1
Його знову розбудили ластівки.
Вони про щось перемовлялися, вичепурювали гнізда, пурхали прямо в нього над головою.
Їм було з чого радіти, бо вони знали, що знову йде гожий день і поспішали зустріти його в польоті над зарошеними полями.
А він давно нікуди не поспішав.
Знехотя розплющив очі, побачив посріблене світанком вікно, почув з жолоба запах прив'ялої конюшини. Але їсти йому знову не хотілося, не хотілося і вставати. Він з важким придихом зітхнув і подумав, що сьогодні буде нестерпно довгий день.
Довгий, мов та безкінечна дорога його життя, якою він пройшов, тягнучи за собою осоружний віз.
Інші коні, мабуть, тепер заздрили йому. Хочеш — лежи в затишному холодочку, хочеш — шукай свіжу пашу, а хочеш — тюпай собі до річки. І ніхто на тебе не крикне, не заверне назад. Та він не втішався цією волею. Вона була йому байдужа, мовби тінь.
Поволеньки звівся на ноги, струснувся всім тілом, щоб прогнати з нього дрімоту, й пішов порожньою конюшнею до виходу, слухаючи, як незвично гулко бухкають його копита.
Всі коні були вже на роботі. Він знову проспав той час, коли їх виводили зі стайні, запрягали, прикрикуючи, і вони гриміли від конюшні возами в різні кінці села.
Він висунув голову в прочинену браму і зажмурив од сонця очі.
— Ну ж і спиш ти, Каштане, відсипаєшся за все життя,— почувся йому назустріч Степанів голос.
Кінь байдуже подивився в його обличчя і вийшов на подвір'я.
— А й правильно робиш. Спи, якщо спиться... Не ходи без діла... Бо все ходиш та принюхуєшся, начеб щось загубив, а знайти не можеш...
Похиливши голову, кінь слухав Степана і, здавалося, розумів, про що той говорить, випльовуючи слова з рота, як лушпиння. Аж здивувався тому Степан, навіть вузькими плеченятами стенув:
— Дивишся, як людина, начебто все розумієш... То йди вже, йди, Каштане, гуляй. Оце тільки твого й зосталося.
Кінь іще раз подивився Степанові в лице, мовби чекав, чи не скаже той щось знову, а потім повернувся й потюпачив з подвір'я.
Зігнутий і дочасно постарілий Степан-довго дивився йому вслід, чухав рідкочубу маківку і роздумливо примовляв:
— Ич, яким сумирним та плохим конягою став на старість... Старість, вона, брат, нікого на світі не милує. Перед нею всі рівні — і людина, і худоба... Старість, вона своє візьме, і нікуди ти од неї не заховаєшся.
Але Каштан уже забув буркотливого Степана, несучи запиленою вулицею спітніле тіло до річки і тихо радіючи майбутньому купанню.
Запливаючи в свіжу ранкову річку, він нараз відчував, що його важке й неповоротке тіло відмолоджується, задоволено фиркав у воду й зухвало іржав, а відтак довго наслуховував, чи не почується звідкілясь іржання у відповідь.
2
Каштан вичалапав з річки на берег і ліг на піску. Заплющив очі і слухав, як угрівається живіт, як приємно полоскотують краплі води, стікаючи з гриви на шию. Вже засинаючи, відчув пронизливий запах полину й чебрецю, що його приніс до річки сухий вітер з полів.
І приснився йому неоглядний степ, який виходить з обрію і заходить в обрій. А тим степом, сторожко нагостривши вуха, копитять низенькі прудконогі коники. А під ними зеленим полум'ям спалахують трави, і ряхтять, бризкають увсібіч, мов іскри, свіжі роси, і вже аж під самими хмарами відлунює гул кінських копит.
Коли раптом надбіг теплий літній дощ. Погасив спалахи трав і копитний гул. Стало тихо-тихо. Аж моторошно. Кудись за обрій щезли коні. Лишилися тільки він, мале лоша, і його мати. Вони стояли в теплім подощів'ї, і мати тепло фиркала йому у вухо. Йому стало лоскітно, і він прокинувся.
Намагався розплющити очі, але не міг, бо чиїсь обережні долоні затулили їх і хтось із гарячим віддихом шептав йому у вухо.
— Конику, вгадай хто я. Вгадай, конику...
Каштан норовливо крутнув головою і скинув ті руки з очей. Скосив око й побачив біля себе схожу на кульбабу хлоп'ячу голівку.
Він знову заплющив очі, щоб повернутися до недодивленого сну, але сон не повертався, в очах завирувала болісна темрява, і він знову їх розплющив. Лінькувато скинув погляд на хлопчака, що сидів навпочіпки й перебирав його гриву. Дивувався: звідки ця проява, а потім вирішив чекати, доки його знову знеможе сон. Він уже хотів зручніше вмостити голову на передні ноги, як хлопчина сказав:
— Давай знайомитися. Мене звати Славко. Я приїхав до бабусі на канікули...
Кінь мовчав, і хлопчина заговорив знову:
— Який же ти гарний! В тебе така чорна грива, а сам ти такий незвичний, ти на колір — як асфальт... Ти, я бачу, не звичайний кінь...
Каштан уже примирився з хлопчиком. Знову задрімав і крізь дрімоту слухав, як гуляють у нього на шиї теплі долоньки і звучить над вухом тоненький голос.
— Ти, мабуть, нащадок знаменитих тарпанів. Я про них усе в книжках вичитав. Он і на ногах у тебе такі смуги, як у тарпанів були. І грива сторчма стоїть. Чи знаєш ти, які горді тарпани були? Вони жили тільки на волі. Я тобі про них розкажу...
Той голосок його і приспав.
Каштанові знову снився розгінний степ, гул кінських копит і тривожний солодкий посвист вітру в молодій гриві.
3
На хлопчину й коня здивовано зглядалися розморені спекою дачники.
— І куди ті батьки дивляться,— сказав, одірвавши пляшку пива від рота, опасистий чоловік з потрійним підборіддям,— це ж тварина. Візьме ото й затопче дитину.
Він одкоркував нову пляшку, вицмулив її до дна, витер брудні патьоки на всіх своїх підборіддях і загукав:
— Ей ти, голубе, чи не скажеш нам, де ця конина взялася на пляжі?
— Ви мене питаєте?
— Таж не папу римського.
— А хіба коням тут бувати заборонено?
— Ти що, з мене сміятися надумав? Чого вас тепер у тій школі вчать?
— Я не сміюся, а запитую. Тут ніде не написано, що коням відвідувати пляж суворо заборонено...
— Недодивилися, того й не написано...
— А хіба це пляж? Це ж — не пляж!
— Ти, бачу, клепаний на язик, як циганське дитя на одне місце. І де такий взявся-уродився?
— Я приїхав з Києва.
— То й що? Ми теж приїхали...
— А хіба я що? Я нічого,— невпевнено сказав Славко.
— Отож-то,— сказав уже геть посоловілий дядько, якому тепер невсилки було згадати, з чого ж почалася розмова, тому він пом'якшав, але вирішив на всяк випадок приструнчити цього урвителя. А що Славко обов'язково урвитель — дядько чомусь анітрохи не сумнівався.— Ти мені дивися, туману в очі не напускай. І... щоб усе було з тобою в акураті. Пойняв?