У.Е.: Якось моя секретарка вирішила укласти каталог моїх книжок, аби уточнити їхнє місцерозташування. Я її переконав цього не починати. Я пишу книжку "Досконала мова", і для цього переструктурую свою бібліотеку залежно від цієї нової умови. Які книжки можуть найбільше стимулювати мої роздуми на цю тему? Коли я закінчу працю, то одні книжки переставлю назад на полицю лінгвістики, інші — на полицю естетики, але якісь із них залишаться, захоплені для наступного дослідження.
Ж.-К.К.: Треба сказати, що немає нічого складнішого, ніж упорядкувати бібліотеку. Складніше хіба що впорядкувати світ. Хто на це наважиться? Як сортувати? За галузями знань? Але тоді на одній полиці можуть опинитися книжки дуже різних форматів, доведеться переробляти полиці. То як? За розміром? Часом видання? А ще є автори, які про все писали. Скажімо, в тематичній класифікації книжки Кірхера будуть на кожній полиці.
У.Е.: Ляйбніц теж про це розмірковував. Для нього це була проблема організації знання. Про те ж саме думали і Д'Аламбер із Дідро, коли готували Енциклопедію.
Ж.-К.К.: Ця проблема стала справді проблемою нещодавно. У великій приватній бібліотеці XVIII століття було максимум три тисячі книжок.
У.Е.: І це було винятково з причини набагато більш високої ціни на книжки, ніж маємо тепер. За рукопис треба було віддати цілий скарб. Це було так дорого, що іноді простіше було вручну переписати, ніж купувати.
Я хотів би розповісти вам цікаву історію. Я був у бібліотеці Куімбра в Португалії. Столи там були вкриті тканиною, що трохи нагадувати столи для гри в більярд. Я запитав, навіщо таке захисне покриття. Мені відповіли, що для захисту книжок від посліду летючих мишей. Чому б їх не позбутися зовсім? Тому що летючі миші їдять шашіль. Водночас, шашіль теж не треба винищувати до ноги. Наприклад, саме червоточини дозволяють зазирнути всередину інкунабули та подивитися, як її оправили в палітурку і чи немає там новіших за інші частин. Траєкторії руху черв'яків іноді дозволяють знайти деякі сховки в старовинних книжках. В підручниках для бібліофілів є всі необхідні інструкції щодо того, як захиститися від черв'яків. Одна з порад — використовувати Zyklon В, той самий газ, яким труїли людей у газових камерах. Звісно, краще його використовувати для вбивства комах, ніж для вбивства людей, але це таки справляє своєрідне враження. Інший менш варварський спосіб полягає в тому, щоби поставити старий бабусин будильник у бібліотеку. Здається, систематичний шум годинникових стрілок і вібрації, що передаються дереву, виманюють черв'яків із їхніх схованок.
Ж.-К.К.: Будильник, що присипляє.
Ж.-Ф. де Т.: В контексті "релігій Книги" виникає дуже сильний потяг до читання. Водночас насправді більшість жителів планети живуть поза доступом до книгарень і бібліотек. Для них книжка — мертва.
У.Е.: Дослідження, проведене в Лондоні, показало, що чверть опитаних осіб вважають Вінстона Черчілля та Чарльза Діккенса вигаданими персонажами, а Робін Гуда та Шерлока Холмса — реальними.
Ж.-К.К.: Неуцтво навколо нас, воно часто буває пихатим і вимагає до себе уваги. Воно навіть намагається інших навернути в свою віру. Неуцтво впевнене в собі, воно виголошує свою зверхність крізь вузькі щілини ротів наших політиків. А от знання — мінливе та крихке, вічно загрожене, охоплене сумнівами в собі, воно є, звісно, одним із останніх прихистків утопії. Як думаєте, справді важливо знати?
У.Е.: Думаю, це фундаментально важливо.
Ж.-К.К.: Важливо, що якомога більша кількість людей знає якомога більше?
У.Е.: Важливо, що якомога більша кількість людей знають своє минуле. Так. Це фундамент будь-якої цивілізації. Старигань, який увечері під дубом розповідає історії племені, творить зв'язок між племенем і його минулим, передає йому досвід прожитих років. Наше людство, звісно, спокушає думка, яку мають американці, про те, що події трьохсотлітньої давнини для нас не важливі. Джордж Буш не читав книжок про англійські війни в Афганістані, тому не мав звідки почерпнути досвід англійців, тож відправив свою армію погратись у війну. Якби Гітлер вивчив кампанію Наполеона в Росії, то не повторив би його дурниць і навіть не брався би за цю справу. Бо знав би, що літо ніколи не триває достатньо довго, щоби дійти у Москву до початку зими.
Ж.-К.К.: Ми вже говорили про тих, що намагаються заборонити книжки, і про тих, що не читає через лінощі чи неуцтво. Але існує також теорія про "вчених неуків" Миколая Кузанського. "Ти більше прочитаєш в листку дерева, ніж у книжках", — писав святий Бернар абату Воклеру, Генрі Мердаку. "Дерева та скелі навчать тебе більшому, ніж міг би навчити будь-хто з вчителів". Мовляв, сам факт, що текст у книжці написано зв'язно та надруковано, нічому нас не навчить, навпаки — підозру викликає саме те, що книжка дозволяє розділити враження однієї-єдиної особи. А справжнє знання — в спогляданні природи. Не знаю, чи ви читали прекрасний текст Хосе Бергаміна "Декаданс неписьменності". В ньому ставиться питання про те, що ми втратили, навчившись читати? Які форми пізнання мали доісторичні люди чи народи без писемності і які ми, відповідно, втратили. На це питання, як і на всі гострі питання, відповіді немає.
У.Е.: Мені здається, що на нього кожен сам собі може відповісти. В цьому вправлялися великі містики. Тома Кемпійський в трактаті "Про подражаніє Христу" каже, наприклад, що не може знайти миру в житті ніде, окрім як десь на самоті з книжкою. І навпаки, Якоб Беме мав велике одкровення, коли промінь світла торкнувся поверхні олов'яного горщика, що стояв перед ним. І в той момент він насміхається з того, чи є перед ним книжка, чи нема, тому що він сам переживає одкровення всіх майбутніх трудів. Але ми, люди книжні, нічого не винесли б із виблискування нічного горщика.
Ж.-К.К.: Хочу повернутися до наших бібліотек. Можливо, у вас був подібний досвід. Дуже часто мені траплялося зайти в кімнату, де в мене стоять книжки, аби просто на них подивитися — жодної з них я й не торкався. Так я відчуваю щось таке, що не можу описати. Загадкове та водночас заспокійливе. Коли я займався школою кіно і телебачення Femis та дізнався, що Жан-Люк Годар шукає місце для роботи в Парижі, то ми дозволили йому зайняти приміщення в нашій школі, але з вимогою взяти до себе на стажування кількох студентів на етапі монтування стрічки. Отже, він попрацював над фільмом, зйомки закінчено, і Годар на етажерках розставив різнокольорові коробки з різними епізодами. Перед тим, як почати монтаж, він багато днів сидів перед бобінами, не відкриваючи їх. І то не було грою на публіку. Він сидів сам. Дивився на коробки. Я час до часу заходив подивитися, як він. Він був там, можливо, намагався щось згадати, шукав чи то впорядкованості, чи то натхнення.