На калиновім мості

Сторінка 4 з 89

Панч Петро

Цілий день радість розпирала мені груди, а ввечері Іван подивився на мою знахідку, вже мокру від поту, і пхекнув:

— За копійку й оселедця не купиш!

Досі я не знав, чого мені дужче хотілося — ножика чи чобіт на рипах, а тепер зрозумів, що найбільше кортіло оселедця, а Іван, певне, із заздрощів так сказав. Ого, ще й якого оселедця куплю!

Я побіг у крамницю. Вона містилася в низенькій хаті на шляху. На білій стіні чорніли широко розчинені двері, завішані вірьовками, щітками, наритниками. Під дверима стояли скриньки — одна з грудками білої крейди, друга — з ослизлими грудками солі.

У темній крамниці попід стінами тяглися заставлені різним крамом полиці — он котушки ниток, он мило, он пряники, цукерки, лавровий лист, ковбаса, он сало, он бублики, а на брудній підлозі стояли лантухи з борошном, з вівсом, діжки з дьогтем, з гасом, а між ними — діжечка з сріблястими оселедцями. Тхнуло прілим борошном, грушевою есенцією, оцтом, мишами і кошатиною. Аж важко було дихати, але такого повітря більше ніде не було, і я вдихав його на повні груди, особливо припах оселедців, хоч ті, що вивернулися поверх ропи, більше скидалися на іржаві бруски.

Продавець довго не звертав на мене уваги. Нарешті запитав:

— А тобі чого, малий?

— Оселедців,— несміливо відказав я.

— Скільки — пуд, два?

— Мені на копійку!

Продавець вернувся назад за стойку і зневажливо докинув:

— Більше не міг украсти?

— Я не крав, я копійку знайшов.

— То біжи пошукай ще дві, тоді я дам тобі такого оселедця, що за тиждень не з'їси.

Мої ілюзії почали пригасати: маковики і пряники, ковбаси і чоботи уже ледь мерехтіли, але я ще не хотів з ними розлучатись:

— А ви на копійку одріжте.

— Ось я тебе на копійку одріжу.— І взявся за ніж,

Насурмлені брови, вкрите чорною щетиною обличчя і без ножа були страшні, і я не чекав, доки він вийде з-за стойки, а хутко вибіг на вулицю із своєю копійкою.

Легко сказати—пошукай ще дві копійки, наче дощ буває щодня. Ось уже з місяць і краплини не випало, хоч і ходили в поле з охрестами. Та й хоч би пішов дощ, так тепер Боровиків Василь перший вибіжить на вулицю. Ще вдосвіта. А він і з-під землі дістане.

Мої мрії почали розвіюватися, та й з копійкою набридло вже ховатись. Із золотої вона вже стала чомусь руда, аж чорна, як мої п'яти, і я закопав її в садку під вишнею.

ДРУГА КОПІЙКА

Це було якесь свято, бо в хаті змазали долівку, навіть поклали біля порога ряденце витирати ноги. Надворі болото по самі вуха. Прийшов дядько Павло з тіткою Ориною. Вона сухенька, чорненька, а він — як нетесана колода. У них була хата під бляхою, а в нас під соломою, і ми з повагою дивилися на такого гостя. Завітав дядько Хома — патлатий, широкоплечий і дужий. Хоч і в нього була хата під бляхою, але від нього і від сухої сірої тітки Орини несло таким духом, наче в хату внесли чинбарний чан. Третім прийшов дядько Іван з жінкою Тетяною, і кімната сповнилася його крикливим голосом. Жив він у глухому провулку, і хата його теж була під соломою, як і наша, а подарунки приносив найкращі. Одного разу, подарував мені навіть червоний шарф, коли інші дали тільки по пиріжку.

— Бач, який у тебе щедрий хрещений батько,— з заздрістю сказав Яшко.— А мій навіть і пиріжка не дав.

Тепер я теж з нетерпінням чекав, чим обдарує мене дядько Іван. Тітка Тетяна дала вже по жмені гарбузового насіння, але я не спускав очей з дядька Івана. Він, мабуть, помітив, посміхнувся, хоч це й важко було угледіти за його густою бородою, але в нього сміялися ще й круглі очі, і він простяг мені копійку.

— Підростеш,— сказав,— буде на хату!

Я поцілував його в руку і від радості щось таке забелькотів, що й сам не розібрав.

Коли б надворі не заходила вже ніч, я б зразу ж побіг в садок і відкопав там сховану копійку, щоб подивитися на обидві разом. Такого капіталу ще ні в кого не було, ні в Яшка, ні в Гальки, моєї старшої сестрички, а може, навіть і у Івана, хоч він ходив уже в школу.

— А де ти закопав свою копійку? — спитав він, коли я хвалився перед ним своїм багатством.

— Під вишнею.

— Під якою?

В садку було тільки дві вишні.

— Під крайньою.

— Попрощайся з своєю копійкою: там батя вчора викопали яму для попелу.

Я чомусь по-дурному посміхнувся, потім скривився, як від хріну, і заревів на всю Хату.

Мене не стали заспокоювати, а батько відчинив двері у темні сіни і штовхнув під зад коліном.

— Охолонь там трохи, хлопче!

В сінях справді було холодно, але можна перебігти до другої кімнати, коли б я не образився на всіх: у мене таке горе, а вони ще й посміялися. Гаразд, я вирішив на зло їм простудитись. Отак і буду стояти на долівці босий, аж доки не вмру. Але в кімнаті чомусь ущух гомін, тільки чулося щось схоже на мекання вівці. Цікавість переборола і образу, і жаль за копійкою. Розмазуючи сльози по щоках, я тихенько знову зайшов до хати.

Тут уже горіла велика лампа, тітки, як рябі кури на сідалі, сиділи попід стіною, а дядьки довкола столу. Всі вони були в чумарках, чоботи наквацьовані дьогтем, а голови— оливою. Покарбовані виразками й зарослі волоссям обличчя були строгі й святкові. Перед дядьком Павлом лежала розкрита Біблія 17, він тикав у неї кривим пальцем і, мов силкуючись перестрибнути через рів, викрикував склади: "...і ре-ре-ч-че...". Потім з полегшенням зводив склади докупи — "рече го-го-с... госпо-по-подь... господь...". Тітки побожно перехрестились. Дядько Павло зирнув на них і підвищив голос: "...из-из-зы-зыд-зыд...". Слово "изыдите" ніяк йому не давалось, він придавив його пальцем, як блощицю, знову згадав, як дивився в Народному домі18 "ку-медію":

— Отак і на театрах, зика, тика, а не розбереш, що й до чого. Наче й по-нашому балакають, а як у книжці. Тільки дівка як жива, з коромислом і з відрами, така алюрна та вродлива, як наша вчителька.

— То тому тебе й понесло в таку грязюку. Старе луб'я, а туди ж,— проказала тітка Орина.

— Про що ж вони балакали? — голосно, наче він був не в кімнаті, а на толоці, запитав дядько Йван.

— Та мені захотілося спати, так я й пішов подрімати на тарантасі.

Доки розмовляли про виставу, дядько Павло закрив біблію і тихенько відсунув її під лікоть. Позбувшись отого "изыдите", він аж зітхнув з полегшенням: