Арістофана часто вважають ідеологом селянства, інтереси якого в першу чергу були принесені в жертву цій війні. В більшості комедій Арістофана центральною особою є якраз селянин — то один з "Біженців" (Дікеополь), то вже осілий в місті, що зберіг у собі всі риси патріархального селянина (Стрепсіад). У комедії "Мир" селянин Трігей, відгодувавши жука-гнойовика, піднімається на ньому в небо, до богів, щоб вимагати від них втручання на користь миру. Але Гермес повідомляє, що боги розгнівались і пішли з Олімпу. Залишився тільки один Полемос — бог війни. А богиня миру замкнена у в'язниці. Трігей скликає землеробів та ремісників, звільняє богиню миру, спускає її на землю. Починається радісне трудове життя в тиші і спокої, яких не можуть зруйнувати фабриканти зброї, тому що виготовлені ними військові труби й шоломи вже нікому не потрібні.
Арістофан одверто співчуває і Дікеополеві, і Трігею, він яскравими фарбами змальовує мирне життя землеробів. У комедії "Плутос" ("Багатство") саме селянин Хреміл відводить бога Плутоса {16} в храм Асклепія, бога лікування, щоб той вилікував Плуто-са від сліпоти, — після чого болюче питання про справедливий розподіл благ, одвічний антагонізм між бідністю і багатством відпадає. Уособлена Бідність марно пробує переконати Хреміла в необхідності свого існування. Адже тільки вона спонукає людей до праці; без неї не було б ні знань, ні мистецтва. Але Хреміл говорить їй про бідняків, одягнених у лахміття, тремтячих від холоду, про бідняків, що сплять на лантуху соломи, в якій повно блощиць, їдять замість хліба траву, — і проганяє геть цю худющу і страшну богиню.
Але світогляд Арістофана, звичайно, ширший, ніж світогляд сучасного йому патріархального селянства. Бачити в ньому ідеолога селянства так само невірно, як бачити в ньому "типового аристократа". Всі такого ґатунку ярлики є результатом вульгарно-соціологічного підходу до літератури, намаганням втиснути багатогранну і деякою мірою суперечливу творчість класика на визначену поличку, без врахування конкретно-історичних умов, у яких творив письменник. Цей підхід не усвідомлює того, що висловив Гете такими словами:
Grau, teuer Freund, ist alle Theorie
Und Grim Lebens goldner Baums.
— Теорія завжди, мій друже, сіра,
А древо жизні — золоте[12].
Ставлячись із симпатією до простих людей села, Арістофан не ідеалізує їх, не зв'язує себе їх забобонами. Він вільно ставиться, наприклад, до традиційних уявлень про богів, і бог-покровитель театру Діоніс у "Жабах" зображений боягузом та блазнем — так само, як комічними фігурами виставлені боги в комедії "Птахи" або один з богів Гермес у комедії "Мир".
Арістофан виступає не тільки від імені селянства ("дрібних і середніх землевласників"), але й від імені усіх тих верств афінського народу, які спостерігають розклад колишньої політичної й моральної єдності афінської демократії, яким ненависна згубна, несправедлива, безконечна війна, що прискорює цей розклад.
У комедії "Лісістрата" тема війни і миру розроблена у формі буфоно-еротичного анекдота. Жінки-афінянки, дружини й матері, об'єднуються у своєрідному страйку, щоб зажадати від чоловіків довгожданого миру. Зусилля їх увінчуються цілковитим Успіхом. Комедія відтворює не те, що було в дійсності, а те, що повинно було б бути. Вона пропагує ідею миру, не рахуючись із тим, що серед глядачів, напевно, було немало таких, які належали До військової партії. Але вона паралізує їх можливий протест {17} своєю формою, своїм стилем, мовою, в якій всі речі названі своїми іменами. Вона обеззброює їх своїм сміхом. Та все ж крізь цей сміх проникають серйозні ноти. Глядач уже не сміється, коли Лісістрата каже: "Чи на те ми народжуємо синів, щоб їх убивали на війні?"
З глибини далекого минулого це питання відгукується скорботною луною і в серцях матерів пізнішого часу. Арістофан не має і не може знайти виходу з тяжкого становища, в якому опинилась його батьківщина. Історія не може вернутись назад. Афінська демократія не могла вже стати такою, якою вона була за часів славних перемог під Марафоном і Саламінами — або навіть за часів Перікла. Вона повинна була, в силу своїх внутрішніх протиріч, поступитися місцем перед іншими політичними формами. Та письменник-патріот не міг не переживати хворобливо картину розкладу, яку він спостерігав. Він сміється над нею, але під комічною маскою ховається обличчя, засмучене глибокою журбою.
В історії світового театру і драматургії Арістофан лишився, як сказано, неповторним епізодом. Але якщо не драматичною формою, то змістом, засобами сатири, її характером Арістофан рідниться з багатьма великими сатириками пізніших часів, і суть його творчості лишається безсмертною.
[1980]
--------------
Примітки:
[1] Переклад Миколи Лукаша.
[2] Переклад Максима Рильського.
[3] У ніч перед Іваном Купалом (свято Івана Предтечі), 24 червня за старим стилем, стрибали через вогонь, влаштовували ігри, співали пісні.
[4] Переклад Бориса Тена.
[5] Цит. за хрестоматією "Антична література", 1938, с. 70.
[6] Див. :А. Белецкий. Старинный театр. Зачатки театра в народном быту и школьном обиходе Руси-Украины, М., 1923, с. 18.
[7] Фукидид. История, кн. II, глава 35.
[8] І. Франко, наприклад, гадав, що основа діалогу "Бенкет" реальна. Див.: Платон . Симпозіон (Бенкет). Переклад і передмова Івана Франка. "Універсальна бібліотека", Львів, 1912.
[9] Йдеться, звісно, про мануфактурну промисловість, де широко використовується рабська праця.
[10] "Круглий год", 1 августа.
[11] Див. далі, с. 137-138.
[12] Переклад Миколи Лукаша.