— Він справді хотів насилу відібрати ящик горілки?
— Він хотів купувати її по тридцять леніних пляшка, я продавав по тридцять п’ять. Тоді ми сторгувалися по тридцять три, і ящик пива він теж захотів купити. Але побачив, що в кімнаті сам… Він же не знав, що я клав американців і більших за нього. П’яний був, горілкою смердів. Великий білий лантух…
— Бо що є людина, як не піщинка, а світ є тільки страждання, і найбільше, що може дати він нам, — це відібрати буття…
— І так вчить Будда, і так вчив товариш Хо Ші Мін…
І по цих мудрих словах усе невиспане розбійницьке кодло вийшло з автобуса. Хтось розповідав, що вони дуже шанують великих білих братів. Як і маленьких чорних комах.
Зупинка"1 —й Дмитровський проїзд". Попереду — широченна, залита дощем, перспектива Бутирської. Позаду — Дмитровське шосе, але туди нині їхати не варто, хоч там і є готель "Маладьож-ная", в якому Єжевікіну, за його розповідями, іноді траплялося замовити в номер відразу двох дівчаток, делегаток комсомольської конференції.
До речі. Про кохання. Здається, Галя вже приїхала з експедиції. Чи не забігти? Якого дідька лазити по цій просяклій водами Москві напідпитку та ще й з підвищеною температурою? Зранку нічого не ївши, крім кількох плавників мертвої риби з пив бару на Фонвізіна? Звичайно, слід подзвонити до Галі. Одне з твоїх кохань. Гра пристрастей і тонких психологічних нюансів. Садомазохістичні етюди. Сценки з життя збоченців. Двобій еґоізмів. Школа нового кохання. Ух!…
Зупинка "Тролейбусний завод". Тролейбусна заводь. Не смішно
Куди все— таки їдеш, фон Ф.? Не забувай же про дітей своїх друзів, про Кирила, про дане тобою слово.
Розумієте, любі мої докори сумління, справа така. Існує тисяча способів, як потрапити до магазину "Дитячий світ". Наприклад, не виходячи з цього автобуса, не рипаючись нікуди, преспокійно дотруситися до пам’ятника йоханому Дзержинському і, косуючи правим оком на архітектурний комплекс Луб’янки, зійти в підземний перехід, аби виринути з нього вже перед "Дитячим світом". Можна скористатися цим способом, тим більше, що вже зупинка "Бутирська, 46".
Але існує ще так багато інших, не менш цікавих способів, любі мої докори сумління, доктори сумління. Наприклад. Зійти зараз навпроти Савьоловського. Потелефонувати до Кирила і попередити його, що трохи затримаюся, але обов’язково буду. Сісти в метро. Ссрпухівською лінією домчати аж до станції "Боровицька", що під самим Кремлем. З "Боровицької" перейти на "Арбатську", але не Фільовської лінії, а Арбатсько-Покровської, бо існують дві цілком різні станції метро "Арбатська",як і дві цілком різні станції метро "Смоленська", за що декому дуже годилось би надавати по рогах. Але в тридцяті роки таким чином хотіли вкінець заплутати англійську розвідку.
Так. "Савьоловський вокзал" ти, голубе, вже проїхав. Що ж, викладай далі. Цікаво, яким чином ти, п’яне одоробло, доберешся зі станції метро "Арбатська" Арбатсько-Покровської лінії до магазину "Дитячий світ"?
А дуже просто. Я вийду з "Арбатської" на Новий Арбат, себто на проспект імені мудака Каліпіиа, і йтиму ним аж до кіноконцертного залу "Октябрь". Там, до речі, зовсім поруч є "Мелодія", з якої нарешті заберу свою касету з Майном Олдфілдом. А тоді попензлюю праворуч. І там, на чудових старих вуличках, у цьому еклектичному заповіднику струхлявілого московського модерну, десь поруч із амбасадами Грузії та Литви, є один фантастичний будинок, з якого ростуть дерева. І в ньому піхто не живе. Крім Галі.
Але "Дитячий світ", фон Ф.! Ти ще ані на крок не наблизився до нього!
Спокуха, друзі! Я побуду в Галі з годинку, поснідаю, можливо, раз потелефоную до Кирила, домовлюся з ним на точний час. Тоді, перетинаючи вулиці Воровського, Герцена і те де, повз церкву, де Пушкін мав необережність вінчатися, вискочу на Бульварне кільце. А там уже елементарно. Там у мене ціле розгалуження варіантів. Цілий ліс варіантів. Лабіринт варіантів. Що це ми, до речі, проїхали? "Сущовський вал"? Ні, Сущовський уже був. А-а, "Вадковський провулок", про який я спочатку думав, що він "Лобковський провулок"…
Отже, на Бульварному кільці можна здолати дві зупинки будь-яким тролейбусом або дійти пішки до станції метро "Пушкінська" на Пушкінській площі. А тоді — лише один перегін під землею до станції "Ковальський міст". І все. І виходжу поруч із "Дитячим світом" тільки з іншого боку — не від пам’ятника Дзержинському, а від пам’ятника Х(…)пському.
Хоч наразі я щойно минаю Бутирську тюрягу. Згадується з Андруховича: "Я щодня тут ’їжджу попри в’язницю. Мене вчать любити всю цю країну". Гарні рядки, чорт забирай.
Але існує ще кращий варіант. На Пушкінській площі не конче збігати у метро. Можна дочекатися цього ж таки 13-го автобуса, який везе мене зараз, і дотруситися ним до згадуваного вже пам’ятника хай не кажу кому.
Ну— ну, фон Ф., дай тобі Бог не збитися з цього шляху. Бо щось увесь цей прохід вельми сумнівно виглядає. Нагадуєш тепер одну з поезій Рембо. Тільки ти не п’яний корабель. Корабель —це занадто красиво для тебе. П’яний бульдозер, от ти хто.
І не треба так пристрасно дихати в потилицю дівчині перед тобою. Вона, хоч і схожа чимось на повію, а проте ще школярка, он навіть фартушок має білий. І не надумай переслідувати її в метро. Ти ж хочеш до Галі! Гей, фон Ф., зупинися, що з тобою, куди несе?!
Шкода, що дівчина утекла. Мені здалося, що в неї вишнева конфітура на губах. Я хотів лише злизати ту конфітуру, не більше. Іноді в житті хочеться чогось солодкого. Якоїсь карамельки, наприклад.
Але я вчасно зійшов. Станція метро "Менделєєвська". Названа так на честь Блокового тестя. Чи на честь мого тестя буде названа яка-небудь станція метро? Навряд. І тестя в мене, зрештою, вже немає. Хоч, здається, колись я грав з ним у шахи.
Галя зриває слухавку відразу, не встиг ще перший гудок закінчитися
— Ти…
— Я.
— Як справи?
— Ти приїхала?
— Так.
— Я зайду…
— До мене? — якомога більше байдужості в голосі.
— Я хочу тебе бачити! — якомога більше нетерплячості й палкості.
— Заходь…
— Але ти цього, здається, не хочеш?…
— Заходь уже, — зітхання, байдужості відчутно поменшало.