зрештою заповнив собою все небо. Тепер, хоч куди глянь, на всі боки простяглася поверхня Місяця з перекинутими догори дном гірськими пасмами, місячними кратерами й долинами. Все це погрозливо висіло над головою й було вже так близько, що, здавалося, досить тільки простягти руку — і можна помацати верхівку якоїсь місячної гори.
Пончик боязко зіщулився і, відштовхнувшись рукою від ілюмінатора, спустився на дно кабіни.
— Ну його! — пробурчав він. — Не хочу я дивитися на цей Місяць!
— Чому? — спитав Незнайко.
— А чого він висить прямо над головою? Ще впаде на нас!
— Чудило! Це не Місяць на нас упаде, а ми на нього.
— Як же ми можемо на нього впасти, якщо ми внизу, а Місяць угорі?
— Ну, розумієш, — пояснив Незнайко, — Місяць просто притягне нас.
— Виходить, ми ніби як причепимося до Місяця знизу? — збагнув Пончик.
Незнайко й сам не знав, як вони сядуть на Місяць, але йому хотілося показати Пончикові, ніби він добре все знає. Тому він сказав:
— Так, так. Ніби як причепимося.
— Нічого собі справа! — вигукнув Пончик. — Отже, коли ми виліземо з ракети, то будемо ходити по Місяцю догори ногами?
— А навіщо це? — здивувався Незнайко.
— А як ще інакше? — відповів Пончик. — Якщо ми знизу, а Місяць зверху, то хоч-не-хоч, доведеться перевертатися догори ногами.
— Гм! — відповів у роздумі Незнайко. — Здається, й справді виходить щось не зовсім те, що треба!
Він на хвилину замислився і саме в цю мить помітив, що не чує звичного шуму двигуна.
— Стривай-но, — сказав він Пончикові. — Ти що-небудь чуєш?
— А що, по-твоєму, я маю чути? — злякано насторожився Пончик.
— Шум реактивного двигуна.
Пончик прислухався.
— По-моєму, нема ніякого шуму, — відповів він.
— От тобі й маєш! — розгубився Незнайко. — Невже двигун зіпсувався? Долетіли майже до самого Місяця, і раптом така досада!
Пончик було зрадів, подумавши, що з зіпсованим двигуном ракета не зможе летіти далі і змушена буде повернутися на Землю. А проте радість його була марна. Реактивний двигун зовсім не зіпсувався, а лише вимкнувся тимчасово. Як тільки ракета досягла максимальної швидкості, електронна керуюча машина автоматично припинила роботу двигуна, і далі ракета летіла за інерцією. Це трапилося якраз у ту мить, коли Незнайко й Пончик заснули. Саме тому вони не помітили, що двигун припинив роботу.
Пончик знову піднявся вгору, й вони разом з Незнайком почали дивитися в ілюмінатор, намагаючись встановити, зупинилася ракета чи летить далі. Проте визначити це їм не вдалося. Несподівано знову почулося: "Чаф-чаф-чаф-чаф!" — це вже працював двигун повороту. Незнайко й Пончик побачили в ілюмінаторі, як поверхня Місяця, що нависла над ними, наче безмежне море, похитнулася, ніби її штовхнув хтось, похилилася кудись назад і всім своїм громаддям почала перевертатись у просторі.
Подумавши, що ракета зіткнулася з Місяцем, Незнайко й Пончик скрикнули. Їм і на думку не спадало, що насправді не Місяць перевертався, а ракета. В ту ж мить відцентрова сила, що виникла від обертання ракети, відкинула мандрівників убік. Притискаючись до стіни кабіни, Незнайко й Пончик побачили, як у бічних ілюмінаторах промайнула світна поверхня Місяця і, похитнувшись ще раз ніби на хвилях, шурхнула кудись униз разом з усіма гірськими пасмами, місячними морями, кратерами й ущелинами.
Видовисько цього космічного катаклізму так приголомшило Пончика, що він затряс головою і мимоволі затулив руками очі, а коли відкрив їх, побачив, що на небі ніякого Місяця вже нема. З усіх боків в ілюмінаторах блищали тільки яскраві зірочки. Пончик подумав, що ракета, врізавшись у Місяць, розбила його на шматочки, які розлетілися на всі боки й перетворилися на зірки.
Все це сталося миттєво. Значно швидше, ніж про це можна розповісти. Коли ракета повернулася хвостовою частиною до Місяця, двигун повороту вимкнувся. На якусь мить стало тихо. Але скоро знову почулося: "Чаф-чаф-чаф-чаф!" Цього разу гучніше, ніж звичайно. Це ввімкнувся основний двигун. Але тепер ракета була обернена хвостовою частиною до Місяця, тому нагріті гази вилітали із сопла в напрямку, протилежному рухові, і ракета почала уповільнювати хід. Це було необхідно, щоб ракета наблизилась до Місяця з невеликою швидкістю і не розбилася під час посадки.