Любов Яновська
НА СІНОЖАТІ
ЖАРТ НА ОДНУ ДІЮ
ДІЄВІ ЛЮДИ:
П р и к а ж ч и к – Йосип Іванович.
П р і с ь к а – дівка строкова.
Г а л я – дівка строкова
Тетяна – мати її.
М а к с и м – парубок строковий.
О п а н а с – батько Максимів.
Строкові: дівчата, парубки, чоловіки.
Староста, поняті, селяни.
Діється за наших часів.
ЯВА 1
Сіножать. Дівчата співають петрівчаних пісень, гребуть сіно. Прикажчик сидить на сіні ліворуч; праворуч, за лаштунками, парубки.
Дівчата (співають).
Та маленька нічка, —
Та петрівочка, —
Та не виспалася наша дівочка;
Цілу ніч не спала — по горі ходила,
По горі ходила — віночки робила.
Ой віночку білий та білесенький!
Та й до личенька та рівнесенький!
Ой віночку барвий та рожевий квіт, —
Ой чи було літо, а чи самий цвіт.
Ой чи було літо, а чи не було, —
Чогось воно мені не докучило.
П р и к а ж ч и к. Ануте, моторніше! Бачите, де сонце? Я піду до косарів, а ви тут не гуляйте; щоб скінчили гребовицю, поки повернуся. (Встає).
Д і в к а. І хто б там гуляв?
П р і с ь к а. Ідіть, ідіть, дядечку, — я за вас доглядатиму.
П р и к а ж ч и к. Доглядай тільки свого язика, то й робота буде.
П р і с ь к а. (перестає гребти). І таке, їй же Богу, вигадають: "доглядай свого язика"; неначе він заважає!.. Я ж за його грошей не беру: дурнісінько працює.
П р и к а ж ч и к. О! Тебе тільки зачепи! Греби вже, греби... (Надходить праворуч до парубків, що за лаштунками). Максиме!
М а к с и м (за лаштунками). Га?
П р и к а ж ч и к. Повертайся проворніше, а не "га".
П р і с ь к а. Адже ж він, дядечку, робить!
П р и к а ж ч и к. Я до тебе балакаю? Роби своє діло, та не тич носа до чужого проса. (До парубків). Максиме!
М а к с и м. Га?
П р и к а ж ч и к. Не гакай, щоб тебе гаком за ребра зачепило! Твоя копиця зразу перекинеться.
П р і с ь к а. Адже ж, дядечку, копиця рівна.
П р и к а ж ч и к. "Рі-вна!.." На тебе скидається.
П р і с ь к а. Якби-то на мене! Я — наче та тополя: рівна, гінка та висока.
П р и к а ж ч и к. Греби вже..,
П р і с ь к а (перестає знову гребти). Дядечку, адже я краща за Галину?
П р и к а ж ч и к. Відчепися. (До парубків). Максиме! Чуєш ти, ледащо, лежебоко, поправ копицю!
М а к с и м. Де?
П р и к а ж ч и к. Повилазило? Перша од краю. Поправ зразу, бо я тебе таки к бісовому батькові прожену.
П р і с ь к а. Дядечку, а дядечку! Вже час вам і до косарів іти, та й до Галі... гм... гм... довідатись...
П р и к а ж ч и к. А тобі зась! Я й сам знаю, куди мені йти.
П р і с ь к а. Не гнівайтеся-бо, дядечку! їй же Богу, я думала, що той "ледащо", "лежебока" — Максим отой — вам і памороки забив. І... проклятий-таки парубок: наче навмисне дратує: то копицю криво складе, то з Галиною забалакається...
Дівчата регочуться.
П р и к а ж ч и к (до дівчат). А ви, сороки, чого зуби скалите? Ось явам...
ЯВА 2
Ті ж і дядько строковий.
За лаштунками співають косарі:
Вийшли в поле косарі
Косить ранком, на зорі.
Ой нуте, косарі і т. ін.
Д я д ь к о. Де звелите, Йосипе Івановичу, займати постаті?
П р и к а ж ч и к. Зараз покажу. (Йде). Через тих собачих дівок завжди час згаїш: роботи катма, а балачок і на віз не вбереш.
ЯВА З
Дівчата самі.
П р і с ь к а (крадеться за прикажчиком, передражнює його, як він шкандибає, потім до дівчат). Тю-у, шалений! Чи ба, як пошкандибав? Вже зник за могилою. Кидаймо, сестрички, гребти, даймо сердешним грабелькам спочити. (Шпурляє свої граблі). Отут, мої голуб'ята, на свіжому сінці полежте!
Дівчата. Ай справді! (Кидають граблі).
П р і с ь к а (до парубків). Хлопці-хлоп'ята, малі жабенята, кидайте й ви свої вила та йдіть до гурту.
П а р у б к и (за коном).
Туман яром котиться,
Хлопцям гулять хочеться,
Ой лихо, лихо не біда,
Хлопцям гулять хочеться.
Виходять на кін.
ЯВА 4
Дівчата та парубки.
П р і с ь к а. А Максим де?
Парубок 1-й. Зостався докладати копицю — боїться Йосипа.
П р і с ь к а. От дурний! Максиме, йди зразу, бо, їй же Богу, вилаю... (Йде до Максима).
ЯВА 5
Без Пріськи.
Дівка 1-а. Та й боїться ж Максим того Йосипа!
Парубок 1-й. А спитать чого?
Дівка 1-а. Щоб не прогнав.
Парубок. Кат його не візьме — батько багатий.
Дівка 1-а. А Галя? Він-бо без неї й не дихне.
Парубок 1-й. А де це Галя, справді?
Дівка 1-а. Йосип навмисне одрізнив од гурту: послав пшеницю мити.
Парубок 1-й. Та й засіла вона йому в печінки...
Дівка 2-а. Кумедія з ним, та й годі. Вчора ми вечеряємо, а Йосип став на дверях, обіперся об одвірок та як витріщиться на Галю... Ми трохи, братця, галушками не подавились від реготу... Одно дивиться, одно дивиться, ані змигне.
Парубок 1-й. А Галя що?
Дівка 2-а. Довго не примічала, а потім як бликне на його, та як пошпурить ложкою! Реготу на всю кухню...
ЯВА 6
Ті ж, П р і с ь к а, Максим.
П р і с ь к а (показує на Максима). Ледве притягла.
М а к с и м. Забажалося мене побачить?
Дівка 1-а. Авжеж, як торішнього снігу.
Дівка 2-а. І охота тобі потурати отій рудій собаці. Та, бувши гобою, я йому б досі очі заплювала.
М а к с и м. Прожене, катюга!
П р і с ь к а. То що, як прожене? Невже тобі страшно залишити Галю з отим клишоногим? Та хай він перед нею барвінком постелеться, хай у оксамит одягнеться — вона однаково на його наплює. Велике цабе, як прикажчик, — такий самісінький наймит, як і ми! Тільки й різниці, що ми хороші, а в його гроші! (До Максима). Та чого ти так почервонів? Чи ба, як рак печений! Біжіть, дівчата, та зачерпніть хоч у шапку води — злиймо йому вид, щоб не палав так дуже...
Дівчата біжать по тикву, обливають Максима — той борониться.
П р і с ь к а (починає співати, за нею весь гурт).
Ой знати, знати, хто кого любе:
Стисне до серденька, ще й приголубе. (Двічі).
Ой знати, знати, в кого єсть дочки:
Втоптані стежечки через садочки. (Двічі).
Ом знати, знати, хто нежонатий:
Білеє личенько, як в паненяти. (Двічі).
Ой знати, знати, хто оженився:
Скорчився, зморщився, ще й зажурився. (Двічі).
ЯВА 7
Ті ж і Г а л я.
П р і с ь к а. Вже вправилася?
Г а л я. Дві четверті пшениці переточила і змила.
П р і с ь к а. Гаразд, що й поспішилася, бо тут як заходився Максим журитись за тобою, а Йосип і собі, так ми вже хотіли за попом бігти...
Г а л я. Ти вже як зверзеш, то й купи не держиться. (До всіх дівок). Чому це ви не гребете?