Народний Малахій

Сторінка 15 з 16

Куліш Микола

5

О л я привела М а л а х і я. Ще з порога гукнула:

— І я з гостем, та ще з яким!..

Дівчата й гості привітали Олю оплесками, вигуками "ура". Музика вдарив туш.

М а л а х і й

(ставши на сходах)

— Аж ось де визнали!.. (Велично вклонився). Вітаємо наших вірноподаних!..

А п о л і н а р а

(до Олі)

— Це, здається, Мирин, Любчин...

О л я

— Батько.

А п о л і н а р а

— Навіщо, Олю!.. Щоб розтривожити сердешне дитя!.. Навіщо драма!

О л я

— Де вона?

А п о л і н а р а

— Ша! Їй голова заболіла. Спить.

О л я

(заглянула в кабінетик)

— Миро, ти спиш?.. Спить! (Підійшла до Малахія). Що дорожче, наркоме, батько чи сон?

М а л а х і й

— Сон, якщо він по роботі.

О л я

(криво всміхнулась)

— Ну да ж, по роботі. Вибачте, я піду передягнуся, а то змокла (до всіх). Дощ надворі.

6

З розгону ввійшов іще гість:

— Здорово, контрреволюціє!

А п о л і н а р а

(зраділа і разом занепокоїлась)

— Боже мій! Дівоньки! Дивіться, хто прийшов...

Дівчата (до нового гостя)

— А-а! О-о!.. Наше "ніколи" прийшло.

Г і с т ь

(подивився на годинника)

— Ото! П'ятнадцять за першу. Поїзд о другій. Ще треба телеграму вдарити... Так! Пляшку пива мені, дві пляшки вина і цукерок дівчаткам — мерщій!

А п о л і н а р а

— Може б, повечеряли б, милий...

Г і с т ь

— Ніколи! Ніколи! Де Мира?

Д і в ч а т а

— Миро! Миро! До тебе "ніколи" прийшов.

А п о л і н а р а

(ще гірш занепокоїлась)

— Ша! Піяно, дівоньки... (До гостя благально). Може б, ви сьогодні другу собі подруженьку вибрали.

Г і с т ь

— Ніколи, контрреволюціє! Я на п'ять хвилин.

А п о л і н а р а

— Вона хвора.

— На що саме?

— Їй голова болить.

— Дурниці!

А п о л і н а р а

— Милий, драма буде...

Г і с т ь

— Ніколи!.. Миро! Можна? (Пішов у чуланчик).

М а л а х і й

(до Аполінари)

— Хто він такий?

А п о л і н а р а

— Знакомий наш... Що веселий, а добрий...

М а л а х і й

— До кого пішов?

А п о л і н а р а

— Я й сама не знаю... Бачте, я харчую їх, себто — приходять їсти, тут і спочивають, а котора, то й з гостем... Хіба вглядиш? Клопоту з ними та клопоту... Може, горілоньки з дощу або пива?

М а л а х і й

— Я вам забороняю продавати любов у коробках!

— Яку любов?

— У коробках, кажу! Хіба не бачу — нагородили коробок на кохання, немов клозетиків. Де місяць? Де зорі, питаю? Де квіти? (Вийняв з кишені якусь саморобну дудку, задудів). Всім, всім, всім декреті Однині забороняємо купувати й продавати законсервовану в дерев'яних, тим паче у фанерних коробках любов... Ні, не так. Щоб не зламати принципів нашої економполітики, тимчасово дозволяємо купувати й продавати любов, тільки не в коробках, не законсервовану, а при місяцю, при зорях вночі, на траві, на квітах. Коли ж закортить кому вдень, то здебільшого там, де дзвонить у розгонах сонце і гудуть золоті бджілки, вдак: дз-з-з... Нармахнар. (Подумав). Перший.

7

Убігла Л ю б у н я.

За нею гість

Г і с т ь

— Куди ти? Мені ж ніколи. Мирко!

Л ю б у н я

— Папонькин голосі Пустіть!.. Папонька милий мій, любий, дорогий, золотий!.. (Поцілувала йому руки). Насилу, насилу я вас знайшла.

8

Ускочила О л я, набігли дівчата, підійшли. хитаючись, гості.

О л я

— Це а тобі його знайшла.

А г а п і я

— А мені приснилось: ангол у сопілку золотую грає... Коли гульк — аж це Любонькин батенько.

Д і в ч а т а

— Справді, батько?

— Миро! Це твій батько?

М а л а х і й

— Я не батько. Я народний М а л а х і й. Та невже ж не читали першого декрету? Зрікся родинного стану...

Гість подивився на годинника, махнув рукою й побіг.

Л ю б у н я

— Папонька любий! Ви не дивіться, що я така, що я в таких нарядах...

М а л а х і й

— Зрікся родинного стану, кажу.

— Простіть мене, папонько! Це я не навсправжки. Це я, щоб одшукати вас, копійку заробляла...

А г а п і я

— Простіть її за блуд, і Бог вам ще не такі гріхи відпустить...

Оля не спускала з Малахія очей.

Л ю б у н я

— Зараз приїде Ванько, ми сядемо, папонько, і до вокзалу... У мене є гроші, аж п'ятдесят три рублі. Квитки я куплю з плацкартами, ситра в дорогу, пома-ранчів. Ви ляжете, папонько, спочинете, любий мій, а вже сивенький...

М а л а х і й

(одійшовши)

— Кажу, нема папоньки!.. І кума нема! Є народний М а л а х і й нарком! Нармахнар! П е р ш и й!

Л ю б у н я

— Що ж мені тепер?

О л я

(до Малахія)

— Що ж вона тепер робитиме, гей лихо ви, пеня народна!

М а л а х і й

— Запалюйте огнища універсального кохання на вулицях ваших городів, грійте потомлених: в голубих моїх країнах вам за це спорудять пам'ятники...

Л ю б у н я

— Як же мені тепер?

О л я

— Попросимо, щоб він іще одну голубу брехеньку розказав, і знаєш про кого?.. Про милих, що вернуться до нас зимою вночі. Ха-ха-ха. Скільки їх, милих, вже зо мною спало, що ж як доведеться приймати та гріти з походу, то ще задавлять... Музико! Колечко!

Любуня, як хвора, поточилася в чуланчик. Дівчата й гості підхопили Олю:

— Браво! Браво!

— Колечко!

— Оля колечко співа.

О л я

(в супроводі музики заспівала)

Потеряла я колечко,

потеряла я любов,

через етоє колечко

буду плакать день і ночь.

Міл уєхал, меня бросіл,

ще й малютку на руках,

як згляну я на малютку,

так сльозами і заллюсь —

через тебя, моя малютка,

пойду в море утоплюсь.

М а л а х і й

(зійшов на східці)

— Алло, алло!.. Перекажіть радіом всім, всім, всім на Україні сущим — людям, тополям, вербам нашим, степам, і ярам, і зорям на небі.

О л я

Довго русою косою

Трепетала по волнє,

Правой рученькой махала:

Прощай, миленький, прощай!

М а л а х і й

(самотньо)

— Перекажіть, що народний М а л а х і й вже сумує, і срібна сльоза повзе з сивого уса та й капа в голубе море. Як це трагічно: на голубих мріях сумує...

Його оточили дівчата і гості. Сміялися. Танцювали.

І от в цей момент крикнула А г а п і я:

— Любина завісилась!

А п о л і н а р а

— Завісилась!

Д і в ч а т а

(заглянули в чуланчик)

— Завісилась!

— Завісилась!.. Мирка!.. Їй-богу!

Знялась тривога. Гості, дівчата кинулись врозтіч. східцями в двері.

А г а п і я

(до Малахія)

— Ваша донечка завісилась!

М а л а х і й

— Не тривожтесь, вірноподанко, вона не завісилась, а потонула в морі... Більш точно — в голубому морі...

9

Оля

(вийшла з чуланчика)

— Зняла... Вона вже мертва... (До Малахія). Чуєтеї Це ж ви її довели... до смерті!