Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!
(Співає.)
Дивітеся, чоловіки,
Які в мене черевики.
Це ж мені панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи паніматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарні в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду !
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив мені черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкі,
За цілого п’ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарні в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зродуі
(Пританцьовує.)
Г о р п и н а. Ой веселі ж мої іменини! (Бере чарку в руки.) Даруй же. боже, щоб мої іменини щороку були такі веселі. Кумо Меропіє, чом ти не п'єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не присвятили тебе печерські ченці? Випий-бо, кумцю!
М е р о п і я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо). Ой лишечко моє! Ой гріх мій! Як же тут на Подолі грішно живуть! Що ж то скаже отець Модестій, як, борони боже,— довідається про це гріховне гульбище?
Г о р п и н а. Випивай-бо, кумо Меропіє! Не шепоти так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другі руки.
М е р о п і я. Ой, боюся гріха! Спокушають мене куми.
Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за своїм Печерським? Випийте, прошу вас. (Подає чарку.)
М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого боку). Ой боже мій! Согрішила я, багато нагрішила!.. Що ж то скаже преподобний отець Пахомій, як довідається про се гріховне зборище!
М е р о п і я (тихо). Що ж то скаже отець Модестій! Та він же накладе на мене покуту на місяць, як тільки признаюсь! Хіба не признаюсь: сама закаюсь пити...
М а г д а л и н а (тихо). Ой отче Пахоміє! Помолись за мене, грішну, бо не видержу. Куми спокушають, як ті чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомію. Що бог дасть, те й буде.
Г о р п и н а. Та пийте-бо, ви, черниці печорські! Що ви там нашіптуєте?
М е р о п і я й М а г д а л и н а. Та вже нігде дітись! Треба випити.
Г о р п и н а (тягне набік бублейницю). Чи знаєте, серце кумасю, що я сьогодня два празники справляю: іменини й заручини. Отой красунь, то жених моєї Оленки. Тільки, серце кумо, не кажіть нікому, бо, може, ще з того сватання весілля не буде. (Цілується.)
Б у б л е й н и ц я. Нікому, нікому й слова не скажу. Хіба ж я дурна чи навісна! Борони боже!
Г о р п и н а одходить.
Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набік.
Б у б л е й н и ц я (тихо). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний та язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тільки нікому, нікому не кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.
Б а ш м а ч н и ц я. Не скажу, не скажу нікому. Побий мене хрест святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.) Ой, серце кумо, що я чула!
М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!
Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тільки нікому не кажи, щоб ніхто не знав. Чуєш?
М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока, на хвості! Тільки ти та я знатимемо, а більш ніхто, ані душа. (Кличе Меропію.) Чи ви, кумо, знаєте, за що це ми п'ємо могорич?
М е р о п і я. Мабуть, за душу покійного Скавики Горпина справляє поминки.
М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.
М е р о п і я. Ой господи! А я думала, що це разом з іменинами й поминки, бо як прийшла в хату, то ніби ладаном запахло.
М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашої одежі пахне ладаном на всю хату; нікому ж не кажіть.
М е р о п і я (сумно). Про мене там! За всі. голови! Байдуже мені! (Меропія шепче на вухо сусіді, сусіда другій кумі і т. д.)
Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки! Сядьмо, куми, долі!
Б у б л е й н и ц я. І я затого не всиджу на стільці, аж коливаюсь. Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долі на килимі, щоб було не високо падати, бо Меропія вже коливається, як жид з богоміллям коло вікна.
П е д о р я стелить килим долі.
Б у б л е й н и ц я бере стільчик, ставить серед килима.
Б у б л е й н и ц я. Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо долі кругом вас.
Горпину садовлять на стільчику.
В с і сідають кругом неї.
Г о с т р о х в о с т и й скидає сюртука й собі сідає.
Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корніївно, наше сонце, а ми ваші ясні зорі.
Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякі зорі. Ясні зорі, та не всі..
В с і. Ви, імениннице, наше ясне сонце, а ми ваші зорі.
Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч місяцем.
В с і. Вам на небі нема місця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Г о р п и н а (з чаркою в руці). Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
В с і (співають).
І лід тріщить, і комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари мені порося,
Звари мені порося, щоб і юшка була!
І юшечка, і петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Г о р п и н а. Ой, не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропію до себе й цілує її.) Спасибі вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хліба-солі. Поки жива на світі, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирі.
М е р о п і я. Помоліться, Горпино Корніївно, за мене, грішницю; вже ж я сьогодня нагрішила, так нагрішила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить мені отець Модестій.
Г о с т р о х в о с т и й. І за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрішив, так нагрішив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю, й хто там прощає.
Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? Хто видав кривитись? Глядіть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Г о с т р о х в о с т и й. То й скубіть, та скубіть добре,— бо є за віщо поскубти. Патли добрі.
Г о р п и н а. Розтривожили ви мене піснями. Плачу я, що мене моя рідня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони мені щастя-долі, коли не прийшли покуштувати моєї хліба-солі. Ой господи! Ота мені Євфросинка... Та що й казати... коли вона мені небога. Гріх мені осуждати, та ще й свою родину.