І ось дві дівчинки разом з капітаном Біллом, що кульгав слідом за ними на своїй дерев'янці, пішли в сад і через деякий час розшукали Кришталевого Кота, який, згорнувшись калачиком, лежав біля кущика на сонечку й солодко спав.
Кришталевий Кіт — найцікавіше створіння в усій Країні Оз. Його пустив у світ знаменитий чародій доктор Піпт ще до того, як Озма заборонила своїм підданим займатися чарівництвом. Доктор Піпт створив Кришталевого Кота, щоб він ловив мишей. Але кіт відмовився ловити мишей і на нього дивились тепер більше як на щось дивне, ніж корисне.
Цей небачений кіт був зроблений з чистого кришталю, такого чистого та прозорого, що крізь нього можна було бачити все, неначе крізь шибку. Проте під маківкою голови у нього містилися дві ніжно-рожеві перлинові кульки, що правили йому за мозок. Серце в кота було виточене з криваво-червоного рубіну. Очі заміняли два великих смарагди. Та за винятком цих кольорів, геть усе в цій тварині було зроблене з чистого кришталю, і хвіст його з кришталевих ниточок виглядав справді напрочуд гарно.
— Прокинься, чуєш! — гукнув капітан Білл. — Нам треба з тобою побалакати.
Кришталевий Кіт повільно звівся на ноги, позіхнув і подивився на тих, що стояли перед ним.
— Як ви смієте мене турбувати! — сказав він буркотливим голосом. — І вам не сором?
— Зараз не до цього, — перебив його моряк. — Пам'ятаєш, ти вчора розповідав мені про Чарівну Квітку, що росте в золотому горщику?
— А що ж я, забудько! Поглянь на мій мозок, — бачиш, як він працює? Авжеж пам'ятаю! — відповів Кіт.
— То скажи, як нам її знайти?
— Цього ви не зможете. Та й не ваша це справа. Ідіть геть і не заважайте мені спати, — одрубав Кришталевий Кіт.
— Ні, ти вислухай нас, — сказала Дороті. — Ми хочемо подарувати Чарівну Квітку Озмі на іменини. Тобі ж приємно буде догодити Озмі?
— Не знаю, — відповіло дивовижне кришталеве створіння,— не знаю, чому б це мені мало хотітись догоджати будь-кому?
— У тебе ж є серце, я бачу його в тобі, — сказала Трот.
— Ще б пак! І притому чудове серце, яким я пишаюсь, — сказав кіт, скрутившись у бублик, щоб роздивитись усе своє тіло. — Але воно зроблене з рубіну й тверде, мов алмаз.
— Невже ти до всього байдужий? — запитала Т рот.
— Так, я сам досить гарний, щоб з мене милувались, чого не можна сказати про вас, — відповів кіт.
Трот засміялась, а Дороті, яка досить добре знала вдачу Кришталевого Кота, сказала примирливо:
— Ти справді незрівнянний, а якщо покажеш капітану Біллу, де знайти Чарівну Квітку, всі люди Країни Оз хвалитимуть тебе за розум. Квітка належатиме Озмі, але кожен знатиме, що її знайшов Кришталевий Кіт.
Такі слова сподобались кришталевому створінню.
— Гаразд, — сказав кіт і закрутив рожевими кульками мозку. — Я знайшов Чарівну Квітку далеко звідси, на самій півночі в Краю Жувачів, де майже ніхто не живе і куди навіть рідко хто ходить. Там через ліс протікає річка, а посеред річки, якраз посеред лісу, є невеличкий острівець, на якому стоїть золотий горщик, і в цьому горщику росте Чарівна Квітка.
— Як же ти дістався до острівця? — запитала Дороті. — Адже кришталеві коти не вміють плавати!
— Не вміють, — погодився кіт. — Та я не боюся води. Я перейшов річку по дну.
— Під водою?! — здивовано вигукнула Дороті.
Кіт зневажливо покосився на неї.
— Не міг же я пройти поверх води, коли я йшов по дну! Коли б ти була прозорою, то всі побачили б, що твій мозок працює дуже погано. Та все одно я певен, що самі ви ніколи не знайдете цього місця. Воно завжди було невідоме людям Країни Оз.
— Але я гадаю, що ти, маючи такий чудовий рожевий мозок, зміг би знову знайти до нього дорогу, — зауважила Дороті.
— Авжеж міг би! І якщо вам потрібна та Чарів на Квітка для Озми, я піду з вами і покажу дорогу.
— Ой, який же ти добрий! — вигукнула Дороті. — З тобою підуть Трот і капітан Білл, бо це буде їхнім подарунком на день народження Озмі. Поки ви ходитимете, я теж щось знайду для неї.
— Згода. Рушаймо, капітане Білл, — сказав Кришталевий Кіт і кинувся бігти.
— Зачекай хвилинку, — попросила Трот. — Нам довго доведеться йти?
— Та, мабуть, з тиждень.
— Тоді я дещо прихоплю з собою в кошик, — сказала дівчинка й побігла в палац, щоб приготуватися до подорожі.
Розділ шостий
Подарунки на день нароження Озмі
Коли капітан Білл, Трот і Кришталевий Кіт рушили за Чарівною Квіткою до відлюдного острова на далекій річці, Дороті знов почала думати над тим, що б вона могла подарувати Озмі на день народження. Незабаром Дороті зустріла Клаптикову Дівчинку й запитала її:
— Що ти збираєшся подарувати Озмі на день народження?
— Я склала для неї пісеньку, — відповіла кумедна Клаптикова Дівчинка, яку здебільшого звали просто "Клаптиком". Ця дівчинка, хоч і була набита ватою, проте мала надзвичайно строкатий клаптиковий мозок, у якому все плуталось. — Моя пісенька дуже весела, а співати її треба так:
Я дурненька.
Ви — умненька.
Люба Озмо!
Що співаю,
Я не знаю,
Але щастя вам бажаю,
Люба Озмо!
Я із клаптиків пошита,
Грубо ватою набита;
Я строката, некрасива.
Ви ж — розумна і вродлива.
Хай щастить вам щохвилини
В будні дні і в іменини,
Люба Озмо!
— Ну як, Дороті, подобається? — запитала Клаптикова Дівчинка.
— А чи справді цей віршик гарний, Клаптичку? — невпевнено запитала Дороті.
— Гарніший за будь-яку пісню, — відповіла та. — І я придумала йому чудову назву. Я назову пісеньку так: "Коли в Озми іменини, всі мусять бути веселими, бо вона ж не винувата, що колись народилась".
— Це, Клаптичку, довгувата назва, — сказала Дороті.
— Зате модна, — відповіла Клаптикова Дівчинка, перевернувшись у повітрі й ставши на одну клаптикову ніжку. — В наші дні назви іноді бувають довшими за самі пісні.
Дороті попрощалася з нею і повільно пішла до палацу. Але тут вона зустріла Бляшаного Лісоруба, який тільки ступив на парадні сходи.
— Що ти думаєш подарувати Озмі на день народження? — запитала його дівчинка.
— Це таємниця, але тобі я скажу, — відповів Бляшаний Лісоруб, який одночасно був і маршалом в Краю Моргунів. — Я наказав своїм людям зробити Озмі гарненький пояс з чудовими бляшаними самородками. Кожен бляшаний самородок буде оздоблений разком смарагдів, саме так, щоб відтінити красу бляшок. Пряжка на поясі буде з чистої бляхи! Хіба не красиво?