— Ви не вагітна? — раптом звернувся Мегре до Луїзи Бурже.
— Ні. Я не вагітна. Чому ви мене про це запитуєте?
На сходах почулись чиїсь кроки. Прийшов майстер з заводу — високий, худий, з чорними вусами. Він ретельно оглянув сейф, немов хірург пацієнта, якого йому, доведеться оперувати.
— Треба почекати слідчого та нотаря.
— Знаю. Не вперше.
Невдовзі прийшли й вони. Нотар зажадав, щоб була пані Фюмаль, як можлива спадкоємиця, і Ляпуент знов, подався нагору.
Вона була не така п'яна, як напередодні, але, мабуть, все-таки хильнула склянку віскі для хоробрості перед тим, як спуститися: від неї гостро тхнуло перегаром.
Останнім до кабінету ввійшов секретар суду.
— Мені здається, мадмуазель Бурже, що вам тут нічого робити, — мовив Мегре, помітивши секретарку.
Потім він ще не раз пошкодує, що вимовив цю фразу.
Комісар підійшов до Планше, який стояв біля вікна, і між ними почалася некваплива розмова. Тим часом спеціаліст порався біля сейфа. Не минуло й півгодини, як у ньому щось клацнуло і важкі дверцята повільно відчинились.
Нотар першим підійшов до сейфа і заглянув усередину. За ним стали слідчий і Мегре.
На верхній полиці в кількох безладно розкиданих жовтих конвертах лежали розписки кредиторів, які стверджували одержання тієї чи іншої суми. Нижче виднілись досьє з великою комерційною документацією. Грошей у сейфі знайдено не було.
Відчувши, що позад нього хтось стоїть, Мегре озирнувся і побачив у дверях месьє Жозефа.
— Вони там? — запитав він.
— Ви про що?
— П'ятнадцять мільйонів. В сейфі має бути асигнацій на п'ятнадцять мільйонів франків. Вони були там три дні тому, і я певний, що пан Фюмаль не віддав їх до банку.
— У вас є ключ?
— Я вже відповів вашому інспекторові, що нема.
— А другий ключ взагалі є?
— Навряд.
Ходячи вперед і назад по кабінету, Мегре на мить зупинився біля вікна і побачив у вікні навпроти Луїзу Бурже, яка, щось наспівуючи, все ще порядкувала в своїй кімнаті, немов її аніскілечки не стосувалось те, що відбувалося в домі.
8. ВІКНО, СЕЙФ, ЗАМКОВА ЩІЛИНА, ЗЛОДІЙ І ОСТАННЄ ВІДКРИТТЯ КОМІСАРА
Відомо, що найдовші сни тривають всього кілька секунд. Те, що раптом відчув Мегре, нагадало йому не сон, якого він так і не пригадав, а спалах блискавки серед ночі, коли все навкруги на якусь мить стає чіткішим і виразнішим, ніж навіть у сонячний день.
Пізніше, аналізуючи те, що з ним сталося, він легко відновив у пам'яті всі думки, які осяяли його, і всі почуття. Коли б він умів малювати, то, мабуть, відтворив би все, що було тоді в полі його зору, з ретельністю фламандських малярів.
В кабінеті все ще горіли лампи, і їх світло, зливаючись із сонячним, надавало кімнаті якогось штучного, театрального вигляду, і, можливо, саме через це всі, хто в ній був, раптом здалися йому акторами якогось химерного спектаклю.
Комісар все ще стояв біля вікна. Навпроти, через двір, щось наспівуючи, ходила по своїй кімнаті Луїза Бурже; її золотисте волосся раз у раз спалахувало в сонячному промінні. Нижче, на подвір'ї, Фелікс у синьому комбінезоні мив машину, скеровуючи на неї гумовий шланг, з якого струменем била вода.
Біля столу, в кріслі покійного Фюмаля, вмостився судовий секретар і, піднявши голову, терпляче чекав, коли йому почнуть диктувати. Нотар Одуен та судовий слідчий Планш заглядали в сейф, шукаючи там якісь папери.
Спеціаліст із заводу сейфів скромно сидів у кутку; за два кроки од відчинених дверей стояв месьє Жозеф, не наважуючись підійти ближче. На порозі Ляпуент запалював. сигарету.
Здалось, що на якусь мить життя припинилось, що всі застигли, неначе перед об'єктивом фотоапарата.
Погляд Мегре метнувся од вікна секретарки до сейфа, од сейфа до міцних, дубових дверей, і він зрозумів свою помилку. Під блискучою мідяною ручкою в дверях зяяла велика замкова щілина.
— Ляпуент! — гукнув він.
— Слухаю, патроне.
— Спустись і приведи Віктора.
Всі зачудовано глянули на нього.
— Тільки будь обережний!
Ляпуента теж, видно, здивувало це попередження, але він мовчки пішов виконувати наказ. Комісар глянув на майстра.
— Коли б хто-небудь кілька разів підглядав крізь замкову щілину, як Фюмаль відмикає сейф, чи не міг би він, спостерігаючи його рухи, розгадати секрет механізму?
Спеціаліст зиркнув на двері, потім на сейф, якусь мить і щось зважував, потім впевнено відповів:
— Для мене це було б заіграшки.
— А коли це не спеціаліст?
— Тут головне — терпіння… Досить було простежити за всіма рухами і запам'ятати, скільки разів слід повернути той чи той диск.
Внизу грюкнули двері, почулись чиїсь швидкі кроки, і Мегре впізнав голос Ляпуента, який запитував Фелікса:
— Ви не бачили Віктора?
Тепер у комісара не було жодного сумніву, що він відкрив істину. З протилежного вікна виглянула Луїза Бурже, і Мегре здалось, що вона чомусь хитро осміхається. До кабінету вбіг Ляпуент.
— Патроне, його ніде не видно, — спантеличено вигукнув він. — Я оглянув увесь перший. поверх. Нагорі він також не може бути — я весь час стежив за сходами. Фелікс каже, буцімто чув, як кілька хвилин тому хтось вийшов через центральний вхід.
— Подзвони до Сюрте. Повідом його прикмети. Нехай негайно оповістять залізничну поліцію та жандармерію провінції. Зв'яжись з сусідніми комісаріатами…
Починалось звичне полювання на людину. За кілька хвилин в околицях Парижа на всіх перехрестях з'являться машини з потужними гучномовцями, і весь час звужуючи коло, водії сповіщатимуть прикмети злочинця. Поліцаї в мундирах та інспектори в цивільному почнуть прочісувати вулиці, заглядаючи в кафе, розпитуючи перехожих.
— Ти знаєш, як він одягнутий? Досі він з'являвся лише в лівреї.
— У нього є темно-синій костюм, — втрутився раптом месьє Жозеф.
— А який капелюх?
— Він завжди ходив без капелюха.
Коли Мегре наказав Ляпуентові привести Віктора, в нього не було цілковитої, впевненості, що той убивця. Інтуїція? Хто зна. З самого початку він не сумнівався, що приводом до вбивства були ненависть і бажання помститися. Ні втеча Віктора, ні той факт, що з сейфа зникли п'ятнадцять мільйонів, не суперечили цьому. "Скоріше, навпаки, — подумав він. — Селянин не забуває про власний зиск, навіть коли ним керують найпалкіші пристрасті".