Ж.-К.К.: Ми справді останні?
У.Е.: Так. Це спадок певного виховання, з цим не посперечаюся. Проте і нам колись давали таку пораду. Адже надруковані листи можуть бути комерційною розсилкою. В інших країнах, аби тебе прочитали, лист має бути простим для прочитання, і тут комп'ютер — наш найліпший друг. Але не для французів. Вони продовжують надсилати рукописні листи, які читати неможливо. Окрім цього унікального випадку Франції, всі інші вже втратили звичку писати листи рукою, а також їх читати. Раніше типографи вміли розшифровувати всі каліграфії світу.
Ж.-К.К.: Ще одна річ досі пишеться рукою — але не завжди — це рецепт від лікаря.
У.Е.: І люди вигадали аптекарів, щоб їх розшифровували.
Ж.-К.К.: Якщо зникне рукописне листування, то з ним пропадуть і цілі професії. Графологи, писарі, колекціонери та продавці автографів… От чого мені бракує у використанні комп'ютера, так це чернеток. Особливо для діалогів. Мені бракує закреслень, слів на полях, початкового безладу і стрілочок, які розходяться в різні боки та є ознакою життя, руху, плутаного пошуку. І ще ж бачення цілого. Коли я пишу сцену для фільму і мені потрібно на неї шість сторінок, то я люблю всі ці сторінки бачити перед собою, щоби оцінити ритм, кинути око на потенційні тривалості. Комп'ютер цього мені не дає. Я мушу роздруковувати сторінки та розкладати їх перед собою. А що ви і далі пишете рукою?
У.Е.: Записки для секретаря. Але не тільки їх. Кожна моя нова книжка починається з рукописних нотаток. Я креслю схеми та діаграми, що їх на комп'ютері намалювати не так і легко.
Ж.-К.К.: Тема чернеток зненацька нагадала мені візит Боргеса 1976 або 1977 року. Я щойно купив помешкання в Парижі, там тривав ремонт і панував великий безлад. Я пішов по Боргеса в готель. Ми прийшли, перетнули подвір'я, Боргес тримався за мою руку, бо майже нічого не бачив, ми піднялися сходами, і я, не усвідомивши власної нетактовності, вибачився за безлад, який він і побачити не зміг би. І Боргес відповів мені: "Так, розумію. Це чернетка". Все, навіть ремонт у помешканні, нагадувало йому літературу.
У.Е.: Кажучи про чернетки, я би хотів згадати дуже промовистий феномен, пов'язаний із небаченими культурними змінами, до яких спричинилися нові техніки. Ми використовуємо комп'ютер, але шалено багато роздруковуємо. Мені, аби написати текст на десять сторінок, доводиться роздруковувати його п'ятдесят разів. Я вбиваю дюжину дерев, хоча колись, до входу комп'ютера в моє життя, дерев я вбивав усього з десяток.
Італійський філолог Джанфранко Контіні практикував те, що він називав "критика scartafacci", тобто вивчення різних фаз, які проходив твір, перш ніж набути готової форми. Як ми зможемо продовжувати це дослідження варіантів на комп'ютері? Але, попри всі очікування, комп'ютер не знищує проміжні етапи, а множить їх. Коли я писав "Ім'я троянди", тобто в час, коли у мене не було можливості опікуватися правками тексту, я віддавав рукопис, над яким працював, аби його ще раз надрукували на машинці. Після того я правив цю нову версію та знову віддавав її для передрукування. Але так не могло тривати безкінечно. В якийсь момент я мусив визнати версію тексту, що тримав у руках, остаточною. Я більше не міг продовжувати.
З комп'ютером усе навпаки — я друкую, правлю, вношу в текст правки, знову друкую, і знову, і знову. Тобто, я множу чернетки. Може існувати двісті версій одного тексту. Ви даєте філологу додаткову роботу. Хоча це не буде повною версією. Чому? Тому що завжди існуватиме й "фантомна версія". Я написав текст А на комп'ютері. Я надрукував. Я зробив правки. Ось текст Б, і я маю внести ці правки за допомогою комп'ютера: далі я знову друкую і отримую текст В (так вважатимуть філологи майбутнього). Але насправді ідеться про текст Г, тому що в час внесення правок я точно скористаюся свободою змінити ще щось. Тож між Б і Г, поміж текстом, який я правив, і версією, в яку я вніс ці правки, буде також певна фантомна версія, котра і є насправді версією В. Та ж історія — з послідовними коригуваннями. Філологам треба буде відновити стільки фантомних версій, скільки було переходів з екрану на папір і навпаки.
Ж.-К.К.: Одна американська школа письменників п'ятнадцять років тому опиралася комп'ютеру з причини, що різні етапи тексту з'являються на екрані вже надрукованими та позбавленими правдивої гідності рукопису. І тому їх було важко критикувати й правити. Екран надавав їм ваги, престижу вже виданого тексту. А от інша школа — навпаки, вважала, що комп'ютер надає, Як ви і сказали, можливість безкінечних правок і покращень.
Ж.-Ф. де Т.: Жан-Клоде, ви говорили про книжку до книжки, до появи навіть "кодексів", тобто про сувої папірусу — volumina. Без сумніву, ця частина історії книжки нам відома найменше.
У.Е.: В Римі, наприклад, поряд із бібліотеками існували крамнички, де книжки продавали у формі сувоїв. Шанувальники приходили до книгаря та замовляли, скажімо, сувій Вергілія. Книгар казав приходити за два тижні та спеціально для покупця копіював книжку. Можливо, існував запас примірників найбільш запотребованих творів. У нас дуже неточні відомості про купівлю книжок навіть після винайдення книгодрукування. Перші надруковані книжки купувалися без палітурки. Треба було спершу купити сторінки книги, а вже потім її оправити. Різноманітність обкладинок книжок, які ми колекціонуємо, є однією з причин, що пояснює радість, яку можна отримувати від бібліофіли. Що для аматора, що для фахового антиквара саме обкладинка може мати суттєве значення, якщо ідеться про вибір одного з двох примірників однієї і тієї ж книжки. Лише між XVII і XVIII століттями, здається, з'являються перші книжки, що продавалися вже в палітурках.
Ж.-К.К.: Це називалося "палітурка видавця".
У.Е.: Саме такі книжки стояли в бібліотеках нуворишів, які архітектори інтер'єру купували не поштучно, а погонними метрами в букіністів. Але був і інший спосіб персоналізувати надруковані книжки: лишати місце для буквиць на кожній сторінці, які згодом вручну ілюмінували, тобто розписували, і це переконувало власника книжки в тому, що він має унікальний рукописний примірник. Всю подібну роботу творили руками, звісно ж. Так само було з гравюрами: всі гравюри в книжці були розфарбовані вручну.