— А чого в них такі сірі обличчя? — спитала Момо, дивлячись крізь окуляри.
— Бо вони живляться мертвим,— відповів Майстер Гора. — Ти ж бо знаєш, що вони існують коштом людського часу. А час, якщо його відняти в справжнього господаря, стає мертвим. Бо в коленої людини свій власний час. І він живий тільки доти, поки справді належить цій людині.
— То Сірі пани зовсім не люди?
— Пі, вони тільки взяли на себе людську подобу. — То що ж вони таке?
— Насправді вони ніщо.
— А звідки вони взялися?
— Вони виникли, бо люди дали їм таку можливість. А тепер люди дають їм можливість запанувати над собою. І цього досить, щоб вони справді запанували.
— А якщо вони більш не зможуть красти в людей час?
— Тоді їм доведеться знов обернутися в ніщо, з якого вони виникли.
Майстер Гора взяв у Момо окуляри й сховав до кишені.
— Та, на жаль,— за хвилину повів він далі,— в них уже багато спільників серед людей. Оце найгірше.
— Я нікому не дам відняти в мене мій час! — рішуче сказала Момо.
— Хотів би сподіватися,— відповів Майстер Гора. — Ходім, я покажу тобі свою колекцію, Момо.
Тепер він знову здавався старим.
Він узяв Момо за руку й повів до великої зали, де заходився показувати всілякі годинники, запускаючи ті, що грали, демонстрував їй свої планетарії і, бачачи, як радіє його маленька гостя всім цим дивовижам, знову поволі молодшав.
— Ти любиш відгадувати загадки?— спитав він, ведучи її далі.
— О, ще й як! — відповіла Момо. — А ви знаєте якусь загадку?
— Знаю,— сказав Майстер Гора і, глянувши на неї, всміхнувся. — Та вона дуже важка. її мало хто відгадує.
— Це добре,— сказала Момо. — Я її запам'ятаю і колись загадаю своїм друзям.
— Цікавий я знати,— мовив Майстер Гора,— чи відгадаєш ти її. Слухай гарненько:
Живе три брати в домі однім.
Із себе наче не схожі зовсім.
Та спробуй їх розгадати
— Однакові стануть три брати!
Немає все першого — ще не прийшов
А другий — той завжди уже відійшов
Це третій, найменший, звик дома сидіти.
Без нього двох перших не стало б на світі.
Але ж бо і третій тому тільки є,
Що перший одвіку все другим стає.
Якби хто поглянуть на нього схотів
— Уздрів би когось із двох інших братів!
Тепер ти скажи: чи один він усього?
Чи, може, їх два?
Чи нема ні одного?
Назви їх, дитино, таких ніби різних,
— Назвеш ти правителів, мудрих і грізних,
Що втрьох владарюють у царстві однім,
И самі ж таки є вони царством своїм.
Майстер Гора подивився на Момо і підбадьорливо кивнув їй. Вона слухала пильно. Пам'ять у дівчинки була чудова, й тепер Момо повільно, слово в слово, проказала всю загадку.
— Ху! — зітхнула вона. — Справді важка! І здумати не можу, що ж це таке. Не знаю, звідки й заходити.
— Ну ж бо спробуй,— сказав Майстер Гора.
Момо ще раз промимрила собі під ніс усю загадку. Тоді похитала головою.
— Не можу,— призналась вона.
Тим часом їх наздогнала черепаха. Вона сіла коло Майстра Гори і стала уважно дивитися на Момо.
— Ну, Кассіопеє,— мовив Майстер Гора,— ти ж знаєш усе на півгодини вперед. Чи відгадає Момо загадку?
"ВІДГАДАЄ!" — проступило на спині в черепахи.
— Бачиш,— сказав Майстер Гора, звертаючись до Момо. — Ти відгадаєш. Кассіопея не помиляється.
Момо наморщила чоло й знов стала пильно думати. "Що воно за три брати, які живуть в одному домі? Певно, що це не люди. У загадках брати — це завжди або зернята з яблук, або зуби, або ще щось таке однакове. А тут три брати, котрі якось обертаються один на одного. Що ж може обертатися одне на одне?" Момо подивилася довкола. Ось стоять свічки з непорушним полум'ям. У них віск через полум'я обертається на світло. Так, це були три брати. Але її загадка не про це, бо в свічці й віск, і полум'я, і світло завжди разом. А в загадці Майстра Гори двох братів завжди немає. То, може, це щось таке, як квітка, плід і насінина? Так, справді, тут уже багато що сходиться. Насінина — найменша з трьох. І коли вона є, то двох інших братів немає. І без неї не буває квітки й плоду… Та й це не розгадка! Бо ж насінину пречудово можна бачити. А тут сказано, що коли хочеш побачити найменшого брата, то бачиш завжди двох інших.
Думки Момо збилися з стежки. Вона ніяк не могла знайти сліду, яким треба йти далі. Але ж бо Кассіопея сказала, що вона знайде відгадку. І Момо почала все спочатку, поволі мимрячи загадку собі під ніс. Коли вона дійшла до слів: "Немає все першого, ще не прийшов…", то помітила, що черепаха підморгнула їй. На панцері в неї засвітилися слова:
"ТЕ, ЩО ЗНАЮ Я!" — і знову погасли.
— Цить, Кассіопеє! — усміхнувся Майстер Гора, навіть не глянувши на черепаху. — Не підказуй! Момо сама відгадає.
Момо, звичайно, побачила слова в черепахи на панцері і стала думати, що вони означають. Що ж знає Кассіопея? Знає, що Момо неодмінно відгадає загадку. Та для відгадки це нічого не давало. А що вона знає ще? Вона завжди знає те, що має статися. Знає…
— Майбутнє! — вигукнула Момо. — "Немає все першого, Ще не прийшов…" Це — майбутнє!
Майстер Гора кивнув головою.
— "А другий — той завжди уже відійшов",— казала далі Момо. — Це — минуле!
Майстер Гора знову кивнув головою, радісно всміхнувшись.
— А тепер,— замислено мовила Момо,— тепер буде важче. Хто ж третій? Він найменший з усіх трьох братів, але без нього й тих двох не було б. І він єдиний, хто завжди вдома.
Вона ще подумала і враз вигукнула:
— Це ж теперішнє! Оця ось мить! Минуле — це ті миті, що були, а майбутнє — ті, що будуть. Тому їх і не було б обох, якби не було теперішнього! Справді!
Щоки Момо пашіли від напруження. Вона повела далі:
Але ж бо і третій тому тільки є,
Що перший одвіку все другим стає.
То виходить, ніби теперішнє є тільки тому, що майбутнє обертається на минуле? Момо вражено поглянула на Майстра Гору:
— А це ж правда! Я про це ніколи не думала! Виходить, теперішнього просто немає, а є тільки минуле й майбутнє. Бо ось зараз, оця мить, поки я про неї говорю, вже стала минулим. А, тепер я розумію, що означає:
Якби хто поглянуть на нього схотів,
Уздрів би когось із двох інших братів.
Тепер я розумію й те, що далі: справді, можна сказати, що є взагалі тільки один брат — теперішнє, або тільки минуле, чи тільки майбутнє. Або й жодного, бо ж кожний є тільки тоді, як є й два інші. Просто аж голова йде обертом!