— Ви чаклун! — вигукнула Модеста.
— А вийшовши за Каналіса, ви не спізнаєте солодкої рівноправності почуттів, духовного спілкування, упевненості в своїх чарах, яка зміцнює узи шлюбу. Цей чоловік думає тільки про себе, власне "я" для нього — суть життя, він досі не вшанував навіть крихтою уваги ні вашого батька, ні обер-шталмейстера. Цьому дрібному шанолюбові нема ніякого діла до вашого почуття гідності чи до вашої покірливості, він перетворить вас на необхідну річ свого родинного вогнища; він і тепер уже встиг образити вас своєю байдужістю до питань честі. Та навіть якби ви дали ляпаса власній матері, Каналіс заплющив би очі, щоб мати змогу заперечувати перед самим собою цей злочин — так йому хочеться добутись до вашого посагу. Таким чином, мадмуазель, я не мав на увазі ні "великого" поета — цього жалюгідного блазня,— ні герцога д'Ерувіля, бо шлюб з його ясновельможністю принесе вам чималі вигоди, але ви не знайдете в ньому щастя...
— Буча, моє серце для вас чиста сторінка, і ви самі вписали туди те, що там прочитали,— сказала Модеста.— У вас говорить ненависть провінціала до кожного, хто на голову вищий за вас. Ви не можете простити поетові, що він чудово обізнаний у політиці, майстерно володіє словом, що перед ним славне майбутнє, і тому ви принижуєте його шляхетні наміри...
— Шляхетні наміри? Та він завтра ж обернеться до вас спиною з ницою байдужістю якого-небудь Вількена!
— Ну що ж, примусьте його розіграти цю комедію, і тоді...
— Він розіграє її, як по нотах! Через три дні, в середу. Запам'ятайте мої слова, панно Модесто. А поки що розважайтесь, слухаючи мелодії цього заводного органчика; потім вам особливо бридкими здадуться його фальшиві ноти.
Модеста весело повернулася до вітальні; з її появою один Лабрієр, що сидів біля вікна, з якого він, безперечно, милувався своєю богинею, підхопився на ноги, так наче лакей голосно повідомив: "Королева!" Ця шаноблива зустріч була сповнена тієї особливої виразності, яка властива мимовільним рухам і промовистіша за найчудовіші фрази. Любовні балачки не можуть зрівнятися з любов'ю, доведеною на ділі, й усі дівчата знають цю очевидну істину не згірше за п'ятдесятирічних жінок. У розумінні цього — головна сила спокусників. Замість подивитися Модесті в обличчя і вклонитися їй з підкреслено світською невимушеністю, як це зробив Каналіс, знехтуваний залицяльник провів її довгим поглядом, дивлячись на неї знизу вгору смиренно і майже боязко, немов Буча. Молода спадкоємиця помітила рух і погляд Ернеста, коли підходила до картярського столу, щоб сісти біля Каналіса, чиєю грою вона начебто зацікавилася. З кількох слів, якими перекинулася Модеста з батьком, Лабрієр довідався, що в середу вона збирається поновити свої верхові прогулянки. Дівчина зауважила при цьому, що в неї нема хлиста, який би личив до її розкішної амазонки. Очі в Ернеста спалахнули, і він промовисто подивився на карлика. Через кілька хвилин обидва вийшли в сад.
— Зараз рівно дев'ята,— сказав Ернест Буча.— Я помчу що є духу в Париж і, думаю, буду там уже завтра, о десятій ранку. Дорогий Буча, з ваших рук панна де Лабасті прийме подарунок, бо до вас вона відчуває щиру прихильність. Дайте мені можливість піднести їй хлист, прикрившись вашим ім'ям, і знайте, що за цю неоціненну послугу ви придбаєте в мені не тільки друга, а й глибоко віддану вам людину.
— Їдьте,— сказав карлик.— Ви щасливий, у вас є гроші!
— Перекажіть від мене Каналісу, що я не повернуся додому, хай він вигадає якийсь привід, щоб пояснити мою дводенну відсутність.
Через годину Ернест виїхав на кур'єрських і за дванадцять годин був у Парижі, де насамперед замовив назавтра місце у гаврській поштовій кареті. Потім обійшов трьох найзнаменитіших паризьких ювелірів, роздивляючись руків'я хлистів і шукаючи справжній витвір мистецтва, що-небудь царствено-прекрасне. Він знайшов золоте руків'я з викарбуваним на ньому рельєфом,— полювання на лисицю, зроблене на замовлення однієї англійки, яка потім не змогла його оплатити. Рубін, що прикрашав головку, був надто дорогий для платні службовця палати державного контролю. Ернест витратив на купівлю цього ювелірного дива всі свої заощадження — сім тисяч франків. Він дав майстрові малюнок герба де Лабасті і двадцять годин на те, щоб викарбувати його замість колишнього герба. До руків'я із зображенням лисячих ловів — справжнього шедевра за витонченістю роботи — приладнали каучуковий хлист і уклали в червоний сап'яновий футляр, підбитий оксамитом і позначений двома переплетеними між собою літерами М. У середу вранці Лабрієр був уже в Гаврі — він приїхав у поштовій кареті і саме вчасно, щоб поснідати з Каналісом. Поет приховав відсутність свого секретаря, сказавши, що він зайнятий роботою, яку надіслали з Парижа. Буча зустрів Лабрієра на поштовій станції, коли прибула карета, взяв у нього подарунок, негайно побіг до Франсуази Коше і попросив її покласти цей шедевр мистецтва на Модестин туалетний столик.
— Ви, звичайно, супроводжуватимете панну Модесту на прогулянку? — спитав клерк у Ернеста.
Він прийшов до Каналіса і поглядом дав знати Лабрієрові, що хлист доставлено за призначенням.
— Я? — перепитав Лабрієр.— Я збираюся лягти спати...
— Отакої! — вигукнув Каналіс, здивовано глянувши на приятеля.— Я перестаю тебе розуміти.
Друзі саме збиралися сідати за стіл і, природно, поет запропонував клеркові поснідати разом з ними. Буча сам умисне не йшов, сподіваючись на крайній випадок шепнути Лабрієрові, щоб той попросив його залишитись, бо з виразу Жерменового обличчя він уже зрозумів: одна з його хитрих витівок — а що він удасться до хитрощів, читачі, певне, здогадалися, після того, як він дав свою обіцянку Модесті — мала цілковитий успіх.
— Ви добре зробили, пане, що запросили на сніданок клерка з контори Латурнеля,— сказав Жермен на вухо Каналісові.
Камердинер багатозначно підморгнув поетові, й обидва вийшли до вітальні.
— Сьогодні вранці, пане, я їздив дивитись на риболовлю. Ще позавчора мене запросив узяти в ній участь хазяїн баркаса, з яким я тут познайомився.
Жермен змовчав про те, що мав нетактовність грати в більярд в одному з гаврських кафе, де Буча оточив його своїми приятелями, щоб змусити танцювати під свою дудку.