За збігом обставин, він наступав по тих же місцях, де відступав у липні й серпні. Хоч які були тяжкі бої в ті пам'ятні дні, він тоді досить легко одірвався від противника й відкотився в невідомому напрямі так, що противник і сліду його не міг знайти.
Влившися до складу частин, що утворили згодом Пів-нічно-Західний фронт, він разом з ними зарився в землю та й просидів так у землі з усіма, поки несамовита лють противника не розбилась об їх кам'яну стійкість. А коли настав момент, він разом з усіма виліз з-під землі і — покотився спочатку на чолі тої ж дивізії, потім армії, наступаючи на п'яти противникові, беручи тисячі полонених і сотні гармат, обганяючи й лишаючи в себе в тилу на доробку розпорошені частини противника, сьогодні однією ногою ще на Дону, а другою вже на Чиру, завтра однією на Чиру, а другою вже на Дінці.
І тоді з найпотаємнішої солдатської гущі викотилося це кругле казкове слово "колобок" і приліпилось до нього. І справді, він котився, як колобок.
Серьожка вийшов до своїх у ті переломні дні половини січня, коли розгортався колосальний наступальний рух Воронезького, Південно-Західного, Донського, Південного, Північно-Кавказького, Волховського та Ленінградського фронтів, який привів до остаточного розгрому та взяття в полон німецько-фашистських військ, оточених під Сталінгра-дом, до прориву більш як дворічної ленінградської блокади, до визволення за півтора лише місяця таких міст, як Воронеж, Курськ, Харків, Краснодар, Ростов, Новочеркаськ, Ворошиловград.
Серьожка вийшов до своїх саме в ті дні січня, коли почався новий могутній танковий наступ на німецькі оборонні укріплення по лінії річок Деркул, Айдар, Оскол — північних приток Дінця,— коли на ділянці залізниці Каменськ — Кан-темирівка зліквідували останній опір німецького гарнізону в обложеному Міллерові, а за два дні до того зайняли станцію Глибоку і наші частини готувались форсувати Сівер-ський Донець.
О тій порі, коли командир дивізії розмовляв із Серьож-кою, командувач армії ще спав. Як і всі командувачі, він усе найважливіше, що стосується саме до командування, готував і робив уночі, коли люди, непричетні до цієї справи, не заважали і він був вільний од повсякденності армійського життя. Але старший сержант Мішин, зростом як Петро Великий, Мішин, який при генералі, командувачеві армії, посідав ту ж посаду, що сержант Федоренко при генералі, командирі дивізії, вже поглядав на дарований трофейний годинник на руці — чи не пора будити.
Командувач завжди недосипав, а сьогодні мав устати раніше ніж звичайно. За збігом обставин, досить частих на війні, дивізія, яка в липні під його командуванням обороняла Каменськ, мала тепер узяти це місто. Правда, в ній уже зосталось мало "стариків". її командир, недавно підвищений у генерали, в ті дні командував полком. Таких, як він, "старожилів" ще можна було знайти поміж офіцерами, а серед бійців їх було й зовсім небагато: дивізія на дев'ять десятих складалася з поповнення, яке влилося в неї перед наступом на Середньому Дону.
Востаннє глянувши на годинник, старший сержант Мішин підійшов до полиці, на якій спав генерал. Це була саме полиця, бо генералові, який побоювався вогкості, завжди споруджували ложе на другім поверсі, як у вагоні.
Мішин, як звичайно, спочатку сильно струсонув генерала, що спав на боку з дитячим обличчям здорової людини, в якої чиста совість. Але, звісно, це не могло порушити його богатирського сну, це була тільки підготовка до того, що Мішин мав чинити далі. Він просунув одну руку під бік генералові, а другою обійняв його зверху попід пахви й дуже легко та обережно, як дитину, трохи підняв важке генералове тіло в постелі.
Генерал, що спав у халаті, миттю прокинувся, і очі його поглянули на Мішина з такою ясністю, начебто він і не спав.
— От і спасибі,— сказав він, з несподіваною легкістю зіскочив з полиці, пригладив волосся й сів на табурет, оглядаючись, де перукар. Мішин підкинув генералові туфлі під ноги.
Перукар у величезних юхтових чоботях та білосніжному фартусі поверх гімнастерки вже крутив мило в тій частині бліндажа, де містилась кухня. Нечутно, як дух, він опинився біля командувача, заправив йому серветку за комір халата й зефірними дотиками миттю намилив обличчя, на якому пробилася за ніч цупка й темна щетина.
Не минуло й чверті години, як генерал, одягнений, в застебнутому кітелі, масивно сидів біля столика і, поки подавали сніданок, швидко переглядав папери, які, один по однім, спритно вихоплюючи їх із папки з шкіряним верхом та червоною суконною підкладкою, подавав ад'ютант генерала. Першим він подав щойно одержане повідомлення про те, що наші взяли Міллерово, але це вже не було новиною для генерала, він знав, що Міллерово неодмінно візьмуть уночі або вранці. Потім пішли всякі щоденні справи.
— Чорт їх не вчив, лишіть їм цей цукор — коли вони вже його захопили!.. Переставте Сафронова з медалі "За відвагу" на бойовий Червоний Прапор: вони там, у дивізії, думають, мабуть, що рядових можна представляти тільки до медалей, а до орденів — тільки офіцерів!.. Ще не розстріляли? Не трибунал, а просто редакція "Задушевного слова"! Розстріляти негайно, а то самих під суд віддам!.. Ух, чорти його не вчили: "Требуется приглашение на замещение..." Я хоч і з солдатів, а по-російськи не можна так сказати, їй-право. Порадь-но Клепікову, який підписав це, не читаючи, хай прочитає, виправить помилки синім або червоним олівцем і прийде до мене з цим папером особисто... Ні, ні! Ти мені підкладаєш сьогодні якусь особливу муру. Все, все зачекає,— говорив генерал, дуже енергійно беручись до сніданку.
Командувач уже допив каву, коли невеличкий на зріст генерал, доладно скроєний, з великим білим лобом, який здавався ще більшим від того, що генерал спереду лисів, з акуратно підстриженим на скронях світлим волоссям, спокійний, точний і економний в рухах, виник з папкою біля столу. Зовнішність у нього була скорше вченого, а не військового.
— Сідай,— сказав йому командувач.
Начальник штабу прийшов із справами, важливішими за ті, які підкладав командувачеві ад'ютант. Але перед тим як приступити до справ, начальник штабу з усмішкою подав генералові московську газету, останню, доставлену літаком у штаб фронту й уранці сьогодні розіслану по штабах армії.