Мама взяла склянку з рук Марго й підійшла до ліжка.
– Ну-бо, Ларрі, мерщій, не будемо комизитись, – твердо наказала вона. – Випий це одним духом.
Ковдри заворушились, з їхніх глибин виринула скуйовджена голова Ларрі. Стуманілими очима він утупився в маму й примружився, немовби згадуючи щось.
– Ви страховидна стара жінка... Я напевно бачив вас десь раніше, – пробурмотів він, і не встигла мама отямитись від шоку, як він уже спав непробудним сном.
– Оце так, – сторопіло мовила мама. – Ну що ж, нехай спить. Підкладемо дров і дамо йому спокій до ранку. А там видно буде.
Назавтра вдосвіта, коли всі ще спали, Марго першою здійняла тривогу, що в домі пожежа. Як з'ясувалося згодом, розпечені жарини випали з коминка і крізь щілини в підлозі проскочили на сволок під настилом. Марго в нічній сорочці, бліда й перелякана, стрімко рвонула вниз і влетіла до маминої спальні.
– В домі пожежа!.. Горимо!.. Виходьте скоріше... виходьте!.. – драматично вигукувала вона.
Мама мерщій зіскочила з ліжка.
– Розбуди Джеррі!.. Розбуди Джеррі! – кричала вона.
– Вставайте!.. Всі!.. Пожежа!.. Пожежа!.. – репетувала на гвалт Марго.
Ми з Леслі вискочили на сходову площинку.
– Що тут відбувається? – запитав Леслі.
– Пожежа! – заволала Марго прямо йому у вухо. – Ларрі горить!
З'явилася мама в капоті.
– Ларрі горить? Хутчіше, рятуйте його! – вигукнула вона й поспішила до мансарди, а слідом за нею всі ми.
В кімнаті Ларрі було повно їдкого диму, що клубочив з-під підлоги. Сам він спав сном праведника. Мама підбігла до ліжка і чимдуж затермосила його.
– Прокинься, Ларрі! Ради бога, прокинься!
– Що таке? – спросоння забелькотів Ларрі, підіймаючись.
– В кімнаті пожежа!
– Мене це не дивує, – миркнув він і влігся знову. – Нехай Леслі її загасить.
– Заливайте вогонь! – надсаджувався Леслі. – Заливайте його чим-небудь...
Марго схопила пляшку з залишками бренді й щедро скропила підлогу. Полум'я зметнулося вгору і весело затріщало.
– Та не бренді, ти, дурко! – горлав Леслі. – Води!.. Принесіть води!
Але Марго, розстроєна своєю невдачею з гасінням пожежі, зайшлася плачем. Леслі із сердитим буркотінням стягнув з Ларрі ковдри й кинувся збивати вогонь. Ларрі обурено підскочив на ліжку.
– Що тут діється, чорт забирай? – невдоволено спитав він.
– В кімнаті пожежа, синку.
– Не розумію, чому я через це маю замерзати на смерть... Нащо з мене поздирали ковдри? їй-право, які ви всі метушливі. Це ж елементарна річ – загасити вогонь.
– Заткни пельку! – люто ревнув Леслі, стрибаючи по ковдрах.
– Ніколи не бачив таких панікерів, – просторікував Ларрі. – Основне – зберігати витримку. А Леслі зовсім утратив голову. Якщо Джеррі принесе сокиру, а мама й Марго достачать води, ми швидко приборкаємо вогонь.
Лежачи в ліжку, Ларрі давав указівки. А ми гуртом таки примудрилися видерти дошки з підлоги й витягти жевріючу балку. Жевріла вона, либонь, цілу ніч, оскільки цей дванадцятидюймовий брус з оливкового дерева вже наполовину обвуглився. Коли нарешті з'явилась Лугареція й почала прибирати купу тліючої постільної білизни, скіпки, воду та бренді, Ларрі, полегшено зітхнувши, знову розпростерся на ліжку.
– Отже, як бачите, – підсумував він, – все зроблено без паніки й метушні. Головне – не втрачати самовладання. А тепер, будь ласка, хто-небудь принесіть мені чашку чаю. У мене тріщить голова.
– Нічого дивного, – зронив Леслі. – Ти вчора нажлуктився по саму зав'язку.
– Не варто ганити мою репутацію, якщо ти не спроможний відрізнити приступ лихоманки від п'яної оргії, – повчально зауважив Ларрі.
– Що не кажи, а після цієї лихоманки в тебе добряче похмілля, – сказала Марго.
– Це зовсім не похмілля, – стримано відповів Ларрі, – а звичайне перенапруження від того, що вдосвіта вас будить орава знервованих панікерів і вам доводиться брати все на себе і опановувати ситуацію.
– Багацько ти наопановував, лежачи в ліжку, – презирливо пирснув Леслі.
– Важать не конкретні дії, а робота мозку, кмітливість і здатність не втрачати самовладання, коли все оточення його вже втратило. Якби не я, ви всі напевно згоріли б у своїх ліжках.
РОЗМОВА
На острів прийшла весна, і все навкруги заяскравіло квітами. Ягнята, метляючи хвостами, вибрикували під оливами, толочили жовтий шафран своїми маленькими ратицями. Ослята на слабеньких здутих ніжках ласували асфоделями. Стави, річки, канави обснувалися низками крапчастої жаб'ячої ікри, черепахи скидали з себе зимові ковдри з листя й грунту, і перші метелики, по-зимовому бляклі, непоказні, повільно пурхали з квітки на квітку.
Ті буремні, живодайні дні ми проводили переважно на веранді, їли там, спали, читали або просто гомоніли. Раз на тиждень ми розбирали пошту, що її привозив нам Спіро. Головним чином це були каталоги зброї для Леслі, журнали мод для Марго та зоологічні часописи для мене. Пошту Ларрі складали в основному книги й нескінченні листи від письменників, художників та музикантів про письменників, художників та музикантів. Мама отримувала листи від нашої широко розгалуженої рідні й подеколи каталоги насіння.
Переглядаючи пошту, ми раз у раз обмінювались зауваженнями, а іноді зачитували окремі уривки вголос. Це робилося не з метою спілкування (однаково ніхто нікого не слухав), а задля того, щоб дістати більшу насолоду від нашої кореспонденції. Щоправда, траплялось, що котрась новина з достатньою долею сенсації могла привернути до себе загальну увагу. Саме так і сталося в один із днів напровесні, коли небо було мов блакитне скло, а ми всі сиділи в ажурній тіні виноградного листя, поглинаючи свіжу пошту.
– О, симпатично... Дивіться... органді з широкими рукавами... Найліпше, мабуть, зробити це з оксамиту... а може, парчевий верх і спідниця-кльош. А ось теж мило... правда ж, буде гарно з довгими білими рукавичками і літнім капелюшком?
Пауза. Чутно лише шарудіння паперу й легкі стогони Лугареції в їдальні. Роджер позіхає, за ним по черзі позіхають обидва цуцики.
– Боже! Яка красуня!.. Ось гляньте-но... оптичний приціл, ковзний затвор... Ну й кралечка! Гм... сто п'ятдесят... не так вже й дорого... За теперішніх часів це пристойна ціна... Побачимо... дубельтівка... чокбор... так... Мені здається, на крижнів треба щось трохи важче.