МУХА МАКАР І ЙОГО ПОМИЛКА
Повість
Муха Макар воював "за віру, царя й отечество", а за більшовиків уже не міг.
— Негодяй з мене став,— виправдувався він перед червоними,— як стривожив у Карпатах нутро, так і досі одним оком не бачу.
Злидні його обсіли, як робітникову руку мозолі, проте за бідного себе не вважав.
— Є в мене хата, а в хаті п'ятеро дітей і кіт на печі. Отак і пишіть до анкети. А інші не мають і цього, ото бідняки, незаможники. Землю від революції получив, а раніше все робив у Каравана за десятий сніп.
Мушина хата ввійшла у землю по самі віконця і вкрилася мохом, але чим міг зарадити господар, коли він і сам був схожий на той мох — такий же сіренький і такий же шорсткий. Жаданою Макаровою мрієіо був тепер кінь. Маючи його, він думав стати справжнім господарем. Тоді б уже так і писав: "чуть не маломощний середняк".
Але час ішов, поцінного коня не попадалося, а до коня, виходило, треба ще й воза, і Муха з натугою погодився записатися до незаможників.
На той час у сусідньому селі якраз заходжувалися біля колективізації. Муха Макар зацікавився. Довго збирав він усілякі чутки і з кожним днем все більше захоплювався. Вразив його особливо "такий парнишка молодий".
На заводах уже конвейєри, на заводах раціоналізація, на заводах індустрія і всякі такі кроки,— чув Муха, говорив "такий парнишка молодий",— а село плужком, говорить, а село шажком, говорить, та сохою, говорить, плететься у хвості, як шістнадцята рота. Муха Макар цілком погодився з цим,— таки шістнадцята рота, а от парнишка, хоч і молодий, а зразу видно — пролетаріат, говорить: всякими гігантськими кроками вперед, товариші, до соціалізму! Виходить, що треба — .колектив, щоб машина, говорить, і трактор.
І з цим погодився Муха Макар, а "парнишка молодий" іще говорить: межі до біса, коні усуспільніть, зерно — теж до одного засіка. Потім говорить:
— Ви ж і корів можете докупи.
— Як? — перебив його тоді Муха.
— Усуспільнити,— відказав йому "парнишка молодий"; і ще говорить: — Як узяти червоної німецької породи, усім тоді молока, а в першу чергу — старим та малим.
Розхвилювався тоді Муха Макар, аж губи потріскані витер. Молока він давно вже не пив, і діти в нього ростуть на картоплі самій.
І ще говорив "парнишка молодий", тільки не сказав, як бути з тим, у кого "стривожене в Карпатах нутро".
Довго потім Муха Макар не міг добитися ради, аж доки не побалакав з товаришем із району, що приїздив до Сур-ган-Балки на Жовтневі свята восени.
Після цього він думав день, думав ніч, нарешті пішов до сільради й сказав:
— До колективу пишіть: "Макар Муха з жінкою Мариною, хата під соломою, п'ятеро дітей і кіт на печі".
Його записали і доручили бути на Веселому Куті ніби за ініціатора.
— І за оратора?
— І за оратора, і за агітатора.
— А може ж, то забагацько на одного, бо ж я негодяй, ще в Карпатах як стривожив нутро, так і досі одним оком не бачу.
— Письменний? — запитав голова сільради.
— Хоч і неписьменний, а євангелію читаю.
— Дурман розводиш? Краще б газету читав.
—— Дрібно друкують, а от про англичанку вчитав. Говорить їхній міністр: "Комуна совєцькая нам жить не дає, пролетарію всього світу бунтує,— говорить,— війною на них треба йти, а то п'ятирічку,— каже,— за чотири роки як спольнять, біда нам буде!" Чуєте, куди, шкура, гне? Я вже казав: хоч і негодяй я, а на напасника ще б вистачило снаги. Нам організуватися недовго: сухарів у торбу — і здраєм желаем, товаришу командир, куди стрілять?
Муха Макар аж упрів від натуги. Його пожмакане обличчя стало тепер схоже на мокру ганчірку, до якої він прикладав полу зашкарублого кожуха.
Голова сільради скинув оком на його міллю побиту борідку і сказав:
— Правильна позиція. Хочете, до стрілецького гуртка запишу?
Муха Макар, почувши слово "позиція", закліпав очицями, а пола кожуха так і зосталася біля вуха. Побачивши в. руках голови сільради уже й олівець, він і зовсім звомпив:
— Не, не, я ж негодяй. Мо до обозу, ще сюди-туди, та й то щоб в останню чергу!
Голова сільради терпеливо розтлумачив, що то за стрілецький гурток і навіщо він. Муха Макар погодився і вже завзятіше додав:
— Я й позиції не боюся, тільки ото що стривожений я.
Першим, кого Муха Макар вирішив загітувати, був найближчий сусіда Караван, у якого все життя своє він робив за десятий сніп. Перед тим, як вирушати в таку серйозну путь, він вирішив попробувати свій ораторський талант у себе дома. За столом навколо юшки сиділо п'ятеро жовторотих, кошлатих Мушенят, а його дружина, шоста, закривала своєю спиною, як туго набитий мішок, вузеньке віконце. Змахнувши з вусів юшку, Муха Макар зирнув боязко на свою дружину і не без опаски розпочав:
— На заводах уже конвейєри, на заводах раціоналізація.
— А що таке — ціоиалізація? — писнуло мале Макарча.
— Виростеш — дізнаєшся, а ми вже й так доживемо,— і якось одним духом закінчив: — у колгоспі!
Сказавши це слово перший раз у хаті, він непомітно утяг голову в плечі і готовий був до продовження, що вже мало виходити від його завжди опозиційно настроєної дружини. Але вона несподівано відповіла зовсім лагідно:
— Чула і я та й Думаю: жили ми всю жизнь на юшці та петрушці, та невже ж таки, думаю, і діти наші так будуть жити? На біса ж тоді й революцію робили і стільки втра" тили людей?
Макар Муха посмілішав.
— Про колгоспи ніхто не знав, а я от довідався: шість день на рік за десятину відроби і получай у лантух урожай. Дітям молоко, старим молоко.
— А коли будуть давать? — писнуло друге Макарча.
— Тепер уже скоро. Всіх записав.
— Куди? — спитала дружина, не дочувши.
Муха Макар відчув, як коливається долівка під ходою його дружини. СмИи-вість знову покинула його, і він, уже тихше, сказав:
— У колгосп. Уже й за начальника наставили: за ініціатора. .
Схожа на туго набитий мішок, його дружина потрусила під хусткою пальцем і теж сказала:
— На дощ, мабуть, у вусі свербить.— Потім, ніби ці балачки встигли вже їй настогиднути, кинула: — Балакають, балакають, а діла й не видно. А ти, старий песиголовцю, чув та й мовчиш. Так тобі й жалования положать?
Муха Макар тепер уже бачив, що агітація його, безперечно, впливає, значить, за таку роботу потрібно платити, тому він з певністю відказав: