33. Звичайно, була зима. Звичайно — падав сніг. Можна було вертатися, лапаючи сніжинки пересохлим ротом.
34. Вдома Франциск не відчув запаху дочки і подумав, що дійсно живе після кінця світу, який недавно відбувся. У хаті було чути лиш переливання води в глибинах каналізації, стискання металу у дверцятах охололої печі, ультразвукові вібрації шиб, пахло сіркою і вугіллям — мінявся тиск.
Франциск наважився виглянути у незачинені двері на балкон. Ковдра, розстелена у саду, виглядала болючою плямою. На ковдрі спала притрушена снігом маленька дівчинка, яка ще ніколи не засинала без тата. Для того, щоб утворився протяг, потрібний якийсь час. Тому Анною запахло майже через хвилину. Франциск відчув, що не хотів би, щоб вона ставала жінкою.
35. Після тої ночі Непрості справді пішли з Ялівця, якимось чином змотавши висячу драбину на верх віадуку. Французький інженер залишився, ні на день не припиняючи своєї праці. Франциск перестав робити анімацію. Тепер він разом з Анною і сербом Лукачем, який всі свої переміщення відзначав посадженими лісами, зайнявся облаштуванням міста. Трохи пив (переважно перекреслював круглий столик у барі екватором повних келішків і нікуди не виходив, поки не випорожнював весь ряд), але від будь-яких джинових процедур відмовлявся.
Побудував собі оранжерею, де розводив тропічні рослини. Спостерігав за мінливою подібністю дітей пса Лукача, якого мусив убити в оранжереї. Часом брав у обидві руки по бартці і так біг аж на Менчіл. Звідти приносив свіжу бринзу, перекинувши, наче коромисло з відрами, бартку з прив'язаними бербеницями через плече. Інтерв'ю давав неохоче, але старанно. В основному наполягав на тому, що робив різні фільми для того, щоб так по-різному пожити.
36. У 1910 до Ялівця спеціально приїхали посли віденського парламенту Микола Лагодинський і Василь Стефаник, аби умовити Франциска вернутися до творчості. Франциск нічого не заперечував і нічого не обіцяв. Депутатів приймав не вдома, а у готелі "Ч. П. Т.", що означало Черемош, Прут, Тиса.
Лагодинський пізніше згадував, як Франциск Петроський казав, що українська держава можлива лише тоді, коли карпатський вектор стане основою її геополітики, карпатська космогонія — моделлю ідеології, а самі Карпати — природним резерватом (Франц не дуже вірив у те, що говорив, бо ненавидів гуцульське прагнення вирубати впродовж життя якнайбільше деревини і гуцульське нерозуміння того, що з'являється щораз більше сміття, яке не можна викидати у воду).
37. Щодо Стефаника, то він розказував віденським знайомим Франциска більше. Кожна людина, — так казав Франциск, — може зробити за своє життя книжку. Я кажу книжку, хоч ми почали говорити про фільми. Кожна, але лише одну. Ті, котрі думають, що написали багато книжок, помиляються — то все триває роблення одної. Поза свою книжку не вискочиш, що б не змінював. Можна підробити, але не створити. Твоя єдина книжка обмежена твоїм тембром, інтонаціями, артикуляцією. Доля — це спосіб говорити. Хоч книжок на світі є безліч, насправді добрих — осяжно. Мусить бути осяжно, а тих мусить бути безліч. Так вчать рослини. Якби добрих книжок було неосяжно, світ би спинився або спився. Я свою книжку написав. Не знаю — добру чи ні, але написав. А з тим так є, що вже немає значення — дописав чи не дописав, переписав чи лише намірився. Твоя книжка однакова в одній сторінці і у шафі томів. Голос є — досить. Сюжети потрібні для власної цікавості. Сюжети не придумуються, не зникають. Вони є і є. Лиш можуть забуватися. Все, що я навчився і запам'ятав з життя — кілька ландшафтів, що означали радість мислення, кілька запахів, що були почуттями, кілька рухів, які вбирали в себе відчуття, кілька речей, предметів, які були втіленням культури, історії, страждань, багато рослин, які є доступом до краси, мудрості і до того всього, порівняно з чим нас просто на світі нема. І багато-багато інтонацій. Неповторних подібних інтонацій, про які не знаю — що вони означали. Може, за ними ми будемо впізнаватися там, де нічого, крім голосу, не лишається.
38. Ще Стефаник тішився, що — як Лагодинський пішов спочивати— вони почали всяко на себе виговорювати — бліндере, ґідику, лунавий, бахуре, хухнавий, лопітливий, гикливий, боко-зийнику, гулавцю, друкарнику, фаріоне, лихуне, данцівнику, олейнику, зайдею, джусе, торбею, перевіднику, верхівцю, сусе, бойку, лемку, гуцуле — та й поснули.
39. А два роки раніше Франциск вперше повів Анну на місце, звідки вернувся сам п'ятнадцять років тому. Побувати там ще хоч раз Анна не встигла. Але так почалася єдина в їхній родині традиція.
Восени 1913 Анна ще не була жінкою. А невдовзі через Ялівець полетіли до Африки птахи. Франциск відчув: ще трохи — і заплаче. Ніщо найголовніше не стається з власної волі, подумав він і попросив Анну зварити багато кави і витиснути сік з чотирьох ґрейпфрутів, великих, як малі гарбузики.
Франциск зловив себе на тому, що не може, закривши очі, точно пригадати обриси всіх довколишніх гір, як давніше почав
забувати всі ті незабутні жіночі груди, з якими знався. Тому мусив вийти на скелю, подивитися на те, що так любив. А упевнитися, що зварена кава із соком чекатиме на нього вдома, хотів перед
тим, як вийти на прогулянку.
40. Додому він вернувся, пригадавши собі всі верхи, разом із Себастяном. Франц запропонував йому спробувати пожити V Ялівці. Анна постелила ще одне ліжко у вільній кімнаті. Другий ключ від кімнати чомусь від ранку був у неї.
Франциск відчував, що запах Анни перестає бути дитячим, і Непрості можуть прийти дуже скоро, бо кров гостя, ніби вітрова хвороба, почала змішуватися з кров'ю жінок його роду вже в повітрі.
Себастян так хотів спати, що з вдячністю прийняв запрошення Франца пожити у Ялівці.
А Анна думала, що Себастянові буде нелегко весь час встигати бути другом батька і чоловіком доньки.
Голі виноградні гілки стукали у вікна, під яким стояло ліжко. Себастян зауважив, що ритм їхніх ударів може слугувати вітроміром.
60
Надмірні дні
1. Вранці Франциск прокинувся від якогось цілком незнаного запаху. Спочатку йому здалося, що сталося диво і замість очікуваної зими, яка мала принести якийсь сенс, наступила пора червневих дощів і надміру зелені. Але коли Анна зайшла під ранок до їхньої кімнати, Франц завів новий календар запахів, у якому сезони мали інший лад.