"Звісно, ми знали про це, — могла б тоді сказати вона крижаним гордовитим тоном, — і я впевнена, що саме це потрясіння від прочитаного і довело Говарда до інфаркту".
Шерлі не раз проговорювала цю фразу в себе на кухні, шукаючи відповідні інтонації.
А ось питання, чи справді Стюарт Вол знав щось таке про її чоловіка й Морін, було не таке актуальне, бо Говард уже явно неспроможний зрадити свою Шерлі — ні зараз, ні, мабуть, уже ніколи, та й ніяких чуток ніхто, схоже, так і не розпускав. І якщо мовчанка, яку вона пропонувала Говардові, невідворотно залишаючись із ним віч-на-віч, мала присмак взаємної образи, то перспектива його тривалої недієздатності і відсутності вдома сприймалася Шерлі набагато спокійніше, ніж якихось три тижні тому.
Пролунав дзвоник, і Шерлі побігла відчиняти. До них шкутильгала Морін на необачно високих підборах і в кричущій аквамариновій сукні.
— Це ти, дорогенька, заходь, — привіталася Шерлі. — Зараз, я тільки візьму сумочку.
Вже краще їхати до лікарні з Морін, аніж самій. Морін було наплювати на Говардове мовчання. Її квакливий голосок не змовкав ні на мить, і Шерлі могла спокійнісінько собі сидіти, єхидно щиритися і відпочивати. А оскільки Шерлі тимчасово взяла під контроль Говардову частку бізнесу, у неї з'явилося чимало способів випоміщувати свої гнітючі підозри дрібними ляпасами в бік Морін, критикуючи будь-які її рішення.
— Ти знаєш, що тут недалечко відбувається? — спитала Морін. — У церкві Архангела Михаїла? Похорон малих Бідонів.
— У церкві Архангела Михаїла? — нажахано перепитала Шерлі.
— Кажуть, що люди давали пожертви, — відповіла Морін, яка мало не лускала від кількості пліток, що їх пропустила Шерлі, безконечно їздячи до лікарні. — Хто збирав — краще не питай. Зрештою, я не думаю, що родина хотіла б поховати їх просто біля річки, правда?
(Замурзане й запущене хлоп'я, про існування якого мало хто знав, якого любили тільки мати й сестра, зазнало, втопившись, такої метаморфози у колективній свідомості пеґфордців, що всі про нього говорили тепер не інакше, як про "дитя вод", херувима, чистого й ніжного ангелика, якого всі оточили б любов'ю й ласкою, якби змогли врятувати.
Але голка й героїн аж ніяк не покращили репутацію Кристал. Якраз навпаки: вона назавжди закарбувалася в пам'яті старого Пеґфорда бездушною тварюкою, чия схильність до аморальних задоволень, як висловлювалися поважні люди, призвела до загибелі невинного дитятка.)
Шерлі вже надягала пальто.
— Уяви, що я їх бачила того дня! — сказала вона, і на її щоках виступили червоні плями. — Хлопчик репетував біля одних кущів, а Кристал Відон і Стюарт Вол були в інших…
— Ти серйозно?! І що вони, справді там?.. — ласо перепитала Морін.
— Ще й як, — відповіла Шерлі. — Серед білого дня. Під відкритим небом. А хлопчик уже був коло самої річки, коли я його побачила. Пару кроків — і все.
Щось у виразі обличчя Морін покоробило Шерлі.
— Я квапилася, — різко докинула Шерлі, — бо Говард сказав, що погано себе почуває, і я страшенно хвилювалася. Я взагалі не хотіла виходити з хати, але Майлз і Саманта відправили до мене Лексі… якщо чесно, то в них, по-моєму, був скандал… а тоді Лексі захотіла піти в кав'ярню… я тоді була сама не своя і думала лиш одне: я мушу повертатися до Говарда… я лише пізніше по-справжньому усвідомила побачене… але найгірше те, — мовила червоніша, ніж завжди, Шерлі, сідаючи на свого улюбленого коника, — що якби Кристал Відон замість того, щоб забавлятися в кущах, дивилася за дитиною, то швидка могла б вчасно приїхати до Говарда. Ти ж знаєш, що виїхали дві швидкі… вийшла плутани…
— Це ясно, — перебила її Морін дорогою до машини, бо чула це вже не раз. — Слухай, я просто не розумію, з якого дива їх ховають тут, у Пеґфорді…
Морін натякала на те, щоб дорогою до лікарні вони проїхали повз церкву — дуже вже хотілося їй побачити те кодло Бідонів і, може, навіть глянути одним оком на ту запущену матір-наркоманку, але вона не могла придумати, як висловити цю пропозицію.
— Знаєш, Шерлі, мене тішить одне, — проказала Морін, коли вони завертали на об'їзну дорогу. — Ми вже практично здихалися Полів. Для Говарда це, мабуть, велика втіха. Хоч він ще й не зможе ходити на засідання ради, та таки домігся свого.
Ендрю Прайс мчав стрімким схилом від Дому-на-пагорбі, сонце обпікало йому спину, а вітер куйовдив волосся. Синець під оком зробився жовто-зеленим і мав вигляд ще жалюгідніший, ніж тиждень тому, коли Ендрю прийшов до школи і взагалі не міг розплющити око. Учителям він тоді збрехав, що впав з велосипеда.
Настали Великодні канікули, і вчора ввечері Ґая надіслала есемеску — запитувала, чи йтиме він на похорон Кристал. Він негайно відповів "так", і ось тепер, після довгих роздумів, одягнув найчистіші свої джинси і темно-сіру сорочку, адже костюма не мав.
Він не дуже розумів, навіщо Ґаї йти на похорон, хіба щоб побачитися з Суквіндер Джавандою, до якої вона прикипіла ще сильніше, коли вирішилося питання з їхнім з мамою переїздом до Лондона.
— Мама тепер і сама шкодує, що переїхала в Пеґфорд, — радісно сповістила Ґая на великій перерві, коли вони втрьох із Суквіндер і Ендрю сиділи на низькому парапеті біля газетного кіоска. — Тепер і до неї дійшло, що Ґевін — мудило.
Ґая дала Ендрю номер свого мобільного і пообіцяла, що вони побачаться, коли вона приїде в гості до батька в Редінґ, і навіть, між іншим, дала зрозуміти, що покаже йому свої улюблені місця в Лондоні, якщо він дістанеться туди. Вона роздавала ці розкішні обіцянки зі щедрістю солдата перед демобілізацією, і вони скрашували Ендрю перспективу його власного переїзду. Почувши, що батьки знайшли покупця на Дім-на-пагорбі, Ендрю не знав, тішитися йому чи сумувати.
Перед крутим поворотом на Соборний провулок, де в нього завжди підіймався настрій, Ендрю зовсім засмутився. Він бачив, як метушаться на цвинтарі люди, і спробував уявити, яким буде цей похорон. І вперше за сьогодні він серйозно задумався про Кристал Відон.
На нього раптом наринув глибоко зачаєний спогад про той день, коли на футбольному полі школи Святого Томаса Жирко знічев'я, для експерименту, пригостив його зефіром з арахіскою всередині… він ще й досі пам'ятав, як запекло йому в горлі, як він раптом не зміг дихати. Він не забув, як намагався кричати, як йому підкосилися коліна і він упав, як довкола з'юрмилися діти і спостерігали за ним з байдужою цікавістю, а тоді почувся пронизливий вереск Кристал Відон: