Далі Момо перевідала Ніно і його опасисту дружину. Невеличкий старенький будиночок з плямами від дощу на стінах і диким виноградом над дверима стояв на околиці міста. Момо, як завжди, завернула до кухонних дверей. Вони були відчинені, й Момо ще віддалік почула, що Ніно затято сперечається зі своєю дружиною Ліліаною. Лі-ліана совала по плиті каструлями й сковорідками. її гладке обличчя блищало від поту. Ніно, розмахуючи руками, кричав на дружину. В кутку сиділа в кошику їхня дитинка й голосила.
Момо тихенько сіла біля дитинчати. Узяла його на руки і лагідно колисала, аж поки воно вщухло. Дорослі урвали суперечку й озирнулися.
— А, Момо, це ти?— сказав Ніно і всміхнувся. — Радий, що бачу тебе знову.
— Хочеш попоїсти? — трохи неласкаво запитала Ліліана.
Момо похитала головою.
— То чого ж ти хочеш?— нервово спитав Ніно. — Ми зараз зовсім-таки не маємо часу.
— Я тільки хотіла запитати,— тихо відповіла Момо,— чого ви так довго не приходили до мене?
— А хіба я знаю? — роздратовано сказав Ніно. — У нас тепер інші турботи.
— Атож! — вигукнула Ліліана й гримнула каструлями. — У нього інші турботи! Наприклад, як розполохати добрих давніх клієнтів, ось які в нього тепер турботи! Ти пам'ятаєш, Момо, отих дідусів, що колись завжди сиділи за столиком у кутку? Він їх повигонив! Повикидав геть!
— Я не викидав!— боронився Ніно. — Я їх чемно попросив знайти собі якийсь інший шинок. На це я як господар маю право.
— Право, право! — вибухнула Ліліана. — Так люди не роблять! Це не по-людському й просто підло. Ти добре знаєш, що іншого шинку вони собі не знайдуть. У нас вони не заважали ні однісінькій душі!
— Овва, не заважали ні однісінькій душі! — вигукнув Ніно. — Бо пристойна, заможна публіка до нас не ходила, коли тут ошивались оті неголені старі бевзі. Ти думаєш, що таке подобається людям? І з однієї склянки дешевого вина, яку вони могли собі дозволити за цілий вечір, ми з тобою не забагатіємо. Нічого ми так не наживемо!
— Нам досі велося непогано,— відказала Ліліана.
— Досі, так! — визвірився Ніно. — Але ж тобі не треба розтлумачувати, що далі так не поїдеш. Власник будинку підвищив орендну плату. Тепер мені доводиться платити на третину більше, ніж колись. Усе дорожчає. Звідкіля мені набрати грошей, якщо я зроблю зі своєї пивниці притулок для старих обшарпаних базік? Чого я маю жаліти когось? Мене ніхто не жаліє!
Гладка Ліліана так гримнула об плиту сковорідкою, що аж луна пішла.
— А тепер я тобі щось скажу,— вигукнула вона й уперлася руками в свої пишні боки. — Поміж цих, як ти висловився, старих базік, приміром, є мій дядько Етторе! І я не дозволю, щоб ти ганьбив мою рідню! Він добра й порядна людина, хоч у нього й нема стільки грошей, як у твоєї заможної публіки!
— Етторе нехай приходить, — розщедрився Ніно. — Я йому казав, щоб він, як хоче, то залишився. А він не схотів.
— Авжеж, не схотів! Без своїх давніх друзів! Що ти собі гадаєш? Що він має стовбичити в кутку сам-один?
— Ну то тут я нічого не вдію!— вигукнув Ніно. — Але так чи інак, а я не маю охоти через твого дядька Етторе звікувати вік господарем якоїсь корчми! Я теж хочу чогось домогтися в житті! Чи це, може, злочин? Я хочу зрушити цю будку з мертвої точки. Хочу зробити щось путнє з своєї пивниці! І я це роблю не тільки для самого себе. Я це роблю й для тебе, й для нашої дитини. Невже ти цього не розумієш, Ліліано?
— Ні,— затято промовила Ліліана,— якщо так бездушно багатіти — то без мене. Тоді я якогось дня знімуся та й піду собі. А ти роби як знаєш!
І, взявши з рук у Момо дитину, яка тим часом знов розплакалася, вона вибігла геть з кухні.
Ніно довго не озивався. Він запалив сигарету і вертів
її в пучці. Момо дивилася на нього.
— Воно правда,— сказав він нарешті,— це були славні хлопці. Вони мені й самому припали до серця. Знаєш, Момо, я й сам не радий, що… Але що вдієш? Часи стають не ті. Може, й Ліліанина правда,— провадив він, трохи помовчавши. — Відколи ті дідки звідси забралися, моя пивниця стала мені як чужа. Я й сам не знаю, що чинити. Але тепер усі так роблять. Чого ж мені робити інакше? Чи ти гадаєш, що треба?
Момо ледь помітно кивнула головою. Ніно поглянув на неї і собі зробив те саме. Обоє усміхнулися.
— Добре, що ти прийшла. Я вже й забув, що досі ми в такій скруті завжди казали: "Піди до Момо!" Але тепер я знов прийду, вдвох з Ліліаною. Післязавтра у нас вихідний, от ми й прийдемо, згода?
— Згода! — відповіла Момо.
Потім Ніно дав їй цілий пакунок яблук і помаранчів, і вона пішла додому.
Ніно з дружиною справді прийшли.
Вони взяли з собою й дитину, ще й цілісінький кошик усяких наїдків.
— Подумай, Момо,— сяючи казала Ліліана. — Ніно пішов до дядька Етторе й до всіх старих, до кожного зокрема, перепросив їх і кликав приходити до нас, як завжди.
— Атож,— додав Піно і почухав за вухом. — Вони вернулися. Мабуть, не зрушу я з місця своєї пивнички. Але вона мені знов до серця.
Він засміявся, а його дружина мовила:
— Якось уже проживемо, Ніно.
Вони весело розмовляли аж до вечора, і коли подружжя нарешті стало прощатися, обоє обіцяли незабаром прийти знов.
Отак Момо одного по одному знайшла своїх давніх приятелів. Вона побувала в столяра, що колись із ящиків змайстрував їй столика й стільці. Була н у тих жінок, що принесли їй ліжко. Одне слово, знайшла всіх, кого вона колись вислухувала і хто від того ставав розважливіший, сміливіший і веселіший. Усі вони обіцяли приходити. Декотрі не дотримували обіцянки чи не могли дотримати, не знайшовши на це часу. Але багато давніх друзів повернулося, і все стало майже так само, як колись.
Сама того не відаючи, Момо перейшла дорогу Сірим панам. А цього вони стерпіти не могли.
Трохи згодом — це сталось однієї аж надто гарячої днини — Момо знайшла на сходах амфітеатру ляльку.
Таке вже не раз траплялося, що діти забували або просто кидали на сходах дорогі цяцьки, якими не пограєшся по-справжньому. Але Момо не могла пригадати, щоб їй коли доводилося бачити цю ляльку в кого з дітей. А вона впадала в око — це була неабияка лялька! Заввишки майже така сама, як Момо, і так майстерно зроблена, що хтось би подумав — це дитина. Проте вона скидалася не на дитину, а на вичепурену юну даму або на манекен з вітрини. Вона була в куценькій червоній сукенці і в босоніжках на високому підборі.