Нюхмумрик покинув веслувати, дістав з кишені люльку, а старше дитинча вийняло з-за спини щось зіжмакане невизначеного кольору.
– Це кисет для тютюну, – ледь чутно промовило воно. – Ми всі потайки його вишивали!
Нюхмумрик взяв подарунок, зазирнув досередини (то була одна зі старих шапочок Чепурулі) і понюхав.
– Там малинове листя для недільної люльки! – гордо пискнуло найменше дитинча.
– Чудовий кисет, – схвально кивнув головою Нюхмумрик. – Я залюбки посмакую малиновим тютюном у неділю…
Він з вдячністю потиснув кожному лісовеняткові лапку.
– Я не вишивала, – озвалася з капелюха Маленька Мю. – Але це була моя ідея!
Човен плавно підплив до самої рампи.
– Чи всі театри такі, як оцей? – здивовано наморщила носика Маленька Мю.
– Гадаю, так, – потвердив Нюхмумрик. – Коли почнеться дійство, завіса підніметься, і вам усім доведеться замовкнути – ані пари з уст. Глядіть, не шубовсніть у воду з переляку, якщо на сцені відбуватиметься щось страшне. А по закінченню слід голосно плескати в долоні, щоб усі бачили, як вам сподобалася вистава.
Лісовенята вмить принишкли.
Нюхмумрик крадькома роззирнувся навсібіч, чи ніхто, бува, з них не сміється, але глядачі не зводили заворожених поглядів з освітленої завіси. Лише один літнього віку гемуль підвеслував до їхнього човна і попросив заплатити за вхід.
Нюхмумрик простягнув йому горщика з квасолею.
– Це за всіх? – запитав гемуль, рахуючи малят.
– Не вистачить? – занепокоївся Нюхмумрик.
– Вистачає, ще й вам трохи зостанеться, – заспокоїв його гемуль і відсипав квасолі з горщика. – Все має бути по справедливості.
Раптом оркестр перестав грати, всі зааплодували.
Навколо запала тиша.
За завісою пролунали три голосні удари.
– Я боюся, – прошепотіло найменшеньке, хапаючи Нюхмумрика за рукав.
– Тримайся за мене, і все буде гаразд, – підбадьорив крихітку Нюхмумрик. – Он бачиш, вже піднімають завісу!
Перед численними глядачами постав скелястий пейзаж. Праворуч сиділа Доня Мюмлі у тюлевій сукенці і з паперовими квітами у волоссі.
Маленька Мю перехилилася через криси Нюхмумрикового капелюха і сказала:
– Варитися мені в окропі, якщо це не моя старуленція-сестричка!
– То Доня Мюмлі – твоя родичка? – оторопів Нюхмумрик.
– Та я ж увесь час торочу тобі про мою сестру, – невдоволено буркнула Мю. – Чи ти зовсім мене не слухаєш?..
Нюхмумрик прикипів поглядом до сцени. Люлька погасла. Він не зводив очей з Мумі-тата, котрий саме вийшов з-за лаштунків, декламуючи якусь нісенітницю про купу родичів та одного Лева.
Зненацька Маленька Мю зістрибнула Нюхмумрикові на коліна й обурено зашипіла:
– Чому Мумі-тато такий лютий на мою сестру? Він не сміє на неї кричати!!!
– Ша, помовч, це ж тільки вистава, – відмахнувся Нюхмумрик неуважно.
Він бачив перед собою маленьку товстунку в червоному оксамиті, яка без кінця торочила про те, яка вона щаслива, однак чомусь здавалося, ніби її діймає нестерпний біль.
Хтось невідомий раз у раз завивав за лаштунками щось про згубну ніч.
З дедалі більшим здивуванням Нюхмумрик витріщився на Маму Мумі-троля, яка теж з'явилася на сцені.
"Що найшло на родину Мумі-тролів? – чудувався він. – Вони завжди були щедрі на вигадки, але це вже занадто! Ще, чого доброго, й сам Мумі-троль вибіжить на сцену, щось декламуючи.
Але замість Мумі-троля з'явився Лев і грізно рикнув.
Малята-лісовенята заверещали з переляку і мало не булькнули за борт.
– Що за нісенітниця, – бурчав у сусідньому човні Гемуль у поліцейському кашкеті. – Анітрохи не схоже на ту чудову виставу, яку я бачив у молодості, – про сплячу красуню у трояндових хащах. Я тут нічого не розумію!
– Не бійтеся, – вгамовував малят Нюхмумрик. – Лев зроблений зі старого покривала на ліжко!
Але малеча йому не вірила. Вони ж бачили, як Лев ганяє за Донею Мюмлі навколо сцени. Маленька Мю верещала що було сили.
– Рятуйте мою сестру! – волала вона. – Убийте Лева!
Розпач додав їй спритності, вона вискочила на сцену, кинулася на Лева й уп'ялася гострими зубками йому в задню лапу.
Лев зойкнув і роз'їхався навпіл.
Публіка бачила, як Доня Мюмлі підхопила на руки Маленьку Мю, котра ніжно потерлася до неї носиком, і зауважила, що актори уже не декламують свій текст гекзаметром. До речі, глядачі не мали нічого проти, бо нарешті почали розуміти, про що йдеться у виставі.
А йшлося у ній про когось, кого велика хвиля віднесла далеко від рідних місць, кому довелося зазнати небезпечних пригод і врешті таки пощастило повернутися додому. А тепер усі нетямилися від радості і збиралися покавувати.
– Ось тепер вони, на мою думку, грають ліпше, – задоволено зауважив Гемуль.
Нюхмумрик заходився висаджувати по одному своїх малят на сцену.
– Мої вітання, Мумі-мамо! – радісно загукав він. – Чи не подбали б ви про оцю малечу задля мене?
Вистава ставала чимраз цікавішою. Вся публіка невдовзі перебралася на сцену, щоби взяти участь у дійстві, тобто у поїданні вхідної плати, яка негайно з'явилася на обідньому столі у вітальні. Мама Мумі-троля звільнилася від купи спідниць, які їй лише заважали, і метушилася навколо гостей, роздаючи горнятка на каву.
Оркестр заграв марш гемулів.
Мумі-тато насолоджувався нечуваним успіхом своєї п'єси, а Рюмса променіла від щастя не менше, ніж під час генеральної репетиції.
Ураз Мама Мумі-троля завмерла посеред сцени, горнятко випало їй з рук на підлогу і розбилося.
– Він повернувся, – прошепотіла вона, і всі навколо замовкли.
Приглушені удари весел чулися з присмерку дедалі ближче. Тихо подзеленькував дзвіночок.
– Мамо! – загукав хтось. – Тату! Я повернувся додому!
– А це що таке? – скрикнув Гемуль. – Мої в'язні! Хапайте їх, доки вони не спалили увесь театр!
Мама Мумі-троля кинулася до краю рампи. Вона побачила, як синочкові випало з лап весло, коли він розвертав човен. Мумі-троль розпачливо намагався орудувати одним веслом, але човен тільки кружляв на місці. На кормі сиділа маленька сухорлява миловидна Гемулиха і щось кричала, але її ніхто не слухав.
– Тікай! – загукала Мумі-мама. – Тут поліція!
Вона не знала, що накоїв її синочок, але ні хвилини не сумнівалася у порядності його вчинків.
– Хапайте моїх в'язнів! – репетував Гемуль. – Вони спалили всі паркові таблички і змусили світитися паркового Сторожа!