— Ні, — сказав прокурор щиро. Він відчув певне розчарування. — А коли я його запроторив? У якій справі?
— Нещодавно. У справі про підривання башти.
— А, пам'ятаю... То й що?
— Все, — сказав Мандрівець. — Він мені потрібний.
— Зачекай, — сказав прокурор з досадою. — Процес вів не я, не можу ж я пам'ятати кожного засудженого.
— А я вважав, що це все твої люди.
— Там був тільки один мій, решта — справжні... Як, ти кажеш, його звати?
— Мак Сим.
— Мак Сим... — повторив прокурор. — А! Цей гірський шпигун... Пам'ятаю. Там з ним сталася якась дивна історія — його розстріляли, і невдало.
— Так, здається.
— Силач якийсь незвичайний... Так, мені щось доповідали... А навіщо він тобі знадобився?
— Це мутант, — сказав Мандрівець. — У нього цікаві ментограми, і він мені потрібний для роботи.
— Розкриватимеш його?
— Можливо. Мої люди запримітили його давно, коли його ще використовували у спеціальній студії, але пізніше він утік...
Прокурор, відчуваючи дуже сильне розчарування, набив рот ягодами.
— Гаразд, — сказав він. — Ну, як твої справи?
— Як завжди, чудово, — відповів Мандрівець. — Твої, я чув, також. Підкопався-таки під Смикунця. Поздоровляю... Отож коли я одержу свого Мака?
— Та завтра пошлю депешу, днів за п'ять — сім його приставлять.
— Невже задурно? — спитав Мандрівець.
— Люб'язність, — сказав Прокурор. — А що ти можеш мені запропонувати?
— Найпершого захисного шолома. Прокурор усміхнувся.
— І Світове Світло на додачу, — сказав він. — Між іншим, май на увазі: перший шолом мені не потрібний. Мені потрібний єдиний... До речі, це правда, що твоїй зграї доручили розроблення спрямованого випромінювача?
— Можливо, — сказав Мандрівець.
— Послухай, а на якого дідька нам це потрібно? Мало у нас неприємностей? Згорнув би ти цю роботу, га?
Мандрівець ощирив зуби.
— Боїшся, Розумако? — сказав він.
— Боюсь, — сказав прокурор. — А ти не боїшся? Чи ти, може, думаєш, що у тебе любов з Графом на віки? А він тебе твоїм же випромінювачем...
Мандрівець знову ошкірився.
— Переконав, — сказав він. — Домовилися. — Він підвівся. — Я зараз до Канцлера. Переказати що-небудь?
— Канцлер на мене гнівається, — сказав прокурор. — Мені це з біса неприємно.
— Гаразд, — сказав Мандрівець. — Я йому це перекажу.
— Жарти жартами, — сказав прокурор, — але якби ти закинув слівце...
— Ти у нас розумака, — сказав Мандрівець голосом Канцлера. — Спробую.
— Процесом він принаймні задоволений?
— Звідкіля я знаю! Я щойно приїхав.
— От і дізнайся... Я що стосується твого... як ти його назвав? Дай-но я запишу...
— Мак Сим.
— Так... Відносно нього я завтра ж.
— Бувай здоровий, — сказав Мандрівець і вийшов.
Прокурор похмуро глянув йому услід. "Авжеж, можна лише позаздрити. От становище у чоловіка! Єдиний, від кого залежить захист. Пізно шкодувати, але, мабуть, варто було з ним зблизитися. Проте як з ним зблизишся? Йому нічого не потрібно, він і так найбільше цабе, всі ми від нього залежимо, всі ми на нього молимося... Ех, узяти б такого чоловіка за горло — як би це було ловко! Коли б він бодай чого-небудь хотів! А то ось, будь ласка — каторжник йому потрібний, коштовність яка... Ментограми, бачте, у нього цікаві... Взагалі-то каторжник цей — горець, а Канцлер останнім часом щось часто говорить про гори. Можливо, варто походити коло цього... Як там ще з війною вийде, а Канцлер є Канцлер... Масаракш, працювати однаково сьогодні неможливо..." Він сказав у мікрофон:
— Кох, що у вас є по засудженому Симу? — Він раптом згадав: — Ви, здається, готували по ньому якусь компіляцію...
— Так точно, ваше превосходительство, — прошелестів референт. — Я мав честь звернути увагу вашого...
— Давайте сюди. І принесіть ще води.
Він поклав навушник, і тої ж миті в дверях з'явився невідчутний, мов тінь, референт. Перед прокурором лягла на стіл товста тека, тихенько дзеленькнуло скло, булькнула вода, і біля теки виникла повна склянка. Прокурор відсьорбнув, роздивляючись теку.
"Витяг зі справи Мака Сима (Максима Каммерера). Підготував референт Кох". "Товстелезна яка, нічого собі витяг..." Він розкрив теку і взяв першу пачку зброшурованих аркушиків.
Свідчення ротмістра Тоота... Зізнання підсудного Гаала... Крокі якогось прикордонного району за Блакитною Змією... "Іншого одягу на ньому не було. Мова видалася мені розбірливою, але цілком незрозумілою. Спроба заговорити з ним по-хонтійськи виявилася марною..." Ох уже ці мені прикордонні ротмістри! Хонтійський шпигун на південному кордоні... "Малюнки, виконані затриманим, видалися мені майстерними і дивовижними..." Ну, за Блакитною Змією багато дивовижного. На жаль. І обставини появи цього Сима не дуже вирізняються на тлі інших тамтешніх обставин. Хоча, звісно... Але подивимося...
Прокурор відклав пачку, вибрав дві великі ягідки, поклав до рота і взяв наступний аркушик. "Висновок експертної комісії у складі співробітників Інституту тканин та одягу... "Ми, що нижче підписалися..." Гм... так... так... "...обстежили всіма приступними нам лабораторними методами тканину предмета одягу, надісланого нам з Департаменту юстиції ("Нісенітниця якась")... і дійшли такого висновку: 1. Вказаний предмет являє собою короткі штани четвертого розміру другого зросту, що можуть бути використані для носіння як чоловіками, так і жінками; 2. Крій штанів не може бути зарахований до якого-небудь відомого стандарту і не може, власне, називатися кроєм, оскільки штани не пошиті, а виготовлені якимсь невідомим нам способом; 3. Штани виготовлені з м'якої пружної тканини сріблястого кольору, яка, власне, не може називатися тканиною, оскільки навіть мікроскопічне дослідження не виявило в ній структури. Матеріал цей не горить, не змочується і вирізняється надзвичайною тривкістю на розрив. Хімічний аналіз..." Дивні штани. Треба розуміти, що це його штани... Прокурор узяв тонко загострений олівець і написав на берегах аркушика: "Референтові. Чому не подаєте супровідного пояснення? Чиї штани? Звідки штани?" Так... А висновки? Формули... Знову формули... Масаракш, знову формули... Ага! "...Технологія не відома ні в нашій країні, ні в інших цивілізованих державах (за довоєнними даними)".