15. ця недоступна структура — як мозок, як горіх, як затис-нена долоня, як насіння
(один час Себастян відчуває, що в нього розвивається певний психоз — між Аннами він не має і не хоче мати, дійсно не хоче, ніяких інших жінок — але в якийсь з таких часів розуміє, що сенсом еротики є не об'єкт, а шлях — спілкування тілесних ландшафтів — входження, проходження, перебування, повернення
— диво кожного проходу —— шлях, який сам провадить — всеохоп-ність одноманітності — місце, в якому можна зустрітися з всесвітом
— його психоз полягає у перебільшеній через недоступність ностальгії — навіть нейтральні ситуації він оцінює як такі, що в або поза — іноді йому аж здається, що здійснює мандрівки цим шляхом у повний зріст — просуваючись, протискуючись, перебуваючи, завмираючи, провалюючись, сковзуючи, впадаючи — лише тому, що мандрівки уявні, він думає, що живе неправильно, безбожно марнуючи подароване життя)
16. бачити Середньовіччя
(1949 рік — у горах великий голод — Анна їсть сирі зерна жита, заражені ріжками — бачить Середньовіччя, в якому відбуваються теперішні речі — відрубані голови, тортури, валки втікачів, приходи чужих, понищені лиця, широкі пояси, уроки граматики, бестіарії, музики на пирах, обмаль їди, порубані ліси, засмічені ріки, мішання мов, сушені фрукти, виразкові хвороби, божевільні вистави, втрачені хроніки, рукописні апокрифи, смердючий одяг, брудне начиння, поламані руки, знищені ноги, розтягнуті сухожилля)
17. шість
{останній Анні шість років — Себастян купає її — зауважує, що чотири темніші від шкіри крапочки під ребрами і на животі є насправді недорозвиненими сосками — згадує найбільшу мрію Франциска — чи той відважився б хоч припустити — три пари грудей у його правнучки)
18. (Одну пачку карток старий Беда чомусь не забрав з-під каменя. її знайшли аж в кінці п'ятдесятих, коли демонтовували австрійські військові дороги у карпатській субальпіці. Всі до одної поштівки були фотографіями із знаменитої у тридцятих роках чорногірської серії. Совіти ще не мали жодних карпатських видів власного друку, і ці, зняті об'єктивом риб'яче око, забрали до краєзнавчого музею у Ворохті. Написи олівцем на звороті важко було зрозуміти).
відчуття дискомфорту — це сліди попереднього смаку на слизовій, які змушують до пошуку наступного
у кожному періоді — новий сленґ; як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають все більше території, витісняючи мову канонічну — нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами
літо білого вина; звикнути до австрійського зеленого вина
зустрічався з Полковником і Ярим
всі періоди проходять (бачу те вже на другій дитині і третій жінці)
добре знати, що ти є, завжди десь є
віра в те, що було у дитинстві
думати про те, як нога потрапляє між ноги і стає потертою
вона заснула коло печі з атласами рослин на колінах
коли пісяєш на мох, прибиваєш метеликів, які там сидять і вдають розгорнені листки
тепер я вже нікому не заздрю, бо бачив сльози добрості
їй можна було більше, ніж (чому деяким жінкам усе можна, може, тому, що можуть усе)
землекопи їдять руками
анімація на сонці, на хмарах, на місяці
деформація скручування
така повнота буття, що можна розчинитися всередині
(Якби можна було знати, що ці нерозшифровані послання означали — що вони означають (мої Анни не були, не будуть, а є, завжди є, так добре знати, що вони завжди десь тільки є). Якби ми знали більше людських доль, казав Себастян. Часто в цьому головна терапія баю).
Тепер підбірка листівок з Чорногорою зберігається у музеї Карпатського національного природного парку в Яремчому.
Май красний бай (наприклад)
1. Себастян розказував лише те, що могло бути, і тому було так, як розказував Себастян.
Всі роки перед тим, як почати говорити, Себастян по-справжньому тільки те і робив, що дивився і думав, як розповідати історії.
2. Себастян розказував, що може розказувати людям про їхнє життя так, що вони захочуть жити вічно, нічого не змінюючи. І люди дійсно хотіли жити вічно і нічого не змінювали.
Себастян розказував, що навіть на допиті не розкаже всього про свою любов, свої любові з Аннами. І дійсно — на допиті Себастян розказав не все, бо переборов себе і говорив зовсім не так, як би хотів, як не дозволяв собі оповідати ні разу в житті.
3. Потому він розказував, що нічого дивнішого ніколи не чув. Його забрали прямо з вулиці у Кьонініґсфельді.
Вони вже жили у Мокрій. Себастян йшов додому, вертався з бутини з-під Темпи. Там одного лісоруба притиснула втята ялиця. Не вбило відразу, але він перестав жити — лежав собі ні в тих, ні в сих. Лісоруб був нетутешній — прийшов десь з Березова, тому його не було куди забрати. Закопати такого було би гріх, і вночі по Себастяна приїхали кіньми без сідел і вуздечок. Він оглянув прибитого і побачив, що той забув, як дихати. Посидів коло нього і розказав потрібну байку. Березун все згадав, встав і запрошував колись прийти у Березови. Мусив якось віддячити, але тепер рубав ліс, то захотів віддати лиш те, що мав — грудку будзу.
4. Себастян затримався у бутині трохи довше, бо мусив щось послухати про Березів — він там ніколи не бував, хоч знав багато березунів.
Себастян казав, що найцікавіше йому слухати, як хтось оповідає про місця, яких він не знав. Тоді просив розказувати так, ніби ідеш, дивишся і говориш те, що бачиш. Потому — так, ніби їдеш на ровері чи коні (трохи вище, тоді бачене міняється несподівано сильно), далі — якби виліз на вершок дерева. І обов'язково виймав мапу тієї місцевості і просив розмалювати словами все позначене.
Навіть війни, табори і всілякі катаклізми Себастян сприймав передовсім з цієї точки зору — як багато зустрічається людей, які походять і приходять з різних місць, виросли і бували в різних місцях. Великі зрушення перемішують людей, і основою гово-рення і способу мислення стає порівняльна географія.
5. Себастян ніс грудку сиру Анні на вечерю і сніданок. У Кьонініґсфельді коло дверей шевця стояв, як завжди, винесений стіл, і кілька чоловіків грали у карти. Решта дивилася. Себастян ще з Африки привчився бачити дороги, якими щодня ходив, у порівнянні з вчорашнім. Вчора (і позавчора, і позапозавчора) трьох із сьогоднішніх спостерігачів не було. Коли ж він подивився, як вони на нього дивляться, то зрозумів, що то — по нього.