Звичність породжує байдужість. Перенасичення чистими, яскравими барвами у Вулворт-білдингу не надає їм внутрішньої сили транспортації. Цей приклад свідчить про те, що дивовижна здатність сучасної технології дарувати нам таку силу-силенну чудових речей призвела до знецінювання традиційних матеріалів, що збуджують видіння. Освітлення міста, приміром, було колись рідкісною подією, яку приберігали для того, щоб відзначити перемоги, національні свята, канонізацію святих і коронування королів. Тепер це відбувається щоночі, святкуючи достоїнства джину, сигарет і зубної пасти.
У Лондоні півстоліття тому світні літери в повітрі були такою рідкісною новиною, що спалахували в туманній імлі, "наче центральні діаманти в кольє". На березі Темзи, на стародавній Шот-Тауер золоті й рубінові літери видавалися чародійством — une féerie. Тепер казок не стало. Неон присутній скрізь, а тому не справляє на нас жодного враження, за винятком хіба тільки почуття смутку за "першою ніччю".
І лише в світлі прожекторів ми ще осягаємо неземне значення, що його випромінював звичайно в епоху олії і воску і навіть в епоху газу та вуглевих електродів кожен острівець світла в безжалісній темряві. У променях прожекторів собор Нотр-Дам у Парижі і римський форум виступають візіонерськими об'єктами, позначеними здатністю транспортувати розум того, хто їх сприймає, до Іншого Світу[9].
Сучасна технологія справила такий самий знецінювальний вплив на скло й відшліфовані метали, як свого часу на чарівні лампи й чисті, яскраві кольори. Іоаннові Богослову та його сучасникам скляні стіни бачилися лише в Новому Єрусалимі. Сьогодні вони є в кожному сучасному офісі та бунгало. Таке перенасичення склом відбулося паралельно з перенасиченням хромом, нікелем, нержавіючою сталлю, алюмінієм і безліччю старих і нових сплавів. Металеві поверхні виблискують у ваннах, сяють з кухонних раковин, відкидають полиски по всій країні з автомобілів та поїздів.
Дивовижне віддзеркалення світла, яке такою мірою захоплювало Рембрандта, що він невтомно втілював його на своїх полотнах, стало нині буденним вдома, на вулиці чи на виробництві. Рідкісне задоволення від споглядання блискучої цятки втратило свою гостроту. Те, що колись було вістрям візіонерського зачарування, обернулося непомітним шматком лінолеуму.
Я говорив досі про збуджуючі видіння матеріали та їхнє знецінювання сучасною технологією. Тепер час торкнутися суто художніх засобів, завдяки яким були зроблені твори, що викликають видіння.
Світло й колір тяжіють до праприродної властивості, коли їх розглядати в навколишній темряві. "Розп'яття" фра Анжеліко, що зберігається в Луврі, має чорне тло. Те саме притаманне фрескам "Страстей Господніх", створених Андреа дель Кастаньйо на замовлення черниць із монастиря Сан-Аполонії у Флоренції. Цим пояснюється візіонерська глибина, дивовижна сила транспортації в цих чудових творах. У своїх гравюрах Гойя також часто вдавався до цього прийому в цілковито іншому художньому і психологічному контексті. Літаючі люди, кінь, що йде по линві, велетенське і жахливе втілення Страху — все це ніби вихоплено променем прожектора з непроглядної ночі.
З розвитком техніки світлотіні в XVI — XVII ст. темрява з далекого плану розлилася безпосередньо по картині, перетворивши її на сцену маніхейської боротьби двох начал: Світла й Темряви. В ті часи, коли створювалися ці роботи, вони мусили насправді мати силу транспортації. Нам, знайомим з багатьма схожими речами, більшість тих творів видаються просто пихатими. Однак деякі й досі зберегли свою магічність. Скажімо, "Покладання в труну" Караваджо; дюжина чарівних картин Жоржа Латура; всі візіонерські твори Рембрандта, де світло сповнене сили й значення антиподів розуму, де темрява, насичена потенціальною силою, чекає своєї черги, щоб стати дійсністю, яскраво розкритися перед нашою свідомістю.
У більшості випадків видима темрява рембрандтівських картин, узята з реального життя чи з Біблії — хлопчик на заняттях чи омовіння Вірсавії, жінка, що заходить у ставок, чи Христос перед своїми суддями. Часом, щоправда, ці послання з Іншого Світу передаються за допомогою намальованого суб'єкта, взятого не з реального життя чи історії, а з області символічних архетипів. Так, у Луврі висить картина "Роздуми філософа", чия символічна тема — не що інше, як людський розум, що переповнений темрявою, однак має миттєвості інтелектуальних і візіонерських осяянь, володіє чарівними сходинками, які ведуть угору й униз до непізнаного. Розмірковуючи, філософ сидить на острівці внутрішнього світла, а в протилежному кутку кімнати, на іншому, світлішому острівці стара схилилася над вогнищем. Відблиски полум'я вкривають плямами й видозмінюють її обличчя, і ми бачимо конкретну ілюстрацію неймовірного парадокса і вищої істини — того, що сприйняття є (чи принаймні може бути) тим самим одкровенням; що реальність відсвічує в усьому; що Одне цілковито і безмежно представлено в кожній окремій частці.
Поряд із праприродними світлом і барвами, коштовностями й незмінними зразками відвідувачі антиподів розуму відкривають світ чарівних ландшафтів, природної архітектури й героїчних постатей. Сила транспортації багатьох творів мистецтва випливає з того, що їхні творці зобразили сцени, персонажей і предмети, які нагадують тому, хто їх сприймає, про те, що він свідомо чи підсвідомо знає про Інший Світ у глибинах свого розуму.
Звернімось до людських чи, радше, надлюдських мешканців цих віддалених областей. Блейк назвав їх херувимами. І, безперечно, вони такі насправді — психологічні оригінали тих істот, які в теологічному вченні будь-якої з релігій служать посередниками між людиною та Ясним Світлом. Надлюдські персонажі візіонерського досвіду ніколи "нічого не роблять". (Так само блаженні "нічого не роблять" на небесах). Вони задовольняються простим існуванням.
Під різноманітними іменами й зодягнені в різноманітні шати ці героїчні постаті людського візіонерства постали в релігійному мистецтві всіх культур. Часом вони зображені на відпочинку, часом зайняті в якихось історичних чи міфологічних діяннях. Однак ці діяння, як ми бачили, неприродні для мешканців антиподів розуму. Зайнятість — закон нашого буття. Їхній закон — нічого не-роблення. Коли ми змушуємо цих безтурботних незнайомців брати участь у наших суто людських драмах, то спотворюємо візіонерську правду. Ось чому найсповненіші силою транспортації (хоч і не обов'язково найкрасивіші) ті зображення "херувимів", де ці істоти представлені в їхньому природному стані,— зокрема в бездіяльності.