І далі вже Рівера видив не бачив. Його збираються обшахрати. Він знову збив Денні і стояв спочивав, опустивши руки. Робертс підвівся.
— Готовий, — промовив він. — А ти марш у свій куток.
Говорив він владно, як часто був звертався до Рівери на
тренуваннях. Та Рівера тільки глипнув на нього чортом і чекав, поки зведеться Денні. Під час хвилинної перерви Неллі, імпресаріо, підійшов до Рівериного кутка й заговорив.
— Кинь ці свої бісівські вибрики, — прохрипів він якимось деренчливим голосом. — Мусиш піддатися, Ріверо. Ти тільки тримайся мене, і я забезпечу твоє майбутнє. Я тобі дам побити Денні іншим разом. Але тут ти повинен піддатися.
Очима Рівера показав, що чує, однак не подав ні знаку згоди ані незгоди.
— Ти ж чого мовчиш? — злостиво поспитався Неллі.
— Все одно ти програєш, — докинув і собі Спайдер Хегерті. — Суддя відбере в тебе перемогу. Послухайся Неллі, піддайся.
— Піддайся, хлопчику, — благально вмовляв його Неллі, — і я пропхаю тебе в чемпіонат.
Рівера — ні пари з уст.
— От їй же бо, що пропхаю, хлопчику.
З ударом гонга Рівера відчув щось недобре. Зала нічого не помічала. Хоча б що то було, воно крилося тут, на рингу; під самим боком у Рівери. До Денні наче повернулася колишня його самовпевненість. Рішучість його натиску злякала Ріверу. Кувалось якийсь підступ. Денні наскакував, а Рівера ухилявся від сутички. Він бокував, уникаючи небезпеки. Супротивник набивався на клінч. Це якимось побитом було необхідно для його задуму. Рівера відступав і кружляв, та він знав, що рано чи пізно йому не минути клінчу й наготовленого підступу. З безвиході він вирішив сам його викликати. За наступного наскоку Денні він удав, ніби йде на клінч. Але в останню мить, вже як тіла їхні мали зітнутися, Рівера спритно відсахнувся. І тої ж миті в кутку Денні зарепетували:
— Порушення правил!
Рівера пошив їх у дурні. Суддя завагався, непевний, як бути. Вирок, що вже крутився в нього на язиці, так і не було виголошено, бо десь із гальорки звереснув пронизливий хлоп’ячий голос:
— Пальці знати!
Денні відкрито лайнувся на Ріверу і далі притискав його, а Рівера відтанцьовував геть. До того ж він постановив собі не бити більше в тулуб. Цим він зрікався половини своїх шансів на перемогу, але він знав, що як має перемогти взагалі, то тільки дальнім боєм. За найменшої слушної нагоди його звинуватять у порушенні правил. ' Денні плюнув на всяку обережність. Протягом двох раундів він уганяв за хлопцем, що не важився зійтися з ним близько, і гамселив його. Рівері діставалося раз по раз; він десятками приймав удари, тільки б уникнути згубного клінчу. Під час цієї неповторної атаки Денні в залі посхоплювалися на ноги і мало не казилися. їм було невтямки, що до чого. Вони бачили тільки, що їхній фаворит здобуває нарешті перемогу.
— Ти чого не б’єшся? — гнівно допоминались вони в Рівери. — Ти, жовтопуз! Жовтопуз! Відкрийся, всявко! Відкрийся! Добий його, Денні! Добий! Він у тебе в руках! Добий його!
Рівера був там єдиною без винятку спокійною людиною. Кров і темперамент він мав найзапальніші на всю ту залу; але він пройшов крізь таке незмірно гарячіше пекло, що ці хвилі колективного шалу, яким надривалися десять тисяч горлянок, були для нього не страшніші за оксамитову прохолоду літнього надвечір’я.
До сімнадцятого раунду не вгавали ті щільні наскоки Денні. Ось під важенним ударом Рівера поник і ніби зів’яв. Руки йому пообвисали безживно, сам він заточився назад. Оце ж та нагода, вирішив Денні. Аж он коли він запопав хлопчиська. Так Рівера оманою приспав пильність супротивника і завдав йому замашного удару в зуби. Денні гримнув об поміст. Коли він підвівся, Рівера звалив його, рубнувши правою в шию і щелепу. Тричі він повторив цей удар. Жоден суддя не зважився б тут закинути Рівері порушення правил.
— Біле, та ж Біле! — благально вдався Келлі до судді.
— А що я вдію? — скрушно озвався той. — Він не дає мені зачіпки.
Немилосердно потовчений, Денні, проте, по-геройському зводився знов і знов. Келлі та інші попід рингом почали гукати на поліцію, щоб спинити побоїще, хоч у кутку Денні відмовлялися викинути рушник на знак поразки. Рівера бачив, як опецькуватий капітан поліції вайлувато лаштується пролізти крізь канати, і не розумів гаразд, для чого то. Грінго в цьому спорті мають стільки всякого ошуканства! Денні саме навстоячки п’яно й безпорадно хилитався перед ним. Суддя й капітан, обоє вже сягали по Ріверу, коли той садонув увостаннє. Припиняти матч потреби не було, бо Денні більше не підвівся.
— Рахуйте! — хрипко гукнув Рівера до судді.
І коли рахунок дійшов кінця, секунданти згребли Денні й Відволокли в його куток.
— Хто переможець? — кинув Рівера судді.
Той знехотя взяв його за руку і підніс її догори.
Ніхто не вітав Ріверу. Самотою пройшов він у овій куток, де секунданти досі не поставили йому стільчика. Прихилившись спиною до канатів, він з ненавистю зирнув на них, майнув поглядом далі навколо, доки не охопив усі ті десять тисяч грінго. Коліна йому тремтіли, і він схлипував від знемоги. Перед очима в нього нудотливо колихались і пливли обертом осоружні обличчя. І тут йому сяйнуло: це ж гвинтівки. Він здобув їх. Революція не загине.