Живу ото я в "Ермітажі" й навколо роздивляюсь. І бачу я, дозвольте сказати, що й тут сама нерівність, як по селах... Одні — дуки або ж крамниці мають, а решта — тільки ради хліба щоденного живе! Пригадую, було, своє життя, до инших його рівняю і бачу — несправедливо все збудовано. А начальство тільки за багатих турбується і податки з селян бере.
І прийшли тут думки до мене: "Як же це так? — думаю собі.— От Олімпіяда Савична казали: "Культурні всі керують",— а де ж вона, та правда, на світі білому?"
І звірив я це все другові своєму, Самійлові Ільковичу Рибкіну.
— Ах, який же ви ідеальний чоловік, Миколо Сергійовичу! — каже він мені задумливо.— Ах, який ідеальний! Вам би хотілося, щоб усі щасливі були і свій хліб із маслом вживали! А тільки цё вже така природа речей, що все через гроші в нас буває, одне слово — капіталістичність. Та тільки може це все відмінитися, і тоді буде, ідеальний мій Миколо Сергійовичу, буде тоді...
Та й не сказав, що саме буде тоді.
А тут і війна всього світу почалася. Я, звичайно, білобі-летник, а Самійлові Ільковичу довелося на фронт з музикою їхати: він хоч і не грав ні на який трамбон, та був у нього знайомий один, так той і влаштував його в барабан бити. Плакав дуже мій друг і побивався... "Іду,— каже,— і може, край мені буде, коли куля в серце! Іду і все кидаю: і Софій-ку,— це дружина в нього така була,—і всю фамілію, і вас, Миколу Сергійовича Сичова... І нащо для мене вся ця війна, досить з мене і гастрономічно-мануфактурного підприємства!"
А вже як у потяг сідав, одвів мене вбік та пошепки, а в самого очі аж палають: "Ну, Миколо Серійовичу, де ж тут справедливість? Одні на обороні зароблятимуть, а я..."
Та й махнув рукою і пішов до вагона.
Що таке війна, ви й самі, громадяни мої дорогі, знаєте, і я вам за неї не розповідатиму. Тепер так і всі причини ясні — просто, щоб капіталізм більшити. І, звичайно, зробила війну буржуазія. А що люди кров проливають і бідність через неї по всіх країнах — так це їй байдуже і навіть приємно: бідніші люди — дешевше найматимуться. Ясно.
Просто жах — що тоді діялося навколо! Яка вже там культурність, дозвольте сказати, коли один одного вбивають! А жити все важче й важче, так що й розмови почалися — і коли воно все це скінчиться! І просто незадоволених багато стало. Ну, а тільки не всі: инші дуже добре через війну заробляли, і їм кортіло, щоб вона щодня була. Такі аж лютували, що масовий народ наче нарікає.
Мій господар, як позамикаємося вночі: "Все це студенти та соціалісти збурюють! — каже.— їм, голоштанникам, плювати на Дарданелли, а імперія через них загинуть може! Замикай,— каже,— Миколо, вікна краще: тепер усяке так і пасе, щоб капітал поскубти..."
Позамикаємо все, полягаємо, а я не сплю. Думаю, все думаю. І про життя, і про несправедливість, і про Олімпія-ду Савичну. Приїздили з маєтку, розповідали — через війну не сватає її ніхто, і вона аж пожовкла. Ех, Олімпіяда Савична, Олімпіяда Савична! От вам ваші культурні та благородні! Один одного вбивають, а на вас — без уваги... І молодість ваша, дозвольте сказати,— марний цвіт!
І почну, було, мріями займатися — як-то воно було б, коли всі рівні і ні бідних тобі, ні багатих... І навіть плани всякі складаю. Так, громадяни мої дорогі, від нещастя особистого життя прийшов я до мрійности про инше майбутнє, а далі й до планів.
А тут і почалось. Як воно було, в Миргороді невідомо, а тільки чуємо: цар з трону зійшов, і міністрів поарештова-но. Та не встигли ми в Миргороді й призвичаїтися до цього, кажуть — Керенського на царя зроблено. Що за знак такий? Не розберемо. А тільки спокою ніякого і жити ще важче... Одні радіють, инші смутні ходять і все на столи вилазять і промови виголошують, щоб війну аж до кінця вести. А яка вже там війна, коли народ голий і нове життя починається? І відразу нічого не стало: спочатку краму всякого, а далі й соли. А люд увесь аж шумує та за землю хапається. Тут усім погони позривано, і пани повтікали, і мій господар, власник готелю "Ермітаж", завісився.
— Пропала, пропала,— зітхав усе,— держава! Де ж таки бачено: гроші були, а тепер сама чекова книжечка?
А одного ранку дивлюсь, а він аж посинів і рушником за шию прив'язаний.
Не стало мені посади і грошей нічого немає — одне слово, став я справжній пролетаріят. Тиняюсь по місті — і вже нічого зрозуміти не можна! Коли це чуємо — мир без контрибуції; і салдати з фронту посунули. І сталася тут революція. Що тут діялося — і розповісти не можна, а в мене не то що піджачка трикового не було вже, а, дозвольте сказати, сама сорочка на тілі... Коли це пошумувало-пошумувало — і стала влада на місці. І всюди папери про це наліплено.
Ходжу я з мітингу на мітинг — і мало не плачу з радости! "От воно,— думаю,— справжнє життя почалося! Кожний тепер голос має і може всім керувати". А що їсти самому нічого, так я навіть забував — таке почуття було! Та скажи мені тоді хтось: "Умри, Сичов, і через тебе всім щастя буде!" — вмер би, дозвольте сказати, і навіть тієї ж хвилини.
При таких моїх почуттях бере мене хтось за лікоть; обертаюся — друг мій Рибкін! Сяє весь, і портфель під пахвою.
— Дуже радий,— каже,— що бачу вас, а тільки в мене комісія тепер, і я часу не маю. А ви заходьте до мене завтра, і досить вам нічого не робити, і я вам роботу доручу.
Приходжу я вранці, куди він казав мені,— людей, як бджіл! А тільки він побачив мене, вилазить з-за столу і каже:
— Тепер робітники потрібні, а я вас знаю як людину. І ось вам доручення: ви кухар у маєтку були і знаєте, як по-сільському господарювати, то їдьте в маєток колишнього поміщика Підопригори і завідуйте там.
Дає він мені папери і баче, який я весь без костюма.
— Чекайте,— каже,— треба, щоб у вас вигляд був! І подарував мені галіфе.
І почався тут історичний період мого життя.
XX
З Миргорода їхавши, наче переродився я. Роздивляюся на природу навколо, а сам почуваю, що я не" той Сичов, як раніше був, а инший і розпочинаю діяльність усім на користь. "Ага,— думаю,— товаришко Олімпіада Савична Сметанкіна, ось ви казали: некультурні мужики і тільки закони виконують... Аж ось вам таку культурність заведемо, що пальчики обсмокчете! І на закони ваші нам, дозвольте сказати, начхати! Казали, що не герой я, і сміялися — аж ось побачите, хто такий єсть Сичов".