А тому, приміщуючи мене наніч в окремій, майже порожній кімнаті, мої гостителі пояснили мені загальну ситуацію їх люксусового мешкання і щоб ^забезпечити мене від можливих атак тих недобитих нічних агресорів, вони поставили мос ліжко посеред кімнати і обсипали його довкруги якимсь смертельним порошком, спорудивши оборонний вал на зразок старовинних фортець.
Одначе і ці розпачливі заходи не дали бажаного ефекту. Харківські клопи вийнятково винахідливі. Коли їм заступили дорогу наземних рейдів непрохідним валом лінії Мажіно, вони негайно з піхоти переключились на летунство і почали бомбардувати мене від стелі, з повітря, на подобу японських каміказі. Що примушувало мене постійно зводити тривогу, світити світло й починати розшуки за тими вредними диверсантами. І бути весь час у стані воєнного поготівля. Марнуючи призначений для відпочинку час.
Та не дивлячись на це, перебування у цій гостинній родині було для мене приємне, і цікаве, і корисне, і повчальне. Отаборившись тут у самому центрі міста (не пригадую вже вулиці), я почав завзятющу диверсію на Харків. Доля дозволила мені так небагато для цього днів, що я мусів використати їх до останньої секунди. Першого дня я віднайшов Бернарда Паєра і ми зустрілися в одному ресторані, де познайомились і обговорили всі наші видавничі справи. Цікава, великої інтелігенції й культури людина. Він прибув сюди просто з окупованої Франції і його завданням було спостерігати й робити оцінку загального психологічного наставлення окупованої території. Бачити зблизька людей і намагатися зрозуміти їх мораль, силу духа і спроможності інтелекту, їдучи сюди, він мав приблизне уявлення про якість тутешнього суспільства. Сирі, недоформлені інтелекти, з яких можна ліпити, як з воску, різні проекції різних плянувань і різних задумів, але приїхавши сюди, він мусів в де чому свою думку змінити. Це суспільство, це вислід розпочатого і ще не скінченого цезаристичного, імперіяльного формування, а це значило кінець політики глузду і політики капіталу. Бо "як тільки приходить епоха імперіяльности, тоді вже нема більше політичних проблем. Народ живе потенціяльно і справляється з ситуацією, яка вже існує, силами, які ще має", — каже про це Освальд Шпенглер. Починає переважати сила крови, сила тіла — шлунок, секс, насолода. Мораль переходить в амораль, принцип й засади в спекуляцію.
Чи положення в Харкові відповідало такій ситуації?
Тут люди говорять імперіяльною мовою з цезаристичними тенденціями, але вони не конче намагатимуться бути росіянами. Вони можуть так само легко стати німцями, англійцями, американцями. Село поза Харковом ще, можливо, хотіло б вернутися до України, але Харків уже загубив ці амбіції і став "всьо равно", "Убі патрія, убі бене". Деякий час його підогрі-вала прігмха "визволення пролетаріяту", але тепер це минуло і стало лишень докучливим забобоном, що його варто б замінити на добру кавярню, на цигарку, на "хліб і видовище".
Чи це відповідало б цезаристичним намірам вождя герма-нів Гітлера? До певної міри... Совєти побігли на схід, мов зграя наляканих зайців... Але вони зупинилися. За тодішніми звідомленнями головного командування "в районі долішньої течії Кубані", "в районі скелястих підніж Кавказу", "в районі між Волгою і Доном", "в районі північного заходу від Ста-лінграду", "в районі південного сходу від Ржева". Це та лінія, до якої можна було розтягнути сили агресії, але що буде далі — сказати годі. Наприклад, космополітичний Харків вже повертає свої флюгері з наміром перевтілитись на запальних патріотів "родіни", відчуваючи зміну тиснення високих атмосфер, а "Нова Україна" раз-ураз приносить відомості, що десь там за горами, за морями, за океанами збираються грізні хмари з блискавками і громами, які сьогодні-завтра готові рухнути зо всією фурією на голову Третього Райху.
Це тема нашої розмови з Паєром, дармащо не конче цими словами висказана. Наша мова обережна й дипльоматич-на, ми оминаємо гострі кути, а слова вибираємо без поспіху. І це забрало нам добрих пару годин.
А після цієї зустрічі — йду полювати за враженнями Харкова. Йду сам. Так найкраще. Маю свій власний кут бачення явищ і прошу мені не перешкоджати. "Харків, Харків! Де твоє обличчя?" Йду його шукати на його вулицях... Тевелева, Сумській, Дзержинського, Пушкінській, Чернишевського. Так. У Харкові годі шукати України і навіть Слобожанської. Це не є місто "Сердешної Оксани", "Конотопської відьми", чи "Сватання на Гончарівці". Від Квітки-Основ'яненка тут не залишилось нічого. Харків виріс на біржі й мільйонах і в ньому втопились і Основа, і Гончарівка, їх мова, їх думання. У Харкові працювало чимало українських людей науки, артиз-му, письменства, але вони губилися в океані російщини непомітно. Україна типу полтавця Петлюри гостювала тут всього кілька місяців, бо вже в грудні 1917 року сюди увірвалися російські загони, які оселилися тут на постійно.
Розуміється, що Харків не є, ані Тула, ані Рязань, ані
Орел, але він не є також ані Полтава, ані Київ. Це щось, як
Одеса над Чорним морем — своєрідний гебрид банків, біржі
й комерції. . 0-;.,ч .
З великою фурією і певним фасоном накинулась було на Харків Україна тилу Хвильовий-Скрипник. Між роками 1924 і 1934 з Харкова видушено більше України, ніж за всю його історію. На його пушкінських вулицях появились знічев'я шевченківські аргонавти, деміурги, які з нічого почали творити міт, історію і дійсність зовсім небувалого тут типу. "Українська національна проблема тепер це вже не тільки справа літератури, музики, співу, танків, викладання лекцій, а культура Дніпрельстану, домен Донбасу, державної економіки в цілому", — говорив і писав про це комуніст-чекіст і поплеч-ник Леніна М. Скрипник, який над кожною головою кожного русотяпського бюрократа в Харкові повісив напис: "Говорити по українському!'
За таку поведінку Скрипник мусів увігнати собі в лоб кулю, а Україні взагалі коштувало це кілька тисяч жертв передової інтелігенції, але це був жест, що його не випалить з історії України ніяка Москва ніяким розпаленим залізом. Це був експеримент-доказ, що Україна дуже легко може справитись з любим Харковом, коли б до цього не втручалися чужі армії збройної сили.