Ендрю Томас
Монументи і Спадщина Богів
Професор Френк Дрейк, відомий американський радіоастроном (обсерваторія Грінбек) 26 років тому висловив припущення, згідно з яким сліди прибульців з Космосу варто було б шукати серед археологічних руїн. Такої ж думки дотримувався радянський фізик Модест Агрест: "Можливо, інопланетні астронавти докладали особливих зусиль, аби зберегти докази свого перебування тут для майбутніх поколінь".
У своїй книзі "Серце Азії", виданій 1929 p., сходознавець професор Микола Реріх повідомляє про старовинні книги, показані йому ченцями в тібетських монастирях під час Трансгімалайської експедиції, в яких с розділи про металевих зміїв, що літали в Космос і перевозили мандрівників. Реріх згадує навіть про якусь печеру під палацом Потали в Лхасі, де нібито зберігаються речі небесних богів.
В іншій книзі "Скарб снігів" Реріх, описуючи перехід через перевал Каракорум, згадує, як його провідник з місцевих жителів сказав, указавши на гірський хребет: "Там на великій глибині розташовані величезні підземелля, де зберігаються всі знання з початку світу". Далі Реріх констатує: "Дехто бачив на власні очі кам'яні брами тих підземель. Вони ще ніколи не відкривались, бо не настав для цього час".
Доктор Оссендовський, який більшу частину життя провів у Монголії, в автобіографічній книзі "Звірі, люди та боги" зауважує, що монгольські лами відкрили йому таємницю, ніби ті підземні приміщення освітлено м'яким світлом.
Римський історик Йосиф Флавій, сучасник Ісуса, підтверджує сказане. Він пише, що предки нібито довірили таємницю своїх знань старовинним монументам.
Один з таких пам'ятників — колосальна тераса Баальбека в сьогоднішньому Лівані. Ще в 1787 p. французький учений граф Вольней писав про її призначення як захистку підземель зі схованими в них безцінними скарбами. Ці дані граф нібито знайшов у старовинних арабських джерелах.
Жодне вивчення підземних схованок із скарбами не дає такого багатого матеріалу, як у країні на берегах Нілу. В Лейденському музеї (Голландія) зберігається; так званий Лейденський папірус, знайдений у гробниці єгипетського жерця. В ньому описується ритуал посвячення на честь бога Озіріса, під час якого жерці входили в. освітлені крипти (склепи), минаючи сім дверей та підземні переходи.
Розповідь, про підземні приміщення на берегах Нілу-не витвір фантазії. Відомим і частково доступним дгі'я туристів сьогодні є Серапеум в Саккарі. Від довгих переходів тут відгалужуються просторі камери, в яких стоять могутні, величезної' ваги саркофаги. Ці ретельно вирізьблені з каменю велети мають вагу до 80 тонн, сюди ще треба додати вагу їхнього віка в 20 тонн. Ні в кого немає ані найменшої уяви, як було доставлено ці відшліфовані гранітні блоки в підземелля.
Камери, що вміщують саркофаги, вирізано в скелі з точністю до міліметра, так ніби ці кам'яні монстри було опущено в залишені для них отвори за допомогою крана. Коли один з авторів (Денікен) кілька років тому обміряв саркофаги, в підземеллях Серапеуму саме бродили групи туристів. З подивом розглядали вони гранітних монстрів, а гід тим часом просторікував:
"У кожному з цих саркофагів лежала мумія священного бика".
Інстинктивне відчуття підказало мені: тут щось не так. І справді. Ця підземна споруда зі своїми нішами та вмурованими саркофагами не мала ніякісіньких ознак святилища. Мені цей похмурий склеп скоріше нагадував в'язницю, де зберігалось щось таке, чого боялись люди. Те, що лежало тут внизу в непроникних гранітних футлярах, не повинно було більше загрожувати людям, не повинно було ніколи більше потрапляти на світ сонця.
Мене охопив мисливський запал дізнатись, що насправді лежало колись у цих саркофагах. Бики? Хто був відкривачем цих катакомб? Хто вперше підняв 20-тонне віко? Виявилось, що це було в 1850 p., коли французький археолог Огюст Марієтт випадково знайшов вхід до Серапеуму. З творів стародавніх істориків Геродота, Плінія та Страбона Марієтту було відомо, що у єгиптян існував культ священного бика Апіса. І тепер, коли вчений стояв перед величезними саркофагами, у нього не було ані найменшого сумніву, що там лежали мумії биків. За допомогою важелів і коловоротів з великими зусиллями було відкрито перший саркофаг. І він зберігав — ніщо! Вражений і розчарований, Марієтт наказав приладнати важелі до другого саркофага. Там він знайшов ...трохи бітумоподібної смердючої маси, що від дотику рук розсипалась на пил. Ніякого черепа бика, ніяких великих кісток, навпаки, безладно перемішані уламки дрібних кісток... У жодному саркофазі не було ніяких мумій биків. І лише в одному дерев'яному саркофазі Марієтт знайшов мумію молодого царевича.
У 1850 році ще не існувало друкарських машинок, Огюст Марієтт записав свій звіт про розкопки пером та чорнилом. Тримаючи в руках фотокопію цього звіту, я розпитував нинішнього керівника розкопок в Саккарі:
"Пане докторе Гхалі, я дуже старанно вивчив звіт про розкопки Огюста Марієтта. Марієтт не знайшов у склепах Серапеуму жодної мумії бика. Вам це відомо?
— Так.
— А взагалі, знаходили коли-небудь на величезній території розкопок в Саккарі хоч одну мумію бика?
— Я б сказав — ні, та ми не дуже певні. В мюнхенському музеї є мумія бика, що добре збереглась: такі мумії є також в історико-природознавчих музеях Нью-Йорка та Відня, їхнє походження не ясне. Мюнхенську мумію було куплено ще 1870 p. у якогось доктора, що працював у Верховному суді Єгипту, її нібито знайшли в Саккарі. Проте в археологічних реєстрах жодну подібну знахідку не зареєстровано. Мумії, що нині в Нью-Йорку та Відні, збереглися лише частково. Вони походять із зібраної в минулому столітті колекції Еббота, британського консула в Каїрі, який стверджував, що ці мумії знайшли поблизу Дахшура. Тому ми напевно не знаємо, чи було колись знайдено бодай одну мумію бика в Саккарі".
Таким чином, точно встановлено, що у велетенських саркофагах в Серапеумі ніколи не було мумій биків. Гідам туристів слід було б вигадати щось цікавіше.
Дивно. Невже стародавні єгиптяни виконали таку непосильну роботу по прокладці склепів, вирубуванню важелезних "сейфів" з граніту та їх транспортуванню, щоб залишити їх порожніми? Серапеум поблизу Саккари нібито з'явився близько 1290 року до н. е., в часи Рамзеса II. Тоді ще не існувало ні Стародавнього Риму, ні Стародавніх Афін. Спадкоємці Рамзеса II мали досить часу, щоб заповнити підземні сейфи) Це були б скарбниці, розраховані на вічність. Чи, може, як це часто буває, знову не відповідає дійсності датування? Може, ці склепи і так звані саркофаги набагато старіші за Рамзеса II?