29. З того часу все, що робили растамани, присвячувалося Себастянові. Вони пили лише за його здоров'я, бавилися з Анною, навчили її довго лежати на дні ріки, дивлячись догори через воду (хтось зробив навіть таку знимку; коли Анна померла і Себастян шукав її фотографії, то пошкодував, що растамани не фотографували Анну — вони би обов'язково прислали все, що мали), з кожного скрута залишали кілька затяжок.
30. Вдячна сеґедська Нанашка передала Себастянові цілий звіринець, зроблений із сиру. Коня, барана, оленя, цапа, вола, тура і єдинорога натуральної величини привезли рожевощокі і блискучі, але трохи вайлуваті моцурі з грубезними кістками, котрі служили у Нанашки гайдуками, сердюками, збуями, побій-цями і мусили щодня куштувати всі сири і бриндзи на містечкових базарах.
Спеціально для Анни Нанашка додала коралі із задубілого сиру і кілька ескізів Франциска, на яких було видно, як той намагався осягнути символіку сирних коників.
31. Коли ж почали пропадати лещатарі і прислана поліційна комісія зацікавилася Себастяном (надто часто зниклих лещатарів востаннє бачили якраз у "Шо йо то йо"), то растамани самі вислідили банду розбійників, які скидали лещатарів в урвище, а їхні дорогі лижі, черевики, годинники і фотоапарати перепродували у туристичних поїздах на станціях з польського боку.
32. Того дня растамани влаштували у барі забаву лише для Себастяна, Анни і кількох їхніх друзів, винайнявши весь бар на цілий вечір.
Один з них виконував обов'язки бармена, інший приготував пишну вечерю, додавши в кожну страву інакшого гашишу (зацукровані квіти коноплі і солене насіння були на десерт (так Себастян навчився харчуватися насінням, не важливо — конопляним чи ні, він просто збирав насіння різних рослин, носив його у кишенях череса і підживлявся ним у голодні дні)). Два інші керували винайнятою гуцульською капелою, яка мусила грати реґі (колись я тебе під цю музику візьму — подумала Анна про тата).
Наприкінці растамани хотіли помінятися з Себастяном кульчи-ками. Оскільки Себастян не мав кульчиків, то — хоча би з Анною. Для цього довелося проколоти Анні ще дві дірки стрілою від арбалета (растамани у своїй роботі не визнавали вогнепальної зброї), а кожен Аннин кульчик поділити між двома растаманами.
33. Чомусь усі забули, що стріла змащена речовиною, яка не дає згорнутися крові. Мочки кровили і кровили. Не допомагали ні зела, ні баї. Анна навіть знепритомніла від втрати крові (було так, розповідала вона потім, що раптом почали мерехтіти і змінюватися кольори, лише кольори усіх предметів — не виходячи за свої межі на самих предметах, а слабість була приємнішою від будь-якої сили), поки дія речовини минула. Себастян зацікавився цим препаратом і растамани подарували йому цілу пляшку такого плину.
34. Себастян передав плин Непростим для аналізу. Вони ж використали його, мабуть, інакше.
У Ворохті бував один варшавський етнограф, який вже майже розгадав таємницю Непростих і планував написати статтю про те, як неграмотні гуцульські псевдочарівники-хитруни маніпулюють Європою і світом за допомогою сюжетів. Якраз тоді він і помер у найрозкішнішому готельному ресторані Ворохти, куди колись ще молодий Франциск ходив після промальованих ночей пити ранішню каву з яєчним лікером (той лікер насправді був спиртовим ґоґолем-моґолем, але яйця для нього можна було вибирати самому: вони лежали у великій касетці — різних розмірів і забарвлень, крапчасті, однотонні, майже прозорі — позбирані у хащах жерепа яйця всіх видів гірських птахів), яка іноді закінчувалася пізньою вечерею з грибової зупи, печеної кукурудзи з пастою із пстругів, бобом у терновому сосі, замороженим філе мідянки з тертими ґоґодзами і калганівки, двох— трьох кварт калганівки.
35. Етнограф обідав у товаристві начальника вокзалу, латинського священика, директора тартака і санаторійного лікаря. Раптом почав потіти. Дуже скоро замість поту на шкірі повиступали краплини крові. Кров'ю засльозилися очі. Він витерся рукою і лише розмащував акуратні червоні цятки. Кров сочилася невпинно. На бездоганному білому вбранні з'явилися червоні плями, які швидко збільшувалися, прямували одна до одної і зливалися у суцільне мокре червоне. Ніхто не знав, чим зарадити. На тілі не було жодної рани, а кров текла з усіх пор.
36. Коли забава з растаманами майже закінчувалася, Себастян подумав про всю ту безліч чудесних дрібничок, речей, музики, способів, спецій, вин і фільмів, які — усвідомлюєш це дуже чітко — ніколи не будуть у твоїм житті, яке вміщається у межі між студінню і спекою, чимось нормальним.
37. Растамани подарували їм дуже гарний екземпляр індійської коноплі у кам'яному горщику і ще довго оповідали, як радісно було б жити Анні, якби з цієї рослини почати маленьку планта-ційку на безлюдних і максимально освітлених схилах і полонинах. Бо всяку рослину садиться передовсім для того, щоб отримувати радість від садження рослини.
Наступного ранку Себастян згадав, що треба не забути спитати растаманів, як все ж таки доглядати за цією коноплею, але виявилося, що вони нарешті пішли з Ялівця.
38. Сліпий убивця ще раз пригодився у 1938 році. Себастян не знав, як перенести на Карпатську Україну два
пістолети. Довго думав, аж подумав про дитину сліпого. Взяв чотирирічну Анну (вже не ту, що була тоді в барі) на шию, пістолети заховав на ній і пішов попри пости. Боявся лиш, щоб мала — у нападі дитячого бажання перестріляти все — не витягнула зброї зі сховку.
39. Себастян чомусь страшенно вірив у перемогу Карпатської України, бо сюжет видавався дуже вдалим.
Йому залежало, щоби українська справа починалася саме у Центральній Європі. Хоча відомо, як представник польової розвідки штабу Карпатської Січі, який їздив тоді у автобусі-барі Транскарпатією, чистий націоналіст, доповідав командуючому Климпушеві про своє переконання, що Себастян керується скорше ідеєю ландшафтів, ніж ідеєю нації.
Може, і так, бо Себастян трохи охолов, коли ознайомився з планами уряду про лісову політику і побачив, як громадяни використовують автономію передовсім для нищення лісу, води і каміння.
Зрештою, питання лісу і деревини завжди було у цих краях визначальним.