Фашисти летіли назустріч трьом бомбардувальникам; вони відхилилися ліворуч, мабуть, вир ішивши спочатку атакувати тільки одного. В небі — жодного республіканського винищувача.
Під літаками проносилися перепілки, вирушаючи в свій щорічний переліт.
Літак ліворуч вів Гарде.
Пюжоль, перший пілот, закінчував роздавати через Саїді жувальну гумку з нагоди торжества. Пюжоль продовжував традиції Леклерка: в нього була поголена лише одна щока (наслідок сентиментальної обіцянки), на голові — бриль садівника, прикрашений яскраво-червоним пір'ям; він одразу ж напнув його, тільки-но скінчилося бомбардування: йому двадцять чотири роки, ніс у нього трубкою, шарф ФАІ (до якої він не належав), одне слово, він майже відповідав уявленню фашистів про "червоних бандитів". Інші виглядали цілком нормально, якщо не рахувати панчіх, закручених у декого під шоломами, і маленької рушниці Гарде. Гарде рішуче, але непомітно підтримував дисципліну, необхідну для воєнних дій, проте допускав витребеньки, на зразок власної дерев'яної рушниці; Маньєн сам теж поблажливо ставився до всяких дивацтв, якщо вони пе заважали справі,— особливо коли йшлося про талісмани.
Гарде також зрозумів маневр німецьких літаків. Він бачив, що Маньєн веде обидва літаки під "Качку", щоб зосередити кулеметний вогонь, коли "Качку" атакуватимуть ворожі винищувачі. Гарде перевірив кулемети, став до передньої башти, ще раз подумав, що його нудить від "льюїсів", і повернув башту в бік "хейнкелів", які збільшувалися в точці прицілу.
Просвистіло кілька куль.
— Не журіться,— крикнув Гарде,— будуть ще й інші.
Пюжоль летів вісімкою. Вперше зустрічаючи лобову атаку, він бачив, як до нього на повній швидкості летять ворожі винищувачі, й відчував прикрість, яку відчуває кожен льотчик, коли веде важку й повільну машину назустріч атаці швидкохідних літаків. "Пелікани" знали, що найкращі республіканські винищувачі легко могли б збити ці літаки. Як завжди перед боєм, кожен відчув під собою порожнечу.
Скалі, наводячи кулемет, раптом помітив ліворуч важку бомбу: вона не впала під час бомбардування.
— Ось вони!
Маньєн добре розрахував відстань: "хейнкелі" не могли оточити "Качку". Два зверху два знизу, три збоку, вони збільшувалися доти, поки стало видно шоломи пілотів.
"Качка" здригнулася — її кулемети водночас відкрили вогонь. Протягом десяти секунд тривав пекельний гуркіт, тріск дерева, що його розчахують ворожі кулемети, й змигнула ціла мережа з трасуючих куль.
Гарде побачив, що один з нижніх "хейнкелів" прямовисно падає вниз, підбитий Скалі чи кулеметами інших бомбардувальників. Він знову відчув порожнечу. Міро, напів-розтуливши рот, відійшов від задньої башти; з його повислої руки, наче з лійки, текла в кабіну кров. Скалі виліз із башти й ліг; його черевик, здавалося, вибухнув.
— Перев'яжіть! — гарикнув Гарде, жбурляючи Міро похідну аптечку й стрибнув у башту.
Саїді став до його кулемета, а бомбардир — до кулемета Міро; пілотів, мабуть, не поранило. "Хейнкелі" поверталися.
Внизу їх більше не було: ті з них, які намагалися атакувати свічкою, опинилися під вогнем баштового кулемета, шести кулеметів "Марата" й бомбардувальника Мороса, чиї трасуючі кулі утворили під "Качкою" димове павзпгиння. Партнер збитого "хейнкеля" піднявся вище. Пюжоль летів на повпому газі, видовжуючи свої вісімки.
Знову трасуючі кулі, знову гуркіт, знову тріск дерева. Саїді мовчки залишив задню башту й прихилився біля Скалі, поряд з яким лежав Міро. "Хоч би вони не причепилися до нас ззаду, як маятники, замість того, щоб робити розвороти..." — подумав Гарде. В сутіні пробоїни від ворожих куль блищали, як язички полум'я. Лівий мотор перестав працювати. "Марат" і іспанський літак розташувалися обабіч "Качки". Пюжоль похилив у кабіні закривавлену голову, все ще в брилі садівника, закосиченому пір'ям:
— Вопи тікають!
"Хейнкелі" віддалялися. Гарде взяв бінокль: з півдня з'явилися республіканські винищувачі. Він вистрибнув з башти, розкрив аптечку, до якої ніхто не доторкнувся, перев'язав Міро (три кулі в лівій руці, одна в плечі — кулеметна черга) і Скалі (розривна куля влучила в ногу). Саїді поранило в праве стегно, але він не дуже страждав.
Гарде пройшов до пілота. Літак летів під кутом тридцять градусів на одному моторі. Ланглуа, другий пілот, показав пальцем на лічильник обертів: тисяча чотириста замість тисячі восьмисот. Невдовзі літак зможе тільки планерувати, а вони летіли назустріч Сніговій горі. Внизу із сільської хати цілком прямовисно підіймався спокійний дим.
Пюжоль, закривавлений, хоча поранений легко, всім тілом відчував руків'я керування, як інші відчували свої рани. Показання лічильника впало з тисячі двохсот до тисячі ста.
Літак летів зі швидкістю одного метра на секунду.
Внизу — відноги Снігової гори. Це означає впасти в ущелину, мов п'яна оса, що розбилась об стіну. Попереду хвиляста снігова поверхня. А що під нею?
У суцільній довколишній білииі вирізнялися криваві сліди ніг на підлозі кабіни. Пюжоль намагався вийти з хмари, набираючи висоту. Вони вийшли з неї, падаючи: вопи перебували за п'ятдесят метрів від гори. Земля кидалася пряма па них, але м'які хвилі снігу... Успішно провівши бомбардування й вислизнувши з-під обстрілу, їм тепер аж надто хотілося врятуватись.
— Бомба! — крикнув Гарде.
Якщо вона зараз знову не впаде, всі вони підірвуться. Саїді щомога наліг на обидва руків'я одразу. Бомба впала, і, мовби вона метнула землю до літака, всіх знизу обдало снігом.
Пюжоль зістрибнув із свого сидіння, раптом опинившись під голим небом. Оглух? Ні, це була тиша гір після гуркоту аварії, бо він почув каркання ворони й крики. Тепла кров повільно текла по його обличчю, проточуючи дірки в снігу перед його черевиками. Нічим, окрім як руками, витерти кров, що зліпила йому очі й крізь яку він невиразно розрізняв чорні чагарі, звідки долинали крики — хаос розбитих літаків.
Маньєну й Моросу вдалося повернутись. Із штабу повідомили по телефону на аеродром, що поранені перебувають у маленькому шпиталі в містечку Мора. Треба було оглянути літаки, які зможуть вилетіти тільки завтра. Маньєн віддав розпорядження й одразу ж поїхав. Слідом за ним виїхала санітарна карета.