– Що б ви там не написали, не осоромте мене.
Посередник кивнув, поклав гроші в кишеню, на хвилю замислився і написав: "Помер через перелом хребта, який одержав, намагаючись уникнути неминучої смерті від руки свого Мисливця, містера Лувейна Добрея".
Нічого особливого, але цього було досить, аби Лувейн одержав стандартне підтвердження успішного Полювання. І належну винагороду він теж одержить. Але до свого помешкання він повернувся повністю розбитий і відчуваючи відразу до самого себе. Джекінс кудись повіялась. Він сидів у напівтемній вітальні і сумно розмірковував. Як же ти міг не поцілити ні разу з чотирнадцяти пострілів?
Ввімкнув телевізор, аби послухати новини Полювання. Гордон Філакіс, ведучий "Мисливського Шоу" саме робив огляд сьогоднішніх Убивств. Дійшовши до Лувейнового, він сказав: "Через те, що Жертва посковзнулася, ніхто не помітив, як посковзнувся Лувейн Добрей. Може, наступного разу Жертва не буде такою послужливою".
З боку Філакіса то була величезна підлість, і Лувейн розлючено вимкнув телевізор. Чорт забирай, він почувався не гірше, ніж звичайно. Навіть краще. Просто йому не везе. Він вирішив, що своїм наступним Полюванням раз і назавжди доведе, чого вартий. Наступного разу його Вбивство вирізнятиме незрівнянний стиль. Він усе розрахує, аби не помилитися. Найме найкращого Наводчика. Питання ляше в тому, щоб знайти підходящу Жертву.
22
Іспити для Мисливців відбувалися щодня з дев'ятої до четвертої години у Відділенні Мисливської Академії, невисокому бетонному будинку в її дворі. Нора наполягла на тому, щоб провести Гарольда аж до входу.
– Слухай, Гарольде, – казала вона, – чи ти певен, що тобі цього хочеться? Якщо вже ти пройдеш іспити, ти – Мисливець, і вороття бути не може. За кілька днів комп'ютер надішле тобі ім'я твого першого супротивника. Вони не дозволять тобі залишити острів, доки ти його не вб'єш, або він... сам знаєш.
– Все я знаю, Норо, – відказав Гарольд. – Я прибув сюди полювати й заробляти гроші, і саме цим збираюся зайнятися.
– В мене тут є кілька друзів. Упевнена, мені вдасться знайти тобі місце буфетника. Непогані чайові дають. У тебе все вийде.
Гарольд похитав головою:
– Не для того я стільки сюди добирався, аби працювати в буфеті.
– Я не хочу, щоб тебе вбили! – кинулась вона до нього. В її синіх очах блищали сльози. Він обійняв її, а тоді відступив назад.
– Краще чекай мене вдома. Коли все скінчиться, я одразу повернусь. Сьогодні ми йдемо на прийом.
– На який?
– Альбані сказав, Ювілейний бал Мисливців. Начебто щось дуже-дуже цікаве.
– Ювілейний бал? То ж найбільша подія року! О, Гарольде, як чудово! Але мені нічого одягти.
– Що-небудь знайдеш. Побачимося пізніше.
Ніжно поцілувавши дівчину, Гарольд зайшов до будинку.
Службовець, якийсь містер Бакстер, допоміг йому заповнити папери. Бак стер, величезний огрядний дядько, неначе збирався розродитися кавуном. В нього було чорне кучеряве волосся, на носі поблискували окуляри в тонкій оправі. Коли Гарольд закінчив писати, він провів його крізь двері з написом "Іспити Мисливців", і далі коридором до великої кімнати, залитої флуоресцентним світлом ламп, що розташовувалися на стелі. В дальньому кінці кімнати були яскраво пофарбовані двері з написом "Вхід до кімнати жахів".
– Тобі туди, – показав Бакстер. – Проходь крізь двері і йди коридорами. Рухатись можна лише в одному напрямку, не загубишся. Та якщо вже ти підеш, то назад повертатись не можна.
– А що я маю там робити?
– Що завгодно, аби себе захистити. Тобі знадобиться ось це, – з ящика біля стіни він вийняв кувалду з довгою ручкою і простиг її Гарольду.
– Я тебе зустріну біля виходу, якщо з тобою, звісно, нічого не трапиться. Гарольд кивнув на знак згоди, зважив у руці кувалду й подивився на двері.
– А що там відбувається?
– Різноманітні речі. Більше мені не дозволено пояснювати.
– І це єдина зброя, якою мені дозволяється користуватися?
– Правильно.
– А коли я одержу завдаток?
– Одразу після іспиту. Якщо під час нього ти будеш поранений, але не настільки, щоб тебе не можна було полагодити, будуть оплачені і витрати на лікування. Якщо ти загинеш, гроші перейдуть до особи, яку ти зазначив в анкеті як спадкоємця.
Своєю спадкоємицею Гарольд назвав Нору.
– Як часто люди вмирають під час іспитів? – поцікавився він.
– Так часто, як нам треба, – відповів містер Бакстер.
– Пробачте, не зрозумів?..
– Як треба за статистикою, я маю на увазі. Ми не розглядаємо окремі іспити.
– Тоді що ви розумієте під статистикою?
– Тобі слід було б прочитати брошуру, – сказав Бакстер. – Рада Мисливського Світу встановлює кількість Мисливців і Жертв, які можуть одночасно протистояти одні одним у місті. Якщо дозволити полювати в один і той самий час надто великій кількості людей, почнеться непоправний хаос. Отож міняючи ступінь складності Іспиту, ми контролюємо кількість гравців в залежності від збільшення або зменшення попиту на Мисливців.
– Начебто зрозумів, – сказав Гарольд. – А який ступінь складності зараз?
– Нуль, сімсот двадцять п'ять тисячних.
– Високий?
– Не такий, як три роки тому.
– Це добре.
– Але вищий, ніж у будь-якому році з тих пір. Тебе записуватимуть на відеоплівку, до речі. Якщо все буде гаразд, побачиш власну виставу в сьогоднішньому випуску вечірніх новин. А тепер давай.
Гарольд зайшов до "Кімнати жахів".
Постояв трохи в проході, аби очі звикли до темряви. Двері, клацнувши, зачинилися в нього за спиною. Він сперся на них. Замикалися вони автоматично. Так він і думав.
Звідкись зі стелі долинало гудіння камер. Стіни трохи світилися в темряві. Коридор тягся ще десь на десяток футів, а тоді різко повертав ліворуч. Почулося чиєсь гиготіння. То був скрипучий сміх: записаний.
Він рушив уперед, міцно стискаючи кувалду. Чом йому дали саме її?
Десь ізгори в нього за спиною почулося хлопання крил, і Гарольд крутнувсь на місці, інстинктивно втягуючи голову. Повз нього пролетіло якесь створіння з короткими широкими крилами і довгим дзьобом, воно зробило круг і знов готувалося до нападу. Він встиг зауважити, що то був якийсь механічний птах з червоними мигаючими очима й сталевим дзьобом і кігтями. Хижий, але незграбний. Він збив його кувалдою і розтоптав ногами. Чути було, як дзенькають потрощені деталі.