— Побачимо,— відповів Лопес.— У всякому разі, зараз я зайнятий іншим: мій підрозділ народного ополчення вирушає на Сьєрру. Але ти будь спокійний, це станеться!
Шейд подув, розганяючи дим своєї люльки:
— Якби ти знав, любий друже Лопес, як мені остогидли люди!
— Зараз не зовсім слушний момент для цього...
— Не забувай, що позавчора я побував у Бургосі... І там, на жаль, було так само. Так само... Убогі сіромахи браталися з військами...
— А тут, друзяко, війська братаються з убогими сіромахами.
— А в ресторанах великих готелів справжні графині пили із селянами-монархістами в беретах і ковдрах через плече...
— І селяни йшли помирати за графинь, а графиням і на думку не спадало померти за селян; передусім будь точним.
— І вони плювалися, коли чули слово "республіка" або "профспілка", жалюгідні телепні... Я бачив одного священика з рушницею; він був певен, що боронить свою віру; а в іншому кварталі — сліпого. Він мав на очах нову пов'язку. А на цій пов'язці написали фіолетовим чорнилом: "Хай живе цар Христос!" К Либонь, і цей вважав себе добровольцем.
— Але ж він був сліпий!
Знову, як завжди, коли гучномовець голосом черевомовця кричав: "Увага!" — довкола западала тиша.
"Говорить Барселона. Зараз ви почуєте виступ генерала Годеда".
1 Фашистське гасло на честь генерала Франко.
2*
35
Всі знали, що генерал Годед керівник барселонських фашистів і командував заколотними військами. Здавалося, тиша розлилася до самісіньких околиць Мадріда.
"Говорить генерал Годед,— озвався втомлений, байдужий, але сповнений гідності голос.— Я звертаюся до іспанського народу, щоб заявити, що доля обернулася проти мене, я в полоні. Я кажу це для того, щоб усі ті, хто не хоче вести далі боротьбу, вважали себе вільними від будь-яких зобов'язань стосовно мене".
Це нагадувало заяву переможеного 1934 року Компані-са 1. Над нічним містом пролунали тріумфальні крикп.
— Це підтверджує те, що я тільки-но хотів сказати,— вів далі Лопес і на радощах одним духом випорожнив склянку.— Коли я різьбив барельєфи, які ти називаєш моїми скіфськими штучками, в мене не було каменя. Добрий камінь коштує недешево; одначе на кладовищах його дуже багато. Отож уночі я обкрадав кладовища. Всі мої скульптури тоді були вирізьблені з цієї "вічної скорботи"; отак я і покинув діорит. Тепер масштаби будуть куди більші. Іспанія — повне каміння кладовище, з нього ми робитимемо скульптуру, розумієш, друзяко!
Чоловіки й жінки несли вузлики, загорнені в чорний люстрин; літня жінка тримала настінний годинник, одне хлоп'я — валізу, інше — пару черевиків. Усі співали. За кілька кроків позад них чоловік тяг ручний візок, навантажений усяким мотлохом; він із запізненням підтягував співакам. Якийсь молодик, збуджено махаючи руками, наче крилами вітряка, зупипив їх, щоб сфотографувати. То був журналіст, він тримав у руках фотоапарат з магнієм.
— Куди це вони переїздять? — запитав Шейд, насуваючи на чоло свого малого капелюха.— Бояться, що їх обстріляють снарядами?
Лопес підвів очі. Він уперше подивився на Шейда спокійно й без пози.
— Хіба ти не знаєш, що в Іспанії багато ломбардів? Сьогодні уряд наказав відчинити їх і видати всі застави без викупу. Прийшли всі злидарі Мадріда, але зауваж — пе те, щоб кинулися, зовсім ні, вони сходилися навіть дуже повільно (либонь, не повірили). Тепер вони повертаються зі своїми перинами, годинниковими ланцюжками, швацькими машинками... Це ніч бідняків...
Шейд мав п'ятдесят років. Після довгих митарств (убогості в Америці, тривалої недуги й смерті коханої жінки) то-
1 Луїс Компапіс (1883—1940) — адвокат і політик, що до пародиого повстання в Каталонії 1934 р. був головою каталонського парламенту.
йор він надавав значення лише тому, що називав ідіотизмом або звірством, цебто основному в житті: болю, любові, приниженню, невинності. По вулиці спускалися гуртики людей, штовхаючи поперед себе ручні візки, звідки стирчали ніжки стільців; слідом за ними йшли інші з настінними годинниками: і думка про мадрідські ломбарди, відчинені вночі для всіх бідняків, про цю юрму, що несе в злиденні квартали повернуті їй застави, вперше допомогла зрозуміти Шейду, що революція може означати для людеіі.
Назустріч фашистським машинам з кулеметами, що летіли по темних вулицях, мчали реквізовані автомобілі республіканців, а над ними — невмовчпе "Баїисі", що лунало то тихіше, то гучніше, то виразно, то перозбірливо, воно пов'язувало піч і людей у братерському єднанні, що здавалося ще суворішим через майбутній бій: фашисти наближалися до Сьсрри.
II
Розділ перший
Початок серпня
Добровольці інтернаціональної ескадрильї, які заповнили бар,— за винятком тих, хто був у комбінезоні із застібкою-блискавкою, що став формою бійців народного ополчення,— з розстебнутим комірцем, під гарячим сонцем іспанського серпня здавалися курортниками, які тільки-но повернулися з морського узбережжя. Поки що в бій ходили тільки льотчики пасажирських літаків, кулеметники, що раніше билися в Китаї або в Марокко, всі інші — а добровольці прибували щодня — ще чекали свого випробування.
Посеред колишнього мадрідського цивільного аеродрому виблискував алюмінієвою обшивкою тримоторний "юнкере", захоплений республіканцями (його льотчик, повіривши переданому по радіо із Севільї повідомленню про взяття Мадріда, приземлився).
Щонайменше двадцять сигарет спалахнули водночас. Ка-муччіні, секретар ескадрильї, сказав: — У "В" на дві години з чвертю...
Це означало, що у важкого бомбардувальника "В" є пального на дві години з чвертю; отож усі — і Леклерк, який сидів ио-мавпячому на стойці, і оті із суворим виглядом чоловіки, що обговорювали можливі вдосконалення кулемета,— добре знали, що відтоді, як літак з їхніми товаришами вилетів у бік Сьєрри, минуло дві години п'ять хвилин.
У барі дим від сигарет уже не здіймався довгими спіралями, а клубочпвся цілими хмарками. Всі дивилися крізь кольорові шибки вікон на гребінь пагорбів.
Сьогодні або завтра — але дуже скоро — вперше один з літаків не повернеться. Кожен знав, що його смерть для товаришів, які чекають, буде тільки димом нервово викурених сигарет, у якому б'ється надія, наче людина, що задихається.