Поза цим, ми розмовляли взагалі. Його дочка принесла нам каву, печиво і ром... Ми говорили про літературу, критику, теми. Опісля перейшли на тему війни і політику. Мене здивувала його відвертість і відвага. Він не приховував песимізму з приводу цієї війни і поділяв мою думку, що воювати з цілим світом є безглуздям.
Він питав, які там настрої у нас. Я розповів йому приблизно про наші конфлікти з окупантською владою, на що він ввесь час повторюв: — То є так. Жахливо... Це є наші... Такого треба було й сподіватися...
Також я оповів йому про мої бреславські часи. Він був здивований, довідавшись, що звідсіль почалась моя письменницька кар'єра, коли то в січні 1929 року, в "Кафе Віін", я написав свою першу новелю "Образа", яка була друкована в Літературно-Науковому Віснику у Львові. А в готелі "Са-вой" я зустрічався з письменником Гансом Ґріммом... Також тут я пробував перекладати з Томаса Манна, Германа Ште-ера... І відвідував лекції Кюнемана...
Він був цим винятково вдоволений, він знає добре кафе Відень, знає готель "Савой", бував на викладах Кюнемана... Таким чином ми мали з ним дещо спільного. З німецької літератури він радив мені особливо Германа Гессе. Незрівня-ний майстер форми.
Так ми провели надзвичайно приємні дві години. Прощання було оптимістичне, але воно не виправдалось. Моя "Марія" німецького світа не побачила. "Гогенштавфен Фер-ляґ" в Штутгарті було до грунту збомбардовано і в його руїнах загинула також і "Марія". Кютцнер намагався знайти для неї інше видавництво, але час був такий, що про це треба було перестати й думати.
Того самого дня, тут же в Бреславлі, я мав ще одні відвідини. Тут на вулиці Агати 6-А (Бреслав ХНІ), жила одиноко в невеликому мешканню моя велика добродійка, мати мого приятеля Германа Блюме, дуже цікава людина, яку я вже згадував, Германіна фон Лінгейсгайм.
Колись давно, во время оно, у вересні 1927 року сталося так, що я потрапив до Бойтену, що на Горішньому Шлезь-ку і працював, як наймит у одного тамошнього міщанина. Розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо з фірми "Фібік унд Ґрінфельд". Збігом щасливих обставин я познайомився з рядом цікавих людей, а в тому із студентом Германом Блюме. Це було зворушливе, цікаве, інтригуюче знайомство. Він запросив мене до себе додому, щоб познайомити зі своєю матір'ю, а тому, що я не мав відповідного для візитів одягу, він приніс мені також і одяг.
Це була цікава, солідна пані, з якою я, не знаючи ще ні-
мецької мови, міг порозумітися словами французької мови,
що в устах людини мого тодішнього зайняття, звучало не-
звично. А коли той дивний її гість почав виявляти чимало
знань з літератури, включаючи до того й літературу німець-
ку, її здивовання ще збільшилось. А до того, той молодий
наймит виявив амбіції бути самому письменником, заявляю-
чи, що має вже щось надруковано в якомусь там невідомому
журналі. ,
Цього було абсолютно досить, щоб ця пані, яка мала до літератури великий респект, зацікавилась цим знайомством. Я почав частіше з'являтися в її затишному, із старовинними портретами, сальоні, де почалися лекції німецької мови, перекладання з німецької мови на українську, з чого дещо було друковане в Літературно-Науковому Віснику у Львові ("Залізнична катастрофа", Томас Манна). І так почалася велика наша дружба, на згадку якої я дістав два томи "Фавста" в
сап'яновій оправі з підписом: "На згадку від Вашої материнської другині".
А восени роком пізніше, коли я вже жив у іншого мого великого приятеля, гімназіяльного учителя Павла Кроненбер-га, вона разом з Кроненбергом, уможливила мені переїзд до Бреслявля, де я жив з її сином Германом і міг вчащати, як вільнослухач, на лекції Бреслявського університету. Перед Різдвом того року, вона переїхала з Бойтена до Бреславля і ми жили тоді в її затишному апартаменті на вулиці Розен-гайм число 43.
Я жив в цій родині до кінця зимового семестру в університеті, опісля я зробив подорож до Берліну, повернувся назад до Бойтену до Кроненбергів, де перебув до червня місяця, щоб опісля переїхати до Чехословаччини і там оселитися на постійно.
Від року 1929-го я не мав нагоди бачитись з пані Герма-нівною, ми лише мінялися зрідка відомостями через Германа, а останній її лист знайшов мене аж у Рівцому, з квітня цього року. У якому вона писала: "Любий Влисьхен! Так Вас зву, бо таким Ви залишились у моїй пам'яті, дармащо Ви тепер напевно виглядаєте інакше і напевно багато у Вашому життю змінилося від того часу, коли Ви у Бойтсні розповідали мені про свої творчі наміри. Минулі роки я довший час хорувала, та й тепер ще не дуже добре себе почуваю, а тому також здержалась моя відповідь на Вашого останнього листа. Я сердечно тішилась Вашими творчими і іншими досягненнями. Чи пригадуєте Ви, як ми з Вами, за допомогою різних словників, перекладали "Бабцю" Германа Штеера на українську мову? Ви хотіли тоді познайомити Ваших земляків із зразками німецької літератури. Тепер Ви так володієте німецькою мовою, що подібні переклади не творили б Вам стільки труднощів, як тоді. Тепер вже було б добре перекласти Ваші мистецькі праці на мову німецьку, щоб і я могла їх читати. Герман багато мені про Вас оповідав і я сердечно тішуся, що Ви одружилися з жінкою, яку Ви полюбили і що Ви маєте таку гарну дружину. Після довгих років Вашої боротьби та мандрівок, напевно є приємно мати свою дому і жити з людиною, яку любиш. Але я також вірю, що для мистців потрібно багато пережити, щоб набути багато вра-жінь і щоб опісля могти це обернути їх в мистецтво. А для Вашого майбутнього — я сердечно бажаю Вам багато успіхів, добра і краси в життю. З сердечним привітом для Вас і Вашої незнайомої мені дружини, — залишаюсь, Ваша Гер-маніна фон Лінгельсгайм".
А тому ця зустріч після багатьох років, повних боротьби і праці, була для мене подією. Це була не лишень мати Германа, але також і моя мати, яка помогла мені бути тим, чого мені відмовляли мої "слов'янські брати" там удома. Вона жила тепер самітньо у малому, на дві кімнати з кухнею, мешканню, дуже постаріла, але так само, як колись, аристократично поставна і людсько чудова. — Влисьхен! Як гарно, що Ви мене відвідали! Дайте на вас надивитися. Добре. Добре. Виглядаєте добре. Ви з Берліну... Ах, мій Боже! Як воно тепер все змінилося. Але сідайте! Тут чи тут. Я зроблю чай. Y нас тепер нема навіть порядної кави. І розказуйте. То ж ви з далеких світів. Як там у вас в Україні? Ах, Герман все мені розказував... Шрекліх. Як ви думаєте? Хто переможе?